«Папуша»

Режисери і автори сценарію: Йоанна Кос-Краузе, Кшиштоф Краузе

Оператори: Кшиштоф Птак, Войцех Старонь

Композитор – Ян Канти Павлюшкевич

У ролях: Йовіта Буднік, Збігнєв Валериш, Антоні Павлицький, Артур Стеранко, Патрик Дитлов, Палома Мірга.

Виробництво «Аргомедія», Польське телебачення, Канал + Польща, кіностудія «Кадр». Польща, 2013. Тривалість 131 хв

Про Папушу я дізналася у 1980-х з поеми Ліни Костенко «Циганська муза». Увагу в цьому, на перший погляд, біографічному творі зосереджено на драмі поетеси – обраниці Бога, яку відкидає суспільство за її творчість. Інтерес викликала і сама постать ромської поетеси, твори якої в Україні були невідомі, але ще більшою мірою – тема, універсальна у творчості Ліни Костенко (вона пронизливо зазвучала в «Марусі Чурай»). Папуша – крайній вияв цієї драми. Бо якщо українську поетесу ХVІІ століття Марусю Чурай рятує від страти Богдан Хмельницький, мотивуючи тим, що від діянь людських в історії залишається тільки те, що зафіксоване у слові – чи то в літописі, чи в поезії, то для ромської поетеси шансів для визнання не було, адже її нація взагалі не має історії, бо є общиною, що за тривалий час свого існування не піддалася цивілізаційним правилам і законам, а над усе цінує свободу жити так, як у них ведеться споконвіку.

Фільмів про ромів знято не так і багато – насамперед згадуються карнавально-гротескні стрічки Еміра Кустуріци. «Папуша» – фільм зовсім іншого характеру. Не тільки в наративному вислові. Його творці прагнули зрозуміти психологію і мотивації ромів як маргіналів, дотримуючись історичної вірогідності часу. Події розгортаються не в хронологічній послідовності, а засобом ретроспекцій від 1910 до 1971 року, від дитинства до старості польської поетеси ромського походження Броніслави Вайс (Папуші). Вона, чиї вірші були опубліковані 1956 року завдяки підтримці письменника і дослідника Єжи Фіцовського і здобули визнання, не стала благополучною і успішною. Ба більше, зазнавши стресу і нервових зривів, Папуша зреклася своїх віршів, викреслила їх зі свого життя. Але це не врятувало її від самотності та злиднів. Дітей у неї не було (виховувала прийомного хлопчика-сироту, який у дорослому віці її покинув), чоловік, значно старший за неї, помер, ромська община її відкинула як зрадницю: вона, мовляв, видала їхні таємниці. А те, що в залі консерваторії виконували музичні творі на її вірші, не втішало.

Автори фільму надзвичайно толерантні й чутливі до ромів, до їхньої своєрідності, вони надали їм можливість самовиразитись (більшість епізодичних ролей виконують роми), тим самим виступивши посередником між мандрівним народом і кіноглядачем. Творці стрічки викликають повагу і як глибокі дослідники: завдяки їхній компетентності й професіоналізму віриш показаному. Цю довіру поглиблює художнє вирішення «Папуші», запропонований операторами широкий простір із лейтмотивом доріг, розімкнуте горизонтальне зображення як середовище дії, що надає фільмові широкого дихання і виражає ромську ідентичність. Діалектичність авторського підходу до обраної теми полягає і в тому, що немає одновимірного зображення ромів: поруч із вільнолюбством виявляють недбале ставлення до поетичного таланту (причому визнають таланти музичні й танцювальні, що слугують їм і засобом для заробітку).

Фільм «Папуша» було показано в Києві, в кінотеатрі «Київ», наприкінці жовтня. На презентації виступив польський актор, виконавець ролі Діонісія Вайса (чоловіка Папуші) Збігнєв Валериш. У польському прокаті фільм з’явився в листопаді.

Пропонуємо інтерв’ю з творцями фільму з журналу «Kino», № 11, листопад, 2013.