Перша ретроспектива фільмів за участі Стен відбулася у Франції невдовзі після її смерті у 1993 році. Кінознавець Жак Луї Пассек писав у каталозі ретроспективи про неї як про трагічну зірку великої голлівудської епохи. Він підкреслював великий талант Стен, її красу й шкодував, що таку гарну актрису забули в Росії. Утім, до ретроспективи помилково було внесено деякі стрічки не з Анною, а з її колегою Анель Судакевич на підставі помилкових відомостей у міжнародних довідниках...

У жовтні 2012 року відбулася друга міжнародна ретроспектива, присвячена Стен, цього разу в Італії, в старовинному Парденоне (година електричкою від Венеції). Це місто з великим середньовічним центром уславилося не тільки красою, історією, іменами імператорів, які мали тут свої резиденції, а й тим, що тут уже 31 рік відбувається МКФ німого кіно.

Колись акторка знялася у фільмах «Мій син» і «Золотий дзьоб» Євгена Черв’якова. Преса писала, що у фільмі «Мій син» проявився великий драматичний дар Стен, стрічку показали за життя Ганни в Берліні під назвою «Чужа дитина». Обидва вважалися загубленими. 2008 року дослідник творчості Євгена Черв’якова кандидат кінознавства Петро Багровий разом із директором НДІ кінознавства (м. Москва) М. Ізволовим знайшли у архіві Буенос-Айреса кілька частин фільму «Мій син» і його відреставровану відеоверсію. Після перегляду «Мого сина» арт-директор фестивалю німих фільмів у Парденоне англієць Девід Робінзон запропонував провести ретроспективу німих стрічок з Анною Стен. Міжнародна спільнота кіноархівістів побачила російські картини «Дівчина з коробкою» Б. Барнета, «Білий орел» Я. Протазанова, «Торговці славою» В. Оболенського, «Земля в полоні» Ф. Оцепа, німецькі «Бухгалтер Кремке» М. Харднер, «Буря пристрасті» Р. Седмака. Російські кінознавці написали статті в каталозі, проаналізувавши й дві німецькі стрічки за її участі. У зв’язку з великим масивом російських фільмів глядачі могли сприйняти Стен як російську актрису. Директор Національного центру Довженка І. Козленко представив українську стрічку з Г. Стен «Провокатор» В. Туріна (Ялтинська кінофабрика ВУФКУ). В бесідах із Д. Робінзоном, тележурналістами, на «круглому столі», присвяченому творчості Г. Стен, І. Козленко і авторка цих рядків, підкреслювали, що творчий метод, основи театрального й кіномистецтва Ганна Стен набула в Україні, в Київському державному кінотехнікумі на курсі В. Інкіжинова, який співпрацював із Лесем Курбасом, в студії т. зв. Малого театру під керівництвом Чужого (українця П. Кожича, актора МХАТу). Український темперамент, красу й загадковість натури, талант, про які пізніше напишуть у німецькій пресі, Ганна Стен успадкувала генетично, на рідній землі, а її акторську майстерність виплекано завдяки високому рівню освіти, яку давав Київський кінотехнікум. Надалі, знімаючись у видатних режисерів, Ганна збагачувала досвід і вдосконалювала акторську майстерність.

І наші зусилля принесли плоди. Після переглядів італійські газети писали про чудову гру «актриси з України», «нової Грети Гарбо з України» (втім, цьому штампу ми не раділи, адже він колись спричинив чимало біди в кар’єрі Г. Стен у США). Багато фільмів Стен мали успіх, особливо «Дівчина з коробкою» та «Земля в полоні». Французька режисерка Рене Жорж так висловилася в листі до мене: «Мені дуже подобається Анна Стен як актриса, вона була такою чарівною, талановитою, сповненою життя... осяйною, як чудовий день у похмуру погоду. Я впевнена, вона була б щаслива знати, що її фільми все ще тішать, захоплюють, їх потребують сьогодні» (8.11.2012).

Італійський кінознавець писав про неї в каталозі як про одну з найвродливіших актрис, якій підвладні як комедійні, так і драматичні ролі. П. Багров підкреслював, що, в порівнянні з М. Дітріх і Г. Гарбо з їх наскрізним образом фатальної жінки, Стен була індивідуальною в кожній зі своїх ролей.

***

Фестиваль у Парденоне – це важливий науково-дослідний центр, де показують знайдені старі стрічки, обмінюються думками щодо їхнього атрибутування тощо. Сюди приїздять не тільки кінознавці, а й літератори, професори, науковці.

