Дивовижне свято відбувається щороку на Буковині! Іванова Переберія. Усі небайдужі збираються на гостини до Івана Миколайчука. Свято, під час якого діються справжні дива! Культурологічні, кінематографічні, дива людського спілкування, єднання людей, згуртованих високою метою – любов’ю до кращого, що в нас є.

На зустрічі з буковинцями в центральній Чернівецькій міській бібліотеці кіноаматор із Луцька Борис Ревенко розповів про свої зустрічі з Іваном Миколайчуком. 1985 року Миколайчук приїхав до Луцька з французькою актрисою, режисеркою і телеведучою Еліан Сабате. Гостя захопилася історією української жінки, яка емігрувала до США, де загубила свого маленького сина, за яким дуже побивалась, але пояснити нічого не могла, бо не знала англійської, й американці вирішили, що вона не сповна розуму, і запроторили її до психлікарні. Вона пробула там понад сорок років, і лише завдяки щасливому випадку: її спів почув лікар, етнічний українець, – Катерина вийшла з лікарні.

Еліан Сабате прибула в Україну зі своїм чоловіком. Познайомилася з Іваном Миколайчуком, добре відомим у Франції за фільмом «Вогненні коні» (таку назву в цій країні мали «Тіні забутих предків»). Її шокувала Катеринина історія, а оскільки жінка була з Волині, то й поїхали іноземні гості туди, аби знайти хоч якісь сліди бідолашної емігрантки. Однак їх не пускали в автентичні села, а возили по так званих показових. Івана це дратувало, він намагався вирватись на волю, та визначали програму інші люди, постійні їхні супутники – офіційні представники влади (співробітники КДБ). Еліан Сабате була зачудована українською природою, багато фільмувала на 8-міліметрову камеру. От де для нас залишився Іван Миколайчук, невідомий сучасному українському глядачеві!

Після Луцька Іван з Еліан та її чоловіком вирушили до Києва. Там взялися за сценарій фільму «Острів сліз»(1). Варто зазначити, що ідея цього фільму виникла в Миколайчука раніше: синопсис «Чиста дошка» він написав іще 1983 року(2).

Борис Ревенко розповів, що свого часу до їхньої народної аматорської студії «Волинь» надійшло кілька листів від Еліан. На моє прохання він їх розшукав: нас захопила можливість зазирнути в далеку, майже 30-річної давнини, історію.

Старий радянський конверт. Друкованими літерами написано: «СССР, УССР, 263000, г. ЛУЦК, ВОЛЫНСКОЙ ОБЛ., УЛ. ЛЕНИНА, КИНОСТУДИЯ «ВОЛЫНЬ», РЕВЕНКО БОРИС».

Цікаво, що на конверті дата відправлення з Києва 07.09.84 (!?), а дата прибуття до Луцька – 12.09.85 (!). Звичайне нехлюйство поштової працівниці, яка переводила цифри на штампі, могло б увести в оману дослідників. Та маємо, на щастя, дату в самому листі Е. Сабате.

«Київ, 7 вересня 1985 року.

Мої дорогі друзі!

Іван Миколайчук передав мені Вашого листа, якого Марк йому доручив, відбуваючи з Києва, і за якого я Вам безмежно вдячна.

Я була дуже розчулена такою ґречністю та повагою з Вашого боку. Безмежно вдячна Вам за чудову серію фотографій, що показують народні традиції Волині.

Ми працюємо з Іваном без відпочинку над сценарієм, для більшої достовірності розмістили історію Катерини в Закарпатті, у пастухів-гуцулів, оскільки вони мають дуже незвичний та незрозумілий діалект на терені тридцяти кілометрів навкруги.

З усіма фотографіями, що я зробила, і кількома касетами з фільмами я змонтувала відео та передала його одному з трьох французьких каналів. Сподіваюся, що зможу отримати згоду керівництва, щоб показати фільм – репортаж про Україну сучасну і в минулому.

Мій перший візит буде до Вас, позаяк я з моїм чоловіком бережемо найліпші спогади про ваш дуже своєрідний регіон.

Тому ми не зволікатимемо з нашим приїздом.

Дорогий Борисе, якщо Ви чи хтось із Ваших друзів матиме можливість приїхати до Франції, Ви будете нашими гостями, і ми будемо дуже щасливими приймати Вас у себе.

Яхія, мій чоловік, залишився в Парижі, він теж передає Вам свої вітання, і я приєднуюсь до нього.

