Олесь Санін завершив знімати «Поводир, або Квіти мають очі»

В основі сюжету «Поводиря» – історична подія 1934 року: всіх кобзарів та лірників (а на той час цей рух був розвиненим) етнографічна комісія Академії наук УРСР запросила на з’їзд до Харкова з нагоди Республіканської олімпіади міста і села. Потім більше 200 музикантів завезли до лісу, де й розстріляли.

У фільмі «Поводир» американський підприємець Майкл Шемрок разом з десятирічним сином Пітером приїжджає до Харкова. Тут його вербують, він називає себе «американським комуністом» і лишається жити в Україні. Через деякий час американця вбивають, бо йому до рук потрапили секретні документи про репресії в Україні. Живим лишається Пітер: йому вдається втекти від переслідувачів завдяки сліпому кобзареві Івану Кочерзі. Пітер стає його поводирем. Узимку 1934 року Кочергу разом з іншими кобзарями страчують під Харковом, а Пітер лишається єдиним живим свідком тих трагічних подій…

У головних ролях знялися Станіслав Боклан (Іван Кочерга), американський актор Джеф Барел (підприємець Майкл Шемрок), Антон Святослав Грін (Пітер Шемрок). Поряд із професійними акторами сліпих кобзарів у фільмі грали звичайні незрячі люди, яких відібрали для зйомок у кількох українських містах.

75 років з дня розстрілу в застінках  НКВС

Творчий вечір лауреатки мистецької премії «Київ» ім. Івана Миколайчука, Міжнародної премії ім. Арсенія та Андрія Тарковських режисера Ольги Самолевської відбувся в січні в Київському будинку вчених. Свій виступ вона присвятила пам’яті матері Анастасії Антонівни Самолевської  та дідуся Антона Івановича Рихальського, розстріляного НКВД 14 січня 1938 року – 75 років тому. На сцені серед запалених свічок і вишитих рушників – їхні портрети. Валерія Богуславська прочитала переклади віршів Ольги Самолевської. Раїса Недашківська наголосила, що в її фільмах, відзначених на вітчизняних та міжнародних кінофестивалях, – поезія у найбуденніших речах, вони несуть етичну складову і чесний голос митця, наповнені чутливістю, мають ідеальне почуття міри. Показані на вечорі короткометражні стрічки  не  закуповують телеканали України, але вони мають успіх за рубежем. Зокрема, відеоарт О. Самолевської  «Stabat Mater»  відібрано для  скарбниці міжнародного кіноархіву  INVIDEO – A.I.A.C.E. Milano.

Ретроспектива Кіри Муратової на Роттердамському кінофестивалі

Щороку Роттердамський МКФ, який відбувається наприкінці січня, пропонує глядачам програму «Сигнали», до якої входять спеціальні події, програми та ретроспективи, покликані відображати сучасні тенденції в кіномистецтві та висвітлювати діяльність видатних кінорежисерів. Цього року в рамках цієї програми було показано ретроспективу Кіри Муратової, укладену за участі Національного центру Олександра Довженка. Представила її сама режисерка. Муратова – серед найсамобутніших режисерів пострадянського простору, її роботи не вписуються в жодну кінотрадицію, натомість вона зуміла створити впізнаваний та індивідуальний стиль, високо поцінований кінознавцями світу. Це перша повна ретроспектива Муратової за межами Росії та України, до неї увійшли всі роботи, починаючи з «Біля крутого яру» (1961, спільно з О. Муратовим) і завершуючи «Вічним поверненням» (2012), прем’єра якого відбулася минулого року на Римському МКФ. Фільм побудований як серія чорно-білих епізодів кінопроб, де різні актори розігрують сцену зустрічі однокласників, та кольорових інтермедій, в яких продюсер та ймовірний інвестор обговорюють ці проби, відзняті, як виявляється, вже покійним режисером. В український прокат стрічка вийде цього року.

«Любов» Міхаеля Ханеке: головний приз кінокритиків США

До Національного товариства кінокритиків США, заснованого 1966 року, входять 60 спеціалістів у галузі кінематографа, які співпрацюють з основними виданнями Америки. Роботи, відзначені Товариством, часто є головними претендентами на «Оскар». Цього року «Любов» змагатиметься за «Оскар» у номінації кращий фільм іноземною мовою разом з «Відьма війни» Кіма Нгуєна (Канада), «Кон-Тікі» Хоакіма Роннінга та Еспена Сандберга (Великобританія, Норвегія, Данія), «Королівський роман» Миколи Арсела (Данія, Швеція, Чехія), «Ні» Пабло Ларрейна (Чилі, Франція, США).

Фольклорно-етнографічний «Маланка-фест»

У циклі календарно-обрядових свят буковинська Маланка – колоритна і самобутня. На свято Маланки (13 січня) молодь (у масках або без них) усю ніч щедрує, ходить із «козою», водить переодягненого в Маланку парубка. Традиційні персонажі — «ба­ба» Маланка та «дід» Василь. Цього року подивитися колядки, танці і народні театри на «Маланка-фесті» (започаткований 2011 року) у Чернівцях зібралися майже 10 тисяч глядачів. До міста прибуло 32 колективи позмагатися за приз, який становить 50 тисяч гривень. Учасники мали найкраще показати біблійних та народних героїв. На Буковині можна побачити українську, румунську, молдавську й навіть бесарабську Маланку – й жодного мовного бар’єру! Крім того, в останні роки з’являється дедалі більше пародій на політиків і відомих людей. Під час святкової карнавальної ходи учасників фестивалю вулицями Чернівців глядачі могли побачити і відчути колоритність, різнобарвність, унікальність кожного колективу. Переможцем стала Вашківецька Маланка, друге і третє місце посіли Красноїльська та з села Горбова, які також отримали грошові призи.

Українка отримала китайську «Еммі»

Ірина Каптелова стала першою іноземною актрисою, яка отримала нагороду престижної національної премії Китаю TV Drama Awards Made in China за роль в телесеріалі «Моя Наташа» про історію кохання китайця і росіянки. В Китаї серіал вже встигло подивитися 320 млн глядачів, китайські ЗМІ називають його головною драмою року. Ба більше, саму номінацію «Найкраща зарубіжна актриса»вперше заснували в 2012 році спеціально, щоб відзначити акторську роботу Каптелової.