Третій фестиваль німого кіно відкривали: частина знайденого фільму «Пригоди Робінзона Крузо» Г. Мілле та комедія Кінга Відора з блискучими акторками Марією Деві і Марією Дресслер під акомпанемент Майди Неліссен. Були також стрічки 1900–30-х років (англійські, угорські, данські), зняті за твором Чарльза Діккенса «Олівер Твіст».

Ще одну програму присвятили великому, але забутому, діячеві кіно Селігу Поліскопу (1864 – 1948), засновникові першої студії в Голлівуді та жанру вестернів, у яких він знімав справжніх ковбоїв та індіанців. Він також заснував зоосад зі справжніми звірами, коли знімав стрічку про Теодора Рузвельта на сафарі в Африці, а потім відкрив його для відвідувачів. У 1896–1936 роках очолювана ним компанія зняла 3500 фільмів; до нас дійшло 225.

Приділяли увагу архівам: Сінематеці Франції, французької опери. Подією став утрачений 100 років тому і знайдений у кількох частинах в Сінематеці Франції і відреставрований фільм Г. Мілле (1864–1938) про пригоди Робінзона Крузо з самим Мілле в головній ролі. Фільм без титрів, сцени баталій супроводжуються шумовими ефектами музичних інструментів, а в перервах між ними актор на сцені читає уривки тексту Дефо до відповідних кадрів. Було також показано стрічки, які відповідають вимогам кіноканону: найкращі фільми усіх часів (серед них «Безрадісний провулок» Г. Пабста, «Страсті Жанни д’Арк» К. Т. Дрейєра, «Звенигора» О. Довженка). Цього року показали «Ткач» Фрідріха Цельника, «Простий випадок» В. Пудовкіна й авангардну драму Дм. Кірсанова.

Окреме місце посіла колекція німецьких анімаційних фільмів. Німецькі документалісти, зокрема Вальтер Рутман, вводили анімацію в свої документальні стрічки. Показали також відреставровану нідерландським Кіноінститутом стрічку «Іспанський танцівник» (1923) Герберта Бренона, де головну роль зіграла Пола Негрі.

Успіх мали оскароносний фільм К. Брауна «Жінка з гусьми» (1925) та добірка стрічок з Італії, Франції та США «Ох, теща!». Особливе місце зайняв показ (із наступним «круглим столом») фільму Ханса Штайпхорфа (1882–1945) «Родинний день у сімействі Перельштайна» (1927) – етнічна комедія, зіграна силами Берлінського єврейського театру. А вже у 1933–1942 роках цей режисер знімав націонал-пропагандистські фільми. Актори і продюсер «Родинного дня» встигли емігрувати до Голлівуду. На «круглому столі» порушувалося питання етики і громадянської відповідальності режисерів.

Наприкінці програми було запропоновано грандіозне видовище: фільм «Страсті Жанни д’Арк» до 600-річчя її загибелі, який відбувся у соборі Св. Марка в присутності єпископа. Стрічка демонструвалася у музичному супроводі кафедрального хору і камерного оркестру міста, без якого було б неможливо уповні переживати разом з героїнею її страждання. Грандіозності події додавало і приміщення: стіни собору створювали відчуття присутності на суді над Жанною д’Арк.

Спеціальною подією стала зустріч із легендою кіно 90-річною Джейн Дарлей, яка почала кар’єру з дитячого віку, а пізніше знімалась у відомих режисерів, зокрема у Роберта Мамуляна. Дарлей чудово співала, була зіркою театру на Бродвеї. З часом в Ірландії почала писати для дітей. На прохання присутніх вона заспівала дещо зі свого бродвейського репертуару. Дзвінким молодим голосом. Феноменально!..

Ще одна цікава зустріч відбулася в Парденоне. Разом з літератором, який працював над програмою, присвяченою Діккенсу, приїхала його дружина, доцент університету, викладачка російської мови. Дізнавшись, що я з Києва, з хвилюванням розповіла, що її бабуся й дід також із Києва, мешкали на Великій Житомирській і на Андріївському узвозі. Батько був 14-річним гімназистом в часи Скоропадського, брав участь у боротьбі з військами Директорії. Його разом з величезною групою гімназистів німці та П. Скоропадський вивезли з Києва. За кордоном зазнав багато лиха, поки оселився у Франції...

Так завершилася цікава програма в Італії, де ми опинилися завдяки нашій співвітчизниці й улюбленій героїні Ганні Стен