Нові течії в казахській культурі

На фестивалі, який відбувався в листопаді 2012 року і зібрав понад 150 фільмів із 36 країн, знову були переповнені зали, а в програмі – номінанти на «Оскар» та світові прем’єри цікавих стрічок. Приємним нововведенням стала намальована на міській дорозі смужка у вигляді кінематографічної стрічки, яка поєднувала локації показів та допомагала орієнтуватись.

У головному конкурсі за статуетку «Любіна» та 20.000 євро (спонсор – Організація зі сприйняття фільму та телебачення) – змагалося 10 художніх фільмів. Найпоетичнішим та найсвітлішим виявився «Перший весняний дощ» (Казахстан, Японія, 2011). У московську дівчину, яка випадково потрапляє в гості до сім’ї пастухів у далеких казахських горах, вселяється дух померлої бабці-шаманки цієї родини. Повернувшись через кілька років, вона стає дружиною старшого сина. Все це – на тлі казкових пейзажів та повільних рухів персонажів. Побудований на казковій та неможливій історії кохання між казахським хлопчиком з села та міської дівчини з мегаполісу, фільм показує минущість фінансових благ, які поступаються справжнім почуттям. Фільм віддзеркалює нові течії в казахській культурі, яка відкриває власну доісламську історію, сповнену шаманів, реінкарнації та сили природи.

Іншим несподіваним фільмом, який здобув приз глядацьких симпатій, став «Шлях Галіми» (режисер Арсен Антон Остоїч; Хорватія - Боснія та Герцеговина - Словенія, 2012). Розповідає він про шлях жінки, яка намагається знайти тіла чоловіка та сина, вбитих у боснійській війні 1990-х, та поховати їх. У стрічці показано, яких глибоких ран завдає людині війна.

Фокуcом фестивалю стала секція «Східна Європа релігій» – 17 художніх та документальних фільмів про християнство, іслам, юдаїзм, про відносини між державою та церквою, між окремими релігіями, про місце релігії в різних країнах. Відчувалося, що організаторам йшлося як про міжрелігійні конфлікти, так і про інструменталізацію церкви з боку держави. Відбувся «Міжрелігійний діалог», у якому буддистський учитель, імам та єврейський раббі запрошували на розмову про майбутнє спіритуального та релігійного світів у Церкву св. Миколи м. Коттбуса. Цю тему порушує, зокрема, фільм Робертса Рубінса «Як справи, Рудольфе Мінг?» (Латвія, 2010), який розповідає про хлопчика з дитячого будинку, що малює фільми жахів на коробках з-під пензликів.

Фестивальну секцію «Special» присвятили фільмам молодих із Хорватії, в очікуванні прогнозованого вступу цієї країни до ЄС 1 липня 2013 року. Привернула увагу також секція «globalEast», де йшлося про сліди Східної Європи в іберо-американському світі (Іспанія, Португалія, Південна Америка, Карибія). Особлива увага публіки була прикута до фільмів з іспанською складовою: «Тиша в снігу» Ґерардо Ерреро (2011) – про іспанський гарнізон «Голуба дивізія» в часи Другої світової війни, «Іспанець» (2010) Карлоса Іґлесіаса – про іспанську громадянську війну 1937 року. Фільми торкаються теми диктатури генерала Франко, а також колаборації режиму Франко з націонал-соціалістами в Німеччині.

Тріумф польських кінематографістів

Приз за кращий фільм дістався польській стрічці «День жінок» Марії Садовської (2012), в якій дещо песимістично, але водночас витончено виписано людські стосунки на прикладі історії керівниці одного з філіалів супермаркету знижок, яку виштовхують із системи за її людяність. Авторка фільму торкається теми зневаги до людей не на прикладі «країн третього світу», а «сусідньої вулиці». Тема, яка і для України більш ніж актуальна: прірва між багатими та бідними в Україні поглиблюється, а оплата праці однієї конкретної людини не відповідає її реальній вартості(1).

Фільм Лешека Давіда «Ти – Бог» (Польша, 2012) здобув відзнаку за кращу режисуру, а короткий метр Алєксандри Терпінської «Свято померлих» (Польша, 2011) став кращим короткометражним фільмом. «Ти – Бог» вийшов у польський прокат у вересні 2012 року, зібрав повні зали, в березні 2013-го його відзначила Польська академія кіно за найкращий монтаж, на його рахунку також приз глядацьких симпатій 2012 року(2). Стрічка посилається назвою до міні-альбома «Я – Бог» (2001) польської групи «Пактофоніка», яка стала культовою для кількох генерацій польської молоді. Розповідає він про самотність цілого покоління на тлі сірих соціалістичних спальних районів Катовіце на прикладі історії цього гурту, життя й загибелі його головного героя.

Брав участь у фестивалі й новий фільм Сергія Лозниці «В тумані» (Німеччина - Латвія - Нідерланди - Білорусь - Росія, 2012) про людяність та колаборацію у Другій світовій. Здобув приз «Краща чоловіча роль» (Владімір Свірський).

