– Коли буваєш на цьому обійсті, душа окриляється. Не тільки тому, що воно освячене іменем Олександра Довженка. Тут відчуваєш потужну енергетику Сіверської землі, її природи. Звичайно, до творення краси докладають рук ваші співробітники. Як давно ви в Сосницькому меморіальному музеї Олександра Довженка?

– З 1985 року. Перед цим працювала в школі, а тоді перейшла в музей: завідувала фондами, була заступником директора з наукової роботи, а з 2003 року – директором.

– Коли прийшли, вже була ця експозиція, що сьогодні?

– Ні, впродовж існування музею експозиція мінялася тричі. Музей засновано 1960 року. Спершу була тільки Довженкова хата, а через чотири роки відкрили в невеликому приміщенні, фінському будинку, експозицію. Цей камерний музей робили люди, не байдужі до долі Довженка, України, патріоти Сосниці. Допомагали тодішній голова колгоспу в Сосниці Сердюк і Юлія Солнцева. Для експозиції найперші експонати – меморіальні речі дала саме вона, щороку приїжджала до нас. А потім надійшли експонати і з Київської кіностудії імені О. Довженка. Сьогоднішню експозицію готували до 100-річчя Олександра Петровича.

– Вона цікаво оформлена і стилістично витримана.

– То був грандіозний проект – повна реконструкція музею. Адже рішенням ЮНЕСКО ювілей видатного майстра кіно відзначали у всьому світі. А часи були складні, проектну документацію виготовили, але будівництва не розпочали. Наші чернігівські художники Юрій Зінченко і Володимир Шульга експозицію зробили швидко, за півтора місяця, до 100-річчя й відкрили. Вона побудована на «Щоденниках» Довженка, а мета її – показати найсокровенніше і найтаємничіше. Комусь вона подобається, комусь ні, але художники виявили своє ставлення до Довженка, вклали сюди душу. Можливо, вона і переобтяжена фотографіями, та завдяки їй відвідувач потрапляє у світ Довженка.

– А на порозі вже 120-та річниця. За останні роки в нас і за кордоном видано чимало книг, наукових праць: Довженко продовжує притягувати до себе дослідників.

– Ось вийшли його «Щоденники». Але там були пропуски, отож якась таємниця залишилась. Юлія Солнцева до 2004 року не дозволяла їх публікувати, ймовірно, це пов’язано з якимись персоналіями. Книжка притягує: захочеш знайти відповідь на якесь питання, звертайся до «Щоденника».

– До 120-річчя Довженка видано Указ Президента України, в якому передбачено розбудову музейного комплексу...

– Це вже друга спроба, адже до 100-річчя вже був такий намір, але чомусь не склалося. Не хочеться слів на вітер кидати. Дай Бог, щоб збулося. Розробив проект архітектор Борис Степанович Дєдов, чернігівець, у нього є свій приватний музей «Артпласт», цей чоловік оформив не один музей, у тому числі й Павла Тичини, і краєзнавчі, має неабиякий досвід у музейній справі.

Чи будуватимуть, побачимо. Планують розширити і це приміщення. Хочемо показати кабінет Довженка, адже є всі речі, що були в його московському помешканні. Хотілося б поновити й експозицію. Варто показати й літературу про Довженка, в тому числі й мовами народів світу. Але бракує місця, адже в нас тісно, всього 176 квадратних метрів. Люди, які знають творчість Довженка, вважають, що Довженко заслуговує більшого.

Передивляючись давні газети, натрапила в «Екран і життя» на відгуки молодих режисерів після відвідин музею. Вони пишуть: якби була кінематографічна карта світу, то Сосниця посідала б на ній одне з найважливіших місць.

У Сосницю хочеться їхати. На початку вересня всі дороги ведуть сюди. Не випадково, бо тут народилася добра, світла, розумна, порядна людина. Велика людина, якій і сьогодні вклоняється й аплодує світ. Сьогодні приїхала чимала делегація, молоді режисери покажуть свої фільми у сосницькому кінотеатрі імені О. Довженка. У нас взагалі основні відвідувачі – переважно молодь.

Улітку бувають іноземці. Цього літа було чимало росіян, були французи, німці, поляки. В червні школярі із Сумської, Полтавської, Чернігівської областей. Щовересня у Глухові проводяться Всеукраїнські Довженківські читання.

10 вересня 2013