Роксоляна Свято Перейти до переліку статей номеру 2013:#6
Безпечний Параджанов


«Параджанов»

Сценарій – Олена Фетисова

Режисери – Серж Аведикян, Олена Фетисова

Оператор – Сергій Михальчук

У ролях: Серж Аведикян, Юлія Пересильд,

Карен Бедалов, Михайло Пшеничний та ін.

Україна, Франція, Грузія, Вірменія, 2013

«Параджанов» представляє Україну в боротьбі за «Оскар», витіснивши двох сильних конкурентів – «Одвічне повернення» К. Муратової та «Хайтарму» А. Сеїтаблаєва. Оцінювати слушність рішення Українського оскарівського комітету, як і робити прогнози про шанси на нагороду, – невдячна справа. Ліпше говорити про вже доконані факти.

На початку жовтня «Параджанов» вийшов у прокат: вдало з часової перспективи. Як відомо, 2014-го відзначатимуть 90-ліття режисера, тож автори розраховують на розголос у медіях та особливий інтерес глядача. Фільм знято в тандемі Олени Фетисової (Україна) та Сержа Аведикяна (Франція). Останній виконує головну роль, а крім того, особисто знав Параджанова, що, на думку творців, мало б додати фільмові особливої життєподібності.

Бюджет стрічки становить майже два мільйони євро, і близько половини з цієї суми виділило Держагентство України з питань кіно. Знімали в Україні (зокрема, в Дрогобицькій виправній колонії), Франції, Грузії та Вірменії. Світова прем’єра відбулася в липні на МКФ у Карлових Варах, відтоді фільм взяв участь у кількох фестивалях. Але поки що єдина його нагорода – Золотий Дюк за «Найкращий український повнометражний фільм» на Одеському МКФ. З українського боку стрічку репрезентує дистриб’юторська компанія «Інтер-фільм».

Ось, мабуть, і всі головні факти. Можна хіба додати те, що стрічка охоплює не всю біографію режисера, а піковий період його життя: від зйомок «Тіней забутих предків» і до світового кіновизнання у Франції вже в останні роки. Сюжетною ж кульмінацією стають переслідування режисера радянським КДБ, а також період перебування в ув’язненні. Фраґменти з життя Параджанова, подані в реалістичному модусі, чергуються із анімованими (чи то пак, «колажно»-анімованими) уривками, що за своєю стилістикою нагадують Яна Шванкмаєра, котрий теж полюбляв експерименти на межі кіно та анімації. За професійну та якісну операторську роботу відповідав Сергій Михальчук.

Коротко кажучи, об’єктивні факти, здавалось би, працюють на те, щоб фільм вийшов цікавим, а то й захопливим. Натомість ­– і тут уже переходжу до суб’єктивних вражень – цього, на жаль, не стається. Стрічка дивним чином «пробуксовує». І це попри хорошу операторську роботу, непоганих акторів, цікаву, а місцями й дотепну, анімацію та переважно «небутафорські» декорації. Фільм, до того ж, охоплює ледь не всі «обов’язкові» епізоди з біографії (включно з «мелодраматичною» лінією взаємин із дружиною Світланою та обтічним натяком на гомосексуальні схильності режисера) та цитує чи не «найкрилатіші» вислови Параджанова: і про ставлення до життя та кіно, і про іронію долі, яка зробила з грузинсько-вірменського режисера українського буржуазного націоналіста. Та чомусь навіть Параджанов, який роздаровує численним друзям «коштовності» власного виготовлення або копійчані підсвічники в статусі «оригіналів XVII століття», виглядає не так іскрометним, як просто дивакуватим. Власне, геніальність режисера, яку автори всіляко наголошують, є тут радше розказаною, ніж показаною. А його дотепність, про яку ходять легенди (чимало дотепів у фільмі є, до речі, «цитованими»), дивним чином розпорошується по епізодах-фраґментах, які змінюються на екрані в майже кліповому режимі, залишаючи по собі сумарне враження… легкої нуднуватості та психологічної непереконливості.

Мабуть, надмір епізодів є найбільшим мінусом фільму: глядач, услід за головним персонажем, стрімко рухається «кіножиттям» Параджанова, більшість епізодів якого відразу западають у небуття, а в контексті загальної драматургії виглядають майже необов’язковими. Як, зрештою, і самі персонажі, надто узагальнені та абстрактні, щоб актори змогли виявити в них усю свою майстерність. Виняток становить хіба що сцена гостювання Мастроянні в тбіліському помешканні режисера, витримана в тому настрої, якого автори, ймовірно, домагалися для всього фільму, – поєднання іскрометного гумору з гіркою іронією, нестримної творчої фантазії з абсурдом убогої та драматичної дійсності.

Насамкінець – ще одна суб’єктивна асоціація. Один із фільмів про Параджанова, знятий Романом Ширманом 2004-го, мав назву «Небезпечно вільна людина». Здається, що саме про такого Параджанова – вільного, небезпечного та геніального – щиро прагнули зняти фільм і Фетисова з Аведикяном. Та їхній Параджанов вийшов дуже безпечним. Безпечним, але все-таки вільним.


Корисні статті для Вас:
 
Що зберегла моя пам'ять. Спогад про Сергія Параджанова2012-02-26
 
Геоестетичний циферблат Сергія Параджанова2013-02-10
 
Музею Сергія Параджанова в Єревані 20 років2012-01-15
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2013:#6

                        © copyright 2022