Марія Тетерюк Перейти до переліку статей номеру 2013:#5
Можливість вибору


«Маскарад»

Сценарист і режисер – Інна Павлічук

Оператор – Сергій Волков

Музика – Макс Ріхтер, Девід Сваруп, Володимир Зубицький

Національна кінематека України. 2013

Стрічка «Маскарад», передпрем’єрний показ якої відбувся на початку червня в Могилянському кіноклубі, – друга документальна робота Інни Павлічук, знята за її власним сценарієм. У попередньому фільмі «Кайрос» (названому на честь давньогрецького бога сприятливого часу) режисерка створила рельєфні портрети двох непересічних людей – політика й лікаря Ольги Богомолець та фотографа Ігоря Гайдая, – наче під мікроскопом дослідивши їхні характери, мотивації, переконання та прагнення(1). «Кайрос» можна назвати камерним фільмом, фільмом крупних планів. У «Маскараді» дистанція між авторкою і предметом її зацікавлення зростає. Хоча вона зберігає пильну увагу до кожної індивідуальності, її герої вже не тільки самодостатні особистості, а й представники певного соціального типу – це наркозалежні, що прагнуть вилікуватися.

У світовій медицині усталеною є думка, що залежність від наркотичних речовин, особливо від опіатів, є невиліковним хронічним захворюванням. Вважається, що колишніх наркоманів не буває, і яким би довгим не був період відмови, рано чи пізно потяг до наркотика повертається. Герої фільму «Маскарад» – пацієнти Запорізького наркологічного психотерапевтичного центру доктора Василенка, їхні родичі та сам керівник центру Віталій Василенко – ставлять під сумнів цю поширену тезу. Ноу-хау психотерапевта полягає у гіпнотичному навіюванні пацієнту, що наркотики викликають страждання, а не задоволення. В лікуванні «активно використовується посилення стану страху, тривоги, болю, переживання “загибелі від наркотика”»(2). Практичне застосування цього методу у фільмі виглядає жорстоко: пацієнти кричать від болю і корчаться на підлозі, коли терапевт «затягує петлю» шляхом гіпнозу. Ще однією авторською методикою, яка в кадр не потрапила, є «лікування смертю»: пацієнт, закодований від наркотиків, під наглядом лікарів переживає справжню клінічну смерть як демонстрацію того, що з ним буде, якщо він почне вживати знову. І лікар, і його пацієнти переконані, що від наркозалежності можна звільнитися лише через страждання, вмовляння тут не допоможуть.

На щастя, таке лікування є винятково добровільним, у центр не приймають тих, кого привозять родичі і хто сам не бажає лікуватися за допомогою запропонованих процедур. Усі герої «Маскараду» потрапили в клініку нещодавно, лише одного пацієнта показано здоровим рік потому, тож важко судити на основі фільму наскіль ефективною є ця методика. Крім того, викликає подив цілий набір культових предметів у кабінеті лікаря: від християнських ікон до статуеток Будди, роль яких у процесі лікування не озвучено. Сама режисерка говорить, що її фільм не реклама певного медичного закладу (хоча сама вона переконана в ефективності методів Василенка), а в першу чергу розповідь про свободу і любов. Зрештою, будь-яка клініка і будь-який лікар для того, хто прагне позбутися наркозалежності, – лише шанс, а не панацея і стовідсоткова гарантія.

На початку авторка пробує зрозуміти, чому люди, серед яких багато тих, хто мав хорошу роботу, люблячу сім’ю, соціальне визнання, починають вживати наркотики. Герої розповідають, що наркотики уможливлювали їхнє примирення з дійсністю, поліпшували стосунки з родиною, заспокоювали, були містком до стану абсолютного щастя. Поступово герої та члени їхніх родин переходять до опису того як руйнувалося їхнє життя, як наркотики з інструменту насолоди перетворилися на джерело ненависті, провини та сорому. Рефреном проходить думка, що, спробувавши лише раз, позбавляєшся вибору на все життя. За словами авторки, фільм орієнтований не на наркозалежних, а на тих, хто легковажно ставиться до наркотиків і вважає, що з ним такого точно не трапиться. Виявляється, всі герої фільму колись думали так само.

Маскарад, який супроводжує життя споживача наркотиків і винесений у заголовок фільму, є подвійним. Одну маску накидає наркотик, і ця маска ховає за собою особистість. Цілісні, цікаві та сильні люди, якими виявляються герої фільму під час відмови від споживання наркотичних речовин, до лікування були байдужими автоматами в пошуках чергової дози. Ось як описує цей стан один з героїв фільму: «Ти починаєш діяти як наркоман, думати як наркоман, любити як наркоман. – Як це, любити як наркоман? – запитує закадровий голос. – Ніяк». Одночасно маскарадом виявляється і позірне соціальне життя героїв: ніхто не здогадується, що дівчина, яка вдень працює державним службовцем, вночі торгує наркотиками. Щоб розірвати це коло, рух яким веде їх до смерті, герої повинні повернути свободу вибору. Ідея маскараду і аматорської вистави, яку розігрують учасники фільму, за словами режисерки, була спонтанною. Люди не хотіли відкривати обличчя на камеру, тож довелося імпровізувати: на місці виготовляти маски, розфарбовувати їх, вигадувати театральне дійство.

Павлічук не цікавить смакування чорнушних подробиць життя наркозалежних, вона показує своїх героїв звичайними людьми, що потрапили в складну життєву ситуацію. Вона запитує їх про почуття, страхи, мотивації, досвід; не намагається звести їх до спільного знаменника і уважна до унікальності кожного голосу. Але тому їй і не вдається перетворити цих людей на алегоричних персонажів, на героїв притчі про свободу і її втрату, – надто вони несхожі. В кожного з них – власна внутрішня боротьба з залежністю і власні джерела надії на перемогу, що залишаються нерозкритими. Можливо, тому, що герої «Маскараду» лише на самому початку свого шляху і ще самі не знають, чи знайдуть у собі сили змінити своє життя, чи ні. Наше знайомство з ними виявляється закоротким, щоб їх зрозуміти.

1. Рецензію на цей фільм див.: Тетерюк М. Пам’ять як основа сучасності // Кіно-Театр. – 2009. – №3(83). – С. 29–30.

2. Офіційний сайт клініки: URL: http://centervasilenko.ua/center/theory/24-overcome-the-psychological-dependence.html


Корисні статті для Вас:
 
Пам’ять як основа сучасності2009-06-11
 
Лист Міністру культури і відповідь Міністерства2018-01-01
 
Біографія як видовище2018-01-01
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2013:#5

                        © copyright 2022