Наприкінці березня 2014 року на узбережжі Середземного моря в місті Малага відбувся 17-й «Фестиваль у Малазі. Іспанське кіно». Він є напівміжнародним завдяки присутності на ньому кінофільмів спільного виробництва, передовсім із країнами Латинської Америки, не кажучи про окрему конкурсну програму «Латиноамериканська територія», що віднедавна тут існує.

«Золота Біснага» – назва найголовнішої нагороди фестивалю. Слово це означає не що інше, як композицію з квітів жасмину, типову для Малаги весняної пори, коли жасминові дерева розквітають, переповнюючи прекрасне місто Андалусії ще й невимовно приємним, чарівним концентрованим запахом...

Концентрацією почуттів, думок і творчих тенденцій у сучасному кіно був переповнений і сам кінофестиваль, про що красномовно засвідчила перш за все його Офіційна програма (16 повнометражних ігрових стрічок), яка продемонструвала все жанрове розмаїття кіноробіт у часи кризи, яка поки що триває в Іспанії. Половина учасників Офіційної програми – це режисери-дебютанти та їхні фільми: «321 день у Мічігані», «В Індії смеркається», «Всі мертві», «10 000 км», «Потай», «Феномени», і хоч як би дивно це не видалось, саме серед цих дебютних робіт були названі переможці.

«Золота Біснага» дісталася фільму «10 000 км», що його зняв молодий режисер із Барселони Карлос Маркес-Марсет. Його фільм про те, як відстань і час здатні впливати на розвиток почуттів. Алехандра і Серхіо – цілковито впевнена в щирості і непохитності своїх почуттів молода пара, яка змушена прийняти виклик розлучення на цілий рік і послуговуватися для спілкування інтернетом. Двоє закоханих, два комп’ютери і два міста – Барселона і Лос-Анжелес. Проте чи зможе їхнє кохання подолати 10 000 км, що розділяють обох? Карлос Маркес-Марсет отримав також «Срібну Біснагу» за кращу режисуру і «Срібну Біснагу» як кращий сценарист-початківець. Його співавтором була Клара Рокет, яка створила певний «об’єм» сценарію, додавши цій історії кохання, крім, звичайно, власного таланту, дещо від свого жіночого бачення теми. Журі іспанської кінокритики теж відзначило цей фільм «Срібною Біснагою». І виконавиця головної жіночої ролі в ньому – Наталія Тена – була удостоєна «Срібної Біснаги», поділивши її ex-aequo з актрисою Еленою Анайя за головну роль у фільмі «Всі мертві», другому за лідерством на Малазі-17 після «10 000 км». Усього – 5 нагород із композицій жасмину! Режисер-дебютант видавався надзвичайно збудженим від щастя на прес-конференції після оголошення нагород, але спромігся сказати дещо про свій фільм: «Головний герой у «10 000 км» це – інтернет. Він є суттєвим стрибком вперед у спілкуванні між людьми».

Лишається додати, що сам Маркес-Марсет у 2008 році змушений був відлетіти із Барселони до Лос-Анжелеса, аби продовжити своє навчання з кінорежисури. Отже, за сюжетом для свого фільму йому, очевидно, не довелося надто «полювати», вишукуючи його десь там, у невідомих площинах... Укотре переконуєшся: що то особиста мотивація! Які тільки дива не творить, і, мабуть, це стосується не тільки мистецтва кіно...

Елена Анайя – «дівчина Альмодовара», акторський дебют якої відбувся в його фільмі «Шкіра, в якій перебуваю» і після якого вона «прокинулась знаменитою», у дебюті Беатріс Санчіс «Всі мертві» підтвердила свій високий акторський рівень, за що і була відначена «Срібною Біснагою». Її героїня – рок-зірка 80-х – тепер не знімає халат і капці, бо не виходить з дому, перебуваючи в депресивному стані, страждаючи на агорафобію, тобто страх перед просторінню. Позаду – слава і гучний успіх солістки «Гренландії», популярної рок-групи, до якої входив і її брат, що загинув у ДТП. Її син-підліток зовсім позбавлений материнської уваги, та й вона сама в такому стані, що її літня мати має опікуватися ними обома. Саме мати, що має мексиканське походження і тому є традиційно марновірною, вирішує звернутися до відомої ворожки, аби та закликала привид брата, який би могла бачити тільки героїня Елени Анайя і який, можливо, зміг би вивести її з цього стану. Дещо схоже на фантастичні фільми, якими захоплюється онук: справжні мерці у взаємодії з мертвими за життя... Крім того, ця стрічка послуговується могутнім впливом музики і мовіди 1980-х. Тому логічно, що фільм «Всі мертві» став володарем «Срібної Біснаги» за кращу музику оригінального музичного колективу «Akrobats». У створенні її брало участь четверо музикантів, серед яких троє – композитори, один з яких із США. На питання, чи щасливі вони, отримавши цю нагороду, всі четверо разом проспівали головну музичну тему фільму під схвальні оплески журналістів. Не дивно, що фільм припав до душі й молодіжному журі, яке винесло свій вердикт: «Срібна Біснага» – Спеціальна премія Університету в Малазі. Та найважливішим здобутком цієї стрічки стала «Срібна Біснага» – Спеціальна премія журі.

