Двадцять п’ятий Московський

На ювілейному ХХV Московському Міжнародному кінофестивалі було представлено 250 фільмів, що віддзеркалюють стан світового кінопроцесу. До конкурсу увійшли: «Прогулянка» Олексія Учителя з Росії, «Yu» Франца Навотни з Австрії, «Божественний вогонь» Міґеля Ермоса з Іспанії, «Майбутнє минуле» Марії Соле Тоньяци з Італії, «Хай буде воля Господня» Мурило Саллеса з Бразилії, «Засну, коли помру» Майка Годжена з Великобританії, «Коктебель» Бориса Хлєбникова та Олексія Попогребського з Росії, «Легше верблюду...» Валерії Бруні-Тедескі – італійської актриси, сценариста і режисера (Франція), «Місячне світло» Паули Ван дер Оест з Нідерландів, «Тиждень в Пешті і Буді» Кароя Макка з Угорщини, «Нещасне кохання» Хорхе Ечеверри з Колумбії, «Петербург» Ірини Євтєєвої з Росії, «Розігріти вчорашній обід» Костадина Бонєва з Болгарії, «Скагеррак» Сьорена Краг-Якобсена з Данії, «Сова» Кането Сіндо, патріарха японського кіно, «Врятувати зелену планету!» Чан Чхун Хвана з Кореї, «Танцюючи в пилюці» Ангара Фаради з Ірану, «Убити короля» Майка Баркера з Великобританії, «Ейла» Ярмо Лампели з Фінляндії.

Крім конкурсу були «Ґала-прем’єри», «Панорама світового кіно», «Національні хіти», програма «А і Форія» під кураторством Андрія Плахова з найкращих і визнаних фільмів на престижних МКФ та зібраних за принципом — майбутнє кінематографа, «Кіно Німеччини сьогодні», яку підготував Олексій Медвєдєв. Музей кіно представив програму з шести сучасних картин. Програма «Естафета десятиліть» — це новий цикл, складений зі стрічок, що увійшли до класики світового кіно і цього року відзначають ювілей — 100, 90, 80... 10 років, підготовлена Музеєм кіно і Держфільмофондом Росії. «Ательє» – програма фільмів про визначні особистості в кіно: Сокуров, Чаплін, Бертолуччі. А ще програма «Сімейний кінобізнес – Тодоровські», ретроспектива фільмів класика бельгійського кінорежисера Андре Дельво, програма «Джина Лоллобриджида на екрані», «Чеський пересувний кінематограф», «Медіа форум». Російські кінопрограми: нове російське кіно, дебюти, нове документальне кіно, нова російська анімація, ретроспективи до 300-ліття Санкт-Петербурга: «Коли майстри були молоді», «Далеке-близьке. Кінорежисер Фрідріх Ермлер», до 85-ліття кіностудії «Ленфільм», «Кінорежисер. Професія і доля», «Спеціальна подія. До 175-ліття Льва Толстого».

Очолив журі режисер, сценарист, продюсер Сергій Бодров. З ним працювали: актриса Ольга Будіна, іранський режисер Бабак Паямі, фінський продюсер, сценарист, режисер Міка Каурісмякі, член Європейської Кіноакадемії Моріц Бляйбтрой з Німеччини, Кен Рассел — режисер документальних фільмів про музикантів та режисер і сценарист з Польщі Агнешка Холланд.

Серед численних акцій – виставка робіт С.Параджанова в ЦВЗ «Манеж». На білих стінах експонувалися яскраві, з привабливою енергетикою колажі, а поруч спонсорські старовинні меблі, на яких лежали свіжі гранати. Затишно. Вишукано. Президент фестивалю М.Михалков сказав: «Я дуже радий, що в рамках ювілейного ММКФ такі імена, як Геннадій Шпаліков (24-го буде відкрита пам’ятна дошка на будинку, де він жив) і Сергій Параджанов. Без них не існує ні нашої культури, ні нашого кінематографа, ні нашого життя».

Кіно

Відкрив фестиваль фільм «Прогулянка» режисера Олексія Учителя, в якому розповідається про трьох молодих людей, що виросли в умовах іншої Росії і є символом нового покоління.