«Нова хвиля» російського кіно на фестивалі

Російське кіно з 2009 року показує все більше нових та свіжих імен (Звягінцев, Хлєбников, Смирнова, Балабанов, Погодін та інші). Фестивальна середа традиційно відводиться для «російського кіно». Фільму «Ко-ко-ко» Авдотьї Смирнової (2012) вручили нагороди за кращі жіночі ролі (Анна Михалкова та Яна Троянова). Цікавий також фільм «Зимо, йди!» (2012), який зняли 10 молодих випускників школи документального фільму Марини Разбєжкіної за ініціативою «Нової газети», він розповідає про протести в Росії взимку 2011–2012.

Україну представляла єдина, але горда «башточка»

У секції «Спектр» показали фільм Єви Нейман «Дім з башточкою» (Україна, 2011). Нейман, яка емігрувала в Німеччину в 1990-х, родом із Запоріжжя, навчалася кіномистецтву в Берліні, а улюбленим містом називає Одесу. Знятий за мотивами твору Фрідріха Горенштейна, київського письменника єврейського походження, який з 1970-х мешкав у Берліні, фільм отримав нагороду на МКФ у Карлових Варах у програмі «Від сходу до Заходу» та ґран-прі й відзнаку за кращу операторську роботу МКФ «Темні ночі» в Естонії. Картина йшла в українському кінопрокаті. На показі фільму в Українському кіноклубі Берліна (березень 2013) Єва Нейман зізналася, що не відчула активного відгуку глядачів в Україні на свій фільм.

На завершення хочеться зробити наголос на присутності на фестивалі українського кіно, точніше – на його неприсутності. Українських фільмів майже на видно на фестивалях, і цьогорічний Коттбус – ще одне цьому підтвердження. Поодинокі фільми, які зрідка представляють Україну, не відповідають ні можливостям української кінематографії, ні кількості ідей, яка вирує в українському кінопросторі. Візьмемо останній Берлінале-2013: вже третій рік Україна приїжджає тільки зі стендом. На Берлінале «Талент Кампус» у 2013 році – школі-воркшопі для молодих талантів – був лише один учасник з України (Дмитро Сухолиткий-Собчук). З Румунії я нарахувала 80(!) учасників(3). Довкола України кіно вирує: Польша, Румунія пропонують багато нових талантів. В Україні ж, де талантів, я впевнена, також не бракує, все відбувається на словах та папері: каталог українського кіно 2012/2013, що його видало Держагенство України з питань кіно, справді якісний, але на яких екранах ті фільми можна побачити? Фільм жив завжди глядачем. А нинішня кінополітика держави нагадує якийсь ґламурний серіал для своїх. Де постійна, континуаційна підтримка кіновиробництва та кінопрокатників? Чому чуємо, що перестають фінансувати єдиний у країні журнал про кіно? Чому найстаріші кінотеатри в Києві жевріють (якщо їх ще не знесли), хоча мають цікаву історію та потенціал? А якщо не жевріють, то відбиваються від безкінечних спроб їх захопити? Чому зрештою скорочують бюджет на фінансування кіно?

На одному з останніх показів нашого Кіноклубу в переповненому (!) залі одна глядачка щиро дивувалася: «А де воно, українське кіно? Чому його не видно?» Європа, яка так чи інакше переймається власними проблемами, готова й зацікавлена також бачити українські фільми. Якщо Україна закидає Європі, що та ставить перед країною бар’єри, то Україна має сама спочатку вийти з летаргічного сну. Здається, нині це стосується майже всіх сфер, а не тільки кінематографа.

Коттбус–Берлін

Український кіноклуб. Берлін

1 Як відомо, в останній доповіді з прав людини від українських правозахисників важливою прозвучала, окрім інших, саме тема бідності: 80,3% людей в Україні отримує зарплату за місяць до 4.000 гривень, з цієї кількості більш ніж половина отримує зарплату розміром 2.500 гривень. Нагадаю, що ООН визначило ще в 2010 році 500 доларів як межу бідності в Україні. Пор.: Права людини в Україні. Доповідь правозахисних організацій. – Харків, 2013. – С. 367. Онлайн посилання на доповідь у повному обсязі можна знайти за лінком: http://khpg.org/files/docs/1362676111.pdf.

2 Orły 2013 – Polskie Nagrody Filmowe wręczone, Stuhr i Grochowska triumfują, 4.03.2013, http://film.dziennik.pl/news/artykuly/421081,orly-2013-polskie-nagrody-filmowe-wreczone-maciej-stuhr-i-agnieszka-grochowska-triumfuja.html. Трейлер до фільму можна побачити тут: http://www.youtube.com/watch?v=wYkFR1fGebg

3 Сайт Кампуса: http://www.berlinale-talentcampus.de/