6 березня я побувала в павільйоні № 3 Національної кінематеки України, де Ростислав Плахов-Модестов разом із колегами знімав науково-пізнавальний фільм під робочою назвою «Шлях до вершини». Фільм про Миколу Гоголя, про відповідальність митця перед власним талантом, про містичні речі, які зумів висловити цей тонкий і глибокий письменник. Автор сценарію і режисер Плахов-Модестов, у послужному списку якого близько 30 фільмів, частина яких здобули нагороди на різних КФ, пройшов конкурс Державного агентства з питань кіно, захистив свій проект, і на фільм було виділено кошти. Сценарій високого інтелектуального рівня, який є свого роду продовженням знятого 2009 року фільму «Загублений рай».

Той, хто цієї літньої сонячної пори читатиме цей текст, мабуть, уже забув березневі хурделиці й морози, тож йому нелегко буде уявити картину, яка відкрилася моїм очам. Порожні, темні коридори. Неопалюване приміщення (студія не має чим платити за опалення). Люди в зимовому одязі чаклують над підготовкою зйомки: необхідно виставити декорації, макети, світло. Досвідчений кінорежисер в умовах полярної зими, що запанувала в приміщенні на Кіото, 27, спрямовує зусилля знімальної групи – художників, операторів, творців реквізиту. Слухаючи розповідь про концепцію і складне зображальне вирішення майбутнього фільму, якоїсь миті я відчула, що потрапила у фантастичну реальність, особливо, коли невдовзі почали мерзнути ноги і шуба перестала зігрівати. Комфортні умови праці – це само собою зрозуміле, а тут, у неопалюваному павільйоні, люди працюють зміну – годин вісім. Дехто вже захворів, художник потрапив у лікарню (десь через тиждень Ростислав Петрович зателефонує і в розпачі повідомить, що відключили й електрику). Тож можна було на власні очі побачити багаторазово декларовану «турботу» Державного агентства з питань кіно України про виробництво фільмів і «розбудову кіногалузі». Державних студій усього кілька, але чиновників не цікавлять умови праці людей на цих студіях.

Та повернімося до суті майбутнього фільму, над яким так героїчно працює група. Якщо у «Загубленому раї» вичерпаність таланту Гоголя Плахов-Модестов, переконливо аргументуючи, пояснював тим, що геній порвав зі своєю Вітчизною, то тепер його увага зосереджена на іншому: що розумів під талантом сам Гоголь? Гоголь писав реалістичні речі (за що здобув статус «засновника критичного реалізму») і речі фантастичні, містичні, інфернальні. Його поема «Мертві душі» так само запліднена фантазією, як і твори «Вечорів». На думку Ростислава Петровича, треба розібратися – як воно, жити на грані цих двох світів – реального і фантастичного, живого і неживого, світу нечисті й світу земної, не надто праведної, пересічної людини?

Фантазія манила Гоголя з юності – це засвідчує поема «Ганц Кюхельгартен» – ретельне наслідування німецького романтизму. Невдача цієї літературної спроби не охолодила творчого пориву, і з’явилися «Вечори на хуторі біля Диканьки», в яких кипіло й іскрилося диво українського життя й української душі. Проте з того життя – сучасного і минулого – озивалися не тільки смішні та привабливі, а й страшні персонажі, як-от Панночка, Вій, а згодом і чаклун зі «Страшної помсти».

– Думаєте, так просто передати на екрані Вія? – питає Ростислав Петрович. – Того Вія, що вважається «старшим над усією нечистю, її найжахливішим представником». Режисер пояснює, що властива казці триступенева градація інтенсифікації дії реалізувалась у нарощуванні страху через просторове наближення небезпеки до Хоми Брута. В основі цього твору – випробування віри, що є одним із найголовніших у житійній літературі. Падіння Хоми є наслідком духовних і фізичних лінощів.

Приводів, щоб лякати, українська історія мала більше ніж досить. Проте Гоголь хотів побачити там епічне і героїчне – і з’явився «Тарас Бульба».

Однак перебування на грані небезпечне для художника, прикладом може бути Чартков із повісті «Портрет». Очевидно, Гоголь, як ніхто інший, передав оцю спокусу і гріх художника, який спілкується з дияволом. Опинившись на грані світів, герой «Портрета» піддався спокусі, занапастив свій талант – і загинув. Тема стійкості художника перед спокусами, його відповідальності за свої творіння залишається завжди актуальною, хоча нині над нею мало хто задумується, адже саме поняття «гріха» нібито перестало існувати, чи то пак втратило легітимність, замінено софістикою і демагогією довкола свободи творчості. Досвідчений Плахов-Модестов, відчувши гостроту проблеми, розглядає її на прикладі Гоголя. Він пише: «Два шляхи, за Гоголем, є у сил зла, щоб проникнути у світ. Зло, гріх потрапляє в нього через жінку або заради неї, або, хоч як це дивно, через мистецтво». «Современная слава не стоит копейки», – писав Гоголь. Він мучився через те, що хотів творити образи добра, а натомість у його творах переважали образи зла. «Мне бы скорей простили, – писав він, – если бы я выставил картинних извергов; но пошлости не простили мне. Русского человека испугала его ничтожность больше, чем все его пороки и недостатки». В Гоголі – людині релігійній – жила постійна потреба самовдосконалення: «Я уже многих своих гадостей избавился тем, что передал их своим героям». Автор сценарію пише: «Між постаттю автора і постатями його героїв увесь час іде взаємодія. Гоголь ніби розмножується, перетворюється по черзі в них. За цим проглядається картина “Вигнання бісів”».

Що за цим? Воля Божа? Гоголь не був продажним письменником, він був переконаний: навряд чи є вища насолода, як насолода творити. Але потужний талант забирав у нього здоров’я, сили, виснажував його. Гоголя пригріли Пушкін та інші придворні письменники. Молодого Тараса Шевченка в Петербурзі також пригріли – Карл Брюллов та інші особи, наближені до царя, але Шевченко не продав душу, не вислужувався, не схилив голови, писав те, що думав.

Аналізуючи екранізації «Шинелі» Гоголя, один із критиків поставив питання: «Чи потрібно тепер з’ясовувати гофманівське коріння Гоголя?» Це було в 1925 році. Виявляється, майже через 90 років кінорежисери знову і знову хочуть з’ясовувати і його коріння, і плоди, і те, що хотів сказати Гоголь «Вієм», «Портретом».

Триває пошук. А ми, глядачі, чекаємо на фільм, який творять автор сценарію і режиссер Ростислав Плахов-Модестов, кінооператор Марат Радовський, художник Сергій Якутович, керівник групи В. Сичова.