...Що відбувається з людиною, яка після розстрілу вижила, але втратила пам’ять і не знає, хто вона тепер. Іспано-італійський конкурсний фільм Міґеля Ермоси «Божественний вогонь» зроблений у традиційній манері, переважно на крупних планах, стримано і зворушливо. Як з’ясовується згодом, під ім’ям Галопаго 40 років у притулку, в злиднях прожив, імовірно, великий поет Федеріко Ґарсія Лорка. Всі ці 40 років, жебракуючи на вулицях Ґранади, на зібрані гроші здебільшого купував хліб, щоб потім виліпити з нього крилаті фігурки, які виставляв на підвіконні біля брудної шибки. Саме в цей час його і знаходить колишній пастух Хоакін, що 1936 року за часів громадянської війни в Іспанії, врятував йому життя. Крок за кроком жебрак повертається до нормального життя: Хоакін стриже його брудне волосся, дає змогу вимитись, готує м’ясо, купує нові черевики. Він відкриває щось незвичайне в цій людині, скаліченій злиднями: у манері їсти, в тому, як насолоджується ароматом мила, у витонченій грі на фортепіано, у декламації віршів. Все це змушує Хоакіна заглибитись у творчість Лорки. А жебрак усвідомлює, що він — Лорка — міг бути живцем похований і забутий. Але його незабутня поезія розклеєна по стінах кімнати. Цей фільм було відзначено Золотим «Святим Георгієм».

З програми «Ґала-прем’єри» – «Валізи Тульса Люпера» англійського художника, режисера, сценариста, оператора Пітера Ґріневея (виробництво Великобританії — Нідерландів за участю Росії). Письменник і автор концептуальних проектів Тульс Люпер більшу частину життя провів за ґратами. Вперше його садовить під замок батько за хлоп’ячу провину. В 1938-му його арештовують за контакти з німецькою сім’єю, що живе в Америці. Згодом члени цієї родини ув’язнять його в Європі. В роки «холодної війни» він арештант у Росії. Перебуваючи у тюрмі, Люпер придумує проекти, пов’язані з літературою, театром, кіно та живописом і залучає тюремників до всіляких змов, хитрощів і авантюр. Так вони стають полоненими своїх в’язнів. Слава Люпера росте, він стає живою леґендою — в його долі віддзеркалилась історія ХХ століття: від відкриття у 1928 році смертоносного урану в Колорадо до падіння у 1989-му Берлінської стіни. Але це кіно Пітера Ґріневея, тому фільм пересичений візуальною образністю, вражає нестандартністю оповіді, сміливістю. Все це реалізовано за допомогою найновіших технологій.

Програма «Сімейний бізнес — Тодоровські» запропонувала фільми: «Таємниця дружини і звіра» Бориса Бланка про недавно відкриті еротичні малюнки Сергія Ейзенштейна, «Сентиментальний гротеск» Марини Таврог про єврейський театр, створений у 20-му році, його художників Рабиновича, Фалька, Тишлера, Альтмана та їхні долі, що тісно переплелися з театром і долею єврейських містечок, а також фрагменти з картини «В сузір’ї Бика», над якою працює Петро Тодоровський як автор сценарію, режисер і композитор. Всі стрічки – продукція студії «Мірабель», яку очолює Міра Тодоровська.

«Місячне світло» Паули Ван дер Оест — фільм про підлітків, які тікають від фальшивої моралі батьків, ховаються від переслідувань дорослих, від їх жорстокого світу у міраж короткої свободи. Маленькі герої проживають на екрані коротке, але цілком відверте доросле життя — піклування дівчинки про пораненого афганського хлопчика, якого вирішили знищити наркоділки, ніжність, невмілі дорослі любощі, смерть хлопчика і помста дівчинки. Вражаюча фінальна сцена, коли вона мчить на вантажівці до того місця, де колись знайшла пораненого, і на швидкості, гинучи сама, губить наркоділків. Таким чином вона рятує іншого підлітка, якого ті також використовували.

На 56-му Каннському фестивалі 2003 року «Доґвіль» Ларса фон Трієра (Данія – Швеція – Франція – Норвегія – Нідерланди – Німеччина) вже здобув визнання кінематографічної еліти. Даючи напрямок у сучасному європейському кіно, режисер сьогодні на вершині кіномистецтва початку ХХІ століття. Нова кіномова зовсім не ускладнює сприйняття тригодинного фільму як спроби розповісти звичайну історію. Америка. Часи «великої депресії». Донька ґанґстера не сприймає кривавого ремесла батька — тікає і ховається в маленькому, загубленому серед скель містечку Доґвіль. За гостинність Ґрейс старанно і покірно прислужує жителям містечка, але настає момент, коли непосильні для неї вимоги викликають у Ґрейс жорстоку відповідь на відносну доброту. На екрані ж дія відбувається у гігантському павільйоні, де все містечко умовне і символічне. Будинки, доріжки, кущі намальовані крейдою на підлозі. Блискуча гра голлівудської актриси Ніколь Кідман і неперевершена режисура Ларса фон Трієра змушують глядача самому вигадувати обстановку і забувати про умовність, занурившись у світ власної фантазії. Ніби в повітрі висить велетенський дзвін, що час від часу скликає жителів на збори, де виголошує свої промови-проповіді місцевий інтелектуал і літератор Том Едісон. Саме він, розмірковуючи вголос про моральні цінності, зраджує Ґрейс. Дивна, невловна грань між експериментальною театральною виставою за канонами «епічного театру» Бертольта Брехта і кінореальністю зникає.

