На початку березня Національний центр Олександра Довженка презентував DVD-колекцію «Шевченко 200», видану на замовлення Держкіно. До неї увійшли нещодавно відреставровані фільми «Тарас Шевченко» Петра Чардиніна (1926), «Тарас Шевченко» Ігоря Савченка (1951), «Сон» Володимира Денисенка (1964), фільм-опера «Наймичка» (1964) Ірини Молостової та Василя Лапокниша, документальні фільми «Тарас Шевченко. Спадщина. Надії» Леоніда Анічкіна (1994–1995) і «Дві долі» Бориса Квашнева (2007). Реставрація фільму Чардиніна здійснювалась на базі студії Довженка. «Сон» і «Тарас Шевченко» Савченка реставрували в Центрі Довженка. Процес реставрації складався з реставрування плівки, її сканування, оцифровування скану, усунення пошкоджень у цифровій версії і перенесення фільму знову на плівку для зберігання в архіві. Отримані в проміжку цифрові версії і було видано на DVD.

Перший біографічний фільм про Тараса Шевченка режисера Петра Чардиніна став однією з найдорожчих картин свого часу. Головну роль виконав провідний актор театру «Березіль» Амвросій Бучма. Над оформленням працював художник Василь Кричевский. Тригодинний фільм співробітники Центру перемонтували в півторагодинну версію, музику до якої написав Олександр Саратський. Було видалено сцени молодості Тараса Шевченка і його життя в Петербурзі, а також екранізації віршів, що їх читає поет, окрім епізоду поеми «Кавказ». Без змін лишили біографічну лінію, а також початковий епізод «Дитинство Тараса» (відмінний за настроєм та стилем від решти). Вважається, що цю більш ліричну частину було знято під впливом Маргарити Барської-Чардиніної, на той час дружини режисера, яку називають засновницею радянського дитячого кінематографа.

Заступник директора Центру Довженка Іван Козленко пояснює скорочення фільму тим, що DVD-видання розраховане на широку аудиторію, яка могла б безповоротно розчаруватися в творчості Чардиніна після затягнутої повної версії «Тараса Шевченка». А також тим, що персонаж молодого Шевченка у виконанні Бучми не надто вдалий, а екранізації поетичних творів – малозмістовні.

Але з кінознавчої точки зору викидати половину сцен на чийсь персональний смак, навіть заради популяризаторської мети, є некоретним ставленням до кіноспадщини. «Тарас Шевченко» Чардиніна є частиною історії кіно в тому варіанті, який був створений самим режисером. Саме зберегти культурну спадщину в її первісному вигляді для наступних поколінь і мають професійні архівісти. Згадаймо, як у польській реставрації стрічки «Маня» (1918) (показана на «Молодості») відтворено було навіть різні відтінки шматків плівки фільму. На щастя, існує й повна версія фільму Чардиніна (без музики), і наукові та культурно-освітні установи можуть отримати її за офіційним запитом до Центру Довженка.

Інші три фільми колекції «Шевченко 200» належать до повоєнного періоду. Біографічний фільм «Тарас Шевченко» Ігоря Савченка був квінтесенцією ідеологічної обробки образу поета в сталінські часи. В головній ролі – майбутній режисер, а тоді ще молодий актор, Сергій Бондарчук. Над фільмом працювали кращі кінематографісти свого часу: оператор Данило Демуцький, композитор Борис Лятошинський. Через 13 років після фільму Савченка вийшов «Сон» Володимира Денисенка. В ньому основну увагу приділено внутрішньому світу поета, його особистості. Також це перша роль у кіно Івана Миколайчука. Того ж року вийшов фільм-опера «Наймичка», в якому зіграли оперні співаки зі світовим іменем Борис Гмиря та Лариса Руденко.

Збірка «Шевченко 200» (наклад – дві тисячі) поширюється безкоштовно в культурно-освітні установи (школи, бібліотеки, університети). Центр Довженка планує доповнити її та перевидати для комерційного продажу. До перевидання імовірно увійде фільм Георгія Тасіна «Назар Стодоля» та кінохроніка про відкриття пам’ятників Шевченкові в різних містах, починаючи з першого пам’ятника в Петербурзі 1918 року і до пам’ятника у Вашингтоні 1964 року (зафіксував оператор Юрій Тамарський). Також планується супроводити перевидання кіно- та літературознавчими матеріалами та роботами сучасних українських художників.

Окрім просвітницької та популяризаторської мети, «Шевченко 200» сприяє аналізу міфологізації образу Шевченка в радянський час та дослідженню ролі кіно у творенні його образу.