Постановник – Олексій Кравчук

Асистент режисера – Валерій Середа

Балетмейстер – Володимир Онищенко

Сценографи: Людмила Васильківська та Олексій Хорошко.

У ролях: Митець (Михайло Гончаров), Вона (Тетяна Мерзлякова), Він (Євген Мерзляков), 1-й бард (Максим Рижевол),

2-й бард (Максим Левадний)

Те, що можна побачити на сцені (та на стелі), – не так вистава, як філософське послання. Не просто його описати. Тому спершу дамо слово режисерові Олексію Кравчуку.

– У шевченківських текстах закладено мудрий філософський код, який дозволяє шукати свою власну ідентифікацію – не національну, а ідентифікацію самого себе з самим собою. У поемі «Сон» немає жодних правил. Тут зустрічаються такі поняття, як душа, серце, розум. І щоразу це вібрує...

– Ці поняття вживають часто... Що вони означають тут?

– Ми хотіли показати, як слова Шевченка звучать сьогодні. Все, що відбувається, передаємо не так за допомогою сюжету – адже і Тарас Григорович написав це як сон, – як за допомогою образів. Сон – це занурення в підсвідомість, і ми шукали необхідний асоціативний ряд.

– Чи можна «Сон» назвати сюрреалістичною виставою? Адже це притаманно сюрреалізму – писати про сни, проникати в підсвідомість.

– Думаю, що ні, адже поема Шевченка – реалістичний твip, хоча й сатиричний, ґротескний. А написаний вiн саме так, можливо, тому, що поет був життєлюбною людиною і політ його фантазії був високий.

...Підготовка вистави тривала близько року, хоча репетирували два місяці. Режисер не розбивав тексту по персонажах з самого початку: поему читали різні актори частинами, безліч разів, у різній послідовності. Розглядали картини Дюрера, Босха – вони підказали чимало творчих ідей. Поступово, все склалося в довершений сценічний твір.

Сценографія яскрава, символічна ... На другому плані три жіночі постаті – Віра, Надія, Любов. «Таким є наш іконостас. Часто ми намагаємося ними управляти, – іноді персонажі смикають їх за мотузки, – але, очевидно, вони керують нами», – так пояснює постановник, але додає, що кожен може розшифрувати цей символ на власний розсуд.

Митця репрезентує лялька, єдина у виставі. Він – маленька, ранима людина, а інші персонажі – актори, які грають живим планом, намагаються якось вразити його, пошкодити ... Михайло Гончаров розповів, що ця лялька – особлива. І для нього особисто, і для історії Луганського театру ляльок.

– Уперше використовуємо маріонетку. Керувати нею значно складніше. Вона зручна, але вибаглива. І жива: якщо з нею не привітаєшся, звернешся якось не так, вона що-небудь та втне. Можуть заплутатися або порватися нитки. Якось під час вистави нитка відірвалася від коліна... Тож треба викручуватися, щоб глядач нічого не помітив і все пройшло на вищому рівні. Тоді й з’являються такі записи в книзі відгуків: «Ну як вони це зробили ?..»

Це найулюбленіша лялька актора. А що вона символізує? Тут уже як душа глядача відгукнеться. Можливо, народження людини та її життєвий шлях, а може, шлях України...

Музику підбирав Олексій Кравчук. Пісню «Пливе кача» виконує дует: Тетяна Мерзлякова – наживо, та Мар’яна Садовська, яка мешкає в Кьольні, – з фонограми. «Переведіть мене через Майдан» Тетяни та Сергія Нікітіних на вірші Коротича два барди виконують російською та українською. Сенс її можна розтлумачити так: «Переведіть мене через це життя, навчіть мене його прожити...» Ті самі барди виконують пронизливу пісню Сергія Бабкіна «Солдатики», а відразу після неї – лірична композиція. За контрастом.

Олексій Кравчук відзначив, що «Сон» актуальний у всі часи, сьогодні – особливо. Нинішні події знайшли живий відгук у душах акторів, що відбилося на спектаклі.

До речі, до вистави, крім тексту «Сну» Шевченка, входять акторські монологи, які народилися під час репетицій, а також уривки з «Еклезіасту», який, як і «Сон», повідомляє нам, що немає нічого нового під сонцем.