Серед іспанських кінокритиків існує жарт: якщо на кінофестивалі є фільм за участю Хуана Дієго, то вже можна сказати, кого нагородять Премією найкращому актору. І на Малазі такий фільм був! Це – «В Індії смеркається» (Іспанія–Румунія–Швеція), який зняв відомий режисер-документаліст Чема Родрігес. Згадана стрічка стала його вдалим дебютом у кіно ігровому. Непереборна сила природи й таланту на ім’я Хуан Дієго, актор кіно, театру і телебачення, зіграв головну роль Рікардо. Цей чоловік похилого віку в інвалідному кріслі вирішує подорожувати аж до Індії наземним транспортом, як робив це в молоді роки, перевозячи своїм фургоном через усю Європу, потім Туреччиною, Іраном і Пакистаном групи хіпі, до яких належав і сам. Тільки тепер за водія – його служниця-доглядачка, румунка Дана. Вона поливає сидячого у кріслі Рікардо просто з шланга, наче якусь річ, коли його треба помити. Обоє вони – самотні люди, щось не відбулось, не склалося в житті обох. Дана пояснює всім, що Рікардо їде у пошуках своєї нареченої – дівчини-хіпі з Індії. Та врешті-решт, діставшись на місце, знаходять лише її могилу. Знесилений подорожжю, змучений невиліковною хворобою, що прогресує, помирає і сам Рікардо. Хуан Дієго цією роллю сам собі зробив виклик: одна з його попередніх ролей у фільмі «Іди від мене», за яку 2006 року він завоював «Золоту Мушлю» на МКФ у Сан-Себастьяні, не була такою складною в суто фізичному плані. Учасники прес-конференції зверталися із запитаннями здебільшого до режисера цього «roadmovie» Чеми Родрігеса. На моє запитання акторові, чи не був цей стан постійного перебування в інвалідному кріслі найбільшою складністю в роботі, Хуан Дієго, для якого труднощі творчого порядку взагалі не існують завдяки його акторській майстерності, миттєво спалахнув радістю і вибухнув енергією, пояснюючи: «Це лише питання того, що ти вже не Хуан Дієго, а Рікардо. А в Рікардо немає ніг!» – І додав: «Тому я після зйомок кричав членам знімальної групи: “Зачекайте! Я ж тут іще лишився!”, щоб часом не забули і визволили мене з інвалідного крісла». І наостанок підсумував: «Найважливіше – не прибуття в якесь місце, найважливіше – сам шлях...»

Крім «Срібної Біснаги» найкращому актору для Хуана Дієго, цей фільм нагородили ще й «Срібною Біснагою» за кращий монтаж: Хосе Мануель Гарсія Мойяно, майстер своєї справи з величезним досвідом, прокоментував: він намагається «завжди добиватися того, щоб роботу актора в кадрі було показано якнайвиразніше».

Кращим оператором Малаги-17 визнаний Ніколас Больдук, йому дісталася «Срібна Біснага» за фільм спільного виробництва Іспанії, Канади і Франції «Не плач, лети» режисерки перуанського походження Клаудії Льйоса за власним сценарієм. Стрічка присвячена темі болючого розлучення матері і сина, які зустрічаються лише через 20 років, роз’єднані великою відстанню, яку допомогла подолати одна наполеглива журналістка.

«Срібну Біснагу» за найкращий сценарій отримав Пако Леон, відомий актор і тепер уже режисер за свою другу повнометражну роботу «про Карміну»: «Карміна і амінь», яку й сам поставив. «Карміна, або Підірвана» була знята ним у 2012 році і здобула широке визнання, «Карміна і амінь» – у 2013 році – присвячена оповіді про найтемніші куточки людської душі. Йдеться про те, що мати сімейства разом з дочкою приховують упродовж двох днів раптову смерть батька, щоб отримати подвійну виплату, яка належить батькові, але за умови, що він живий... Цікаво, що в обох фільмах роль Карміни виконує мати Пако Леона, а дві інші жіночі ролі втілюють його сестра, яскрава зірка іспанського кіно, Марія Леон, і наречена Йоланда Рамос. Певно, «сімейний підряд» і спричинився до цього успіху. Йоланда Рамос до того ж була відзначена «Срібною Біснагою» як найкраща актриса другого плану. На прес-конференції Пако Леон на запитання про творчі плани відповів: «Я ще й досі відчуваю “пологові болі” від цієї картини, тож поки що нічого не можу сказати...»

«Срібну Біснагу» найкращому акторові другого плану поділили ex aequo два актори з одного фільму – Сальва Рейна і Ектор Медіна з фільму «321 день у Мічігані» Енріке Гарсія. Саме стільки днів головний герой фільму, успішний службовець-фінансист, мусить провести у в’язниці за фінансово-економічний злочин. Щоб не заплямовувати своєї особової справи, він переконує оточення, що їде на майстер-навчання до Мічігана. Надзвичайно складний, іноді дуже похмурий світ в’язниці зі своїми законами – предмет детального дослідження режисера Енріке Гарсія. Відтепер, якщо хто захоче більше дізнатися, яке воно, життя у в’язниці, може переглянути цей фільм, автори якого не побоялися з усією правдивістю, точністю і професіоналізмом його відтворити. Герой змушений спілкуватися з однокамерниками, справжніми злочинцями, що не відповідають його рівневі освіти і культури. Саме ролі таких «друзів» переконливо створюють нагороджені актори Сальва Рейна і Ектор Медіна.

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)