З великою симпатією до митців та кінорежисерів, якими Ви є,

Еліан Сабате».

У цьому листі трохи розповідається про роботу над сценарієм «Tabula Rasa».

Ще раніше, коли Еліан гостювала на студії «Волинь», вона написала невеличке побажання на буклетику «Формула успіху», надрукованому 1984 року, «з досвіду роботи Народної самодіяльної студії «Волинь» Волинського обласного науково-методичного центру народної творчості та культурно-просвітницької роботи» (переклад з російської мій. – В.Т.):

«Завдяки щирості та відданості всіх працівників народної самодіяльної кіностудії ми маємо дуже багато матеріалів для праці над історією Катерини – фільмом про єднання народів. Всім велика подяка.

Еліан Сабате. 21.06.1985»

Є ще одна листівка з Софіївською дзвіницею, випущена 1985 року, можливо, надіслана разом з листом із Києва. Без дати.

«Мої любі друзі!

Дякую вам тисячу разів за ваш милий лист і чудові фотографії, надзвичайно цікаві.

З Києва шлю свої дружні вітання, щирі і теплі, сподіваючись на швидку зустріч.

Еліан Сабате»,.

А ось листівка, випущена фірмою «Hallmark». Відразу видно, що надруковано у Франції. Листівка-розкладачка. На першій сторінці – біла тиснена ялинка із золотою зіркою. Всередині – такі само золоті слова – побажання щасливого Нового року. Від руки написано французькою:

«Дорогий Борисе!

З нагоди Нового року Яхія і я шлемо Вам і всьому колективу Вашої кіностудії наші найкращі побажання в Новому, 1986 році.

Ми часто згадуємо із сумом про Луцьк і сподіваємося знову до Вас приїхати в майбутньому. А, можливо, й у Вас з’явиться можливість відвідати Францію. Ми були б щасливими приймати Вас у себе.

Я закінчую монтаж одного документального відео за фотографіями та фільмами(3), які зробила в Україні. Більша частина його присвячена Україні, стародавній Волині, завдяки фотографіям, які Ви мені подарували. Щойно все буде готово, я Вам переправлю касету (на жаль, цього не сталося. – В.Т.).

В очікуванні Ваших листів, наші дорогі друзі, ми шлемо Вам найтепліші дружні вітання та декілька фотографій і листівок на пам’ять.

Еліан Сабате, Яхія Хараши».

Це послання надійшло в конверті, на якому збереглася адреса Еліан, яка мешкала тоді в місті Сен-Дені. На жаль, як розповів Ревенко, на листа, що його вони написали на цю адресу, прийшла відповідь: «Адресат вибув»,.

Конверт відправлено із Сен-Дені 24 січня 1986 року. До Луцька він потрапив 28 (?) лютого 1986 року. На листівці Ґранд-опера в Парижі – напис: «Щоб викликати у Вас бажання приїхати до Парижа! Еліан».

Листівка з видом Парижа (The Conciergerie).

«Любі друзі!

Наша подорож до Луцька, Львова та Києва завершилася, потрібно продовжувати життя в Парижі.

Для нас лишилися незабутніми чудові миті, які ми провели на вашій кіностудії і фільми, чудово змонтовані вашою командою кіноаматорів.

Я поспішаю закінчити сценарій, щоб якнайшвидше знову приїхати в Україну, побачитись і показати сценарій.

Ми будемо щасливі приймати вас у Парижі, коли ви зможете приїхати до нас. Ми посилаємо вам свою теплу щиру дружбу.

Еліан Сабате та Яхія».

Сценарій було завершено. Та фільму, де йшлося про трагічну долю української жінки Катерини, вирваної з корінням з рідної землі, так і не було поставлено. Тяжко захворів Іван Миколайчук, незабаром його не стало.

А ми сподіваємось, що хтось із читачів в Україні та за її межами знає, де нині проживає Еліан Сабате або її нащадки, місце збереження 8-міліметрової хроніки, де є унікальні кадри з Іваном. І ми колись обов’язково маємо їх побачити! Dum spiro spero!

1 Миколайчук Іван (Київ), Сабате Еліан (Париж). Острів сліз (Tabula Rasa – Чиста дошка) // Іван Миколайчук. Сценарії. – К.: Редакція журналу «Міжнародний туризм», 2008. – С. 459–515.

2 Там само. С. 515–523.

3 За розповідями Б. Ревенка, Еліан весь час фільмувала на 8-міліметрову кінокамеру, зокрема й Івана Миколайчука.