У програмі «Ґала-прем’єри» був також фільм «Повернення з Індії» Менахема Голана, режисера, продюсера, ветерана ізраїльського кіно. Це напрочуд проста, людяна, красива і мудра картина про кохання, страждання і смерть. Різкий поворот стався в долі молодого ізраїльського лікаря після відвідин Індії з подружжям, що їде рятувати свою доньку. Індія, мальовничо знята Офером Іновим, зачаровує своєю філософією, що сягає глибин тисячоліть. Яскраве і галасливе сьогодення поступається перед тишею і величчю духу буддійського монастиря, де, знову повернувшись до Індії, лікар Бенжи веде пошуки істини. Щось зрозумівши і знайшовши, він повертається до Ізраїлю, де молода жінка чекає від нього дитину. А старша жінка, яка раптово втратила і поховала свого чоловіка, не дозволивши собі кохати молодого красеня-лікаря, повертається до Індії, щоб зрозуміти і знайти свою істину.

Конкурсний фільм «Нещасливе кохання» колумбійця Хорхе Ечеверри, що перенасичений деспотизмом героїв, абсурдністю їхніх учинків, суцільним безумством виявився менш цікавим — після нього захотілось випити чистої холодної води.

Конкурсний «Коктебель» молодих росіян Бориса Хлєбникова і Олексія Попогребського повертає до забутого «камерного» російського кіно. Ознайомившись з історією створення фільму, шуканням коштів на втілення задуму, бачиш наслідки нестачі тих коштів. Але одержиме бажання молодих авторів знімати кіно зробило свою справу: «Коктебель» отримав спеціальний приз журі – Срібного «Святого Георгія». Вручаючи його, Агнешка Холланд подарувала режисерам символічні ножиці.

Бразильський фільм «Хай буде воля Господня» Мурило Саллеса про молодих людей зроблений в стрімкому латино-американському ритмі. Від кримінальних перипетій картини залишилась думка — несправедливість перемогла, порядність покарана. Невинний хлопець опинився за ґратами, а ті, хто його скривдив, заробили на його музиці визнання і гроші. Як бачимо, багато фільмів різних країн присвячені молоді, її життю і проблемам, її вибору майбутнього.

Зірки

Джина Лоллобриджида — легенда італійського кіно, талановита сильна жінка, зробила славну кар’єру актриси. З кінця 60-х рідко з’являється на екрані. «Треба, щоб кожна наступна роль була кращою, а це важко, враховуючи стандартні сценарії, — каже вона. — Я б віддала перевагу не дорогим бойовикам, а картинам режисерів, які щось шукають, прагнуть говорити правду». Паралельно з роботою в кіно Джина Лоллобриджида займається фотографією, живописом і скульптурою. Вона професійно володіє камерою і навіть зняла два документальних фільми (про Індіру Ганді і Фіделя Кастро). Мандруючи по світу, завжди робила багато ескізів і знімків, а потім втілювала їх у твердому матеріалі. Останні десять років повністю присвятила свій час скульптурі. Всю роботу Лоллобриджида виконує сама: від ідеї до відливання в бронзі і шліфування готового виробу. На прес-конференції вона сказала: «Я стільки пристрасті, стільки енергії вклала у свої роботи. Я приїхала до Москви, щоб відкрити виставку 44 своїх робіт. Серед скульптур, які я привезла, 6 образів танцюристок. Мені подобається застиглий динамізм танцю».

Французька актриса Фанні Ардан, витончена і сильна. Дебютувала в кіно у 1979 року в фільмі «Собаки» режисера Алеса Жессюа. Потім на молоду вродливу темпераментну актрису звернув увагу Франсуа Трюффо і запросив знятись у фільмі «Сусідка». Ардан стала останнім коханням Трюффо і народила йому дочку. Тепер виховує трьох доньок. Ардан намагається не замикатись у рамках одного амплуа. За двадцять з лишком років кінокар’єри Ардан встигла знятися більше ніж у п’ятдесяти фільмах. Вона любить грати аристократок. На прес-конференції сказала: «Я віддавала перевагу ролям жінок сильних, які бажають жити, які борються в цьому житті, які не відступають. Можливо, від того важкого життя втомлюються, але вони пристрасні особистості». Такою є віддана високому мистецтву Марія Даллас в її майстерному виконанні у фільмі «Даллас назавжди» Франко Дзефиреллі. Режисер був задоволений: «Ардан на екрані була більше схожа на Даллас, ніж сама Даллас». Фанні Ардан вручили Спеціальний приз за досягнення вершин акторської майстерності і вірність традиціям школи К.Станіславського.