Дорожній патруль / Drogówka

Режисер, автор сценарію – Войцех Смажовський

Оператор – Пйотр Собоцінський (молодший)

У ролях: Бартломей Топа, Аркадіуш Якубік,

Юлія Кійовська, Роберт Вабіх, Ерік Любос та ін.

Польща, 2013

Новий фільм Войцеха Смажовського (н. 1963), режисера, який дебютував іще наприкінці 1990-х, а нині добре знаний у Польщі й трохи менше за кордоном, не лише привабив глядачів (стрічка стала одним із лідерів у вітчизняному прокаті минулого року^[1]), а й спровокував гостру суспільну дискусію на найширшому рівні.

Власне, «Дорожній патруль» – чудовий привід поміркувати на тему «актуального» кіно, яке вміє намацувати нервові вузли суспільства, але водночас наступає на його болючі мозолі, прогнозовано провокуючи агресивну реакцію у відповідь. Або ж над тим, де пролягає межа між кінематографом як видом мистецтва зі своїми критеріями якості (добра режисерська та операторська робота, майстерний сценарій, вдалі акторські виконання тощо) і кінематографом як продовженням – чи то імітацією – реальності (коли глядач перестає сприймати показуване відсторонено, а вбачає в ньому більш або менш адекватне віддзеркалення дійсності).

Цікаво, що до обговорення фільму в польських мас-медіа часто запрошували не так кінокритиків, як поліцейських, юристів, політиків або ж і звичайних громадян. А запитання, які цікавили журналістів насамперед, – не те, чи фільм вийшов вдалим, а чи правда, що польська дорожня поліція досі бере хабарі, чи змінився за останнє десятиліття рівень довіри до правоохоронних служб і чи в Польщі й справді існує корупція на найвищому рівні^[2]. А один із керівників дорожньої поліції, Кшиштоф Ґаєвський, став ураз місцевим «героєм» новин, заборонивши своїм офіцерам йти на кіноперегляд в уніформах^[3]. Чимало ж обурених голосів звинувачували режисера у свідомому «очорненні» дійсності та спотворенні реального стану справ (хоч сам режисер запевняв, що сцени спілкування з тамтешніми «даїшниками» брав лише з власного досвіду^[4]).

Войцех Смажовський показує тиждень із життя варшавського дорожнього патруля. Тиждень, який, почавшись доволі типово, невдовзі стає поворотним для всіх персонажів – семи поліцейських, які, за задумом режисера, втілюють сім смертних гріхів: гординю, жадобу, хіть, заздрість, обжерливість, гнів і лінь (що відсилає і до вже класичного американського трилера Девіда Фінчера «Сім», 1995), а для одного з них – сержанта Ришарда Круля (Бартломей Топа) – то й просто останнім тижнем у житті.

Ланцюжок драматичних подій розгортається зі загадкової загибелі одного з колег, у вбивстві якого несправедливо звинувачують Круля. А далі, за класичною логікою трилера, головний герой тікає від поліції і водночас самостійно шукає доказів власної непричетності. І, звісно ж, у процесі розслідування натрапляє на заборонену інформацію (докази корумпованості поліцейського керівництва), ставлячи під загрозу вже не лише власну свободу, а й життя (адже тепер він – небажаний свідок).

І от таку доволі стандартну жанрову схему Смажовський наповнив дуже конкретним і впізнаваним для поляків змістом, знявши не черговий клон американського блокбастера, а гостросоціальний фільм про сучасну Польщу.

Власне, і на рівні візуальної естетики режисер відходить від стандартів жанрового розважального кіно, схильного радше лоскотати нерви, а не напружувати чи, тим паче, дратувати. З одного боку, тут теж не бракує динаміки, а левову частку майже двогодинної стрічки займають перегони на автомобілях, переслідування та бійки. Але це не «красиві» дорогі кадри з каскадерами в екстремальних ситуаціях, а переважно імітації зйомок на мобільні телефони, кадри з камер спостереження чи просто стилізовані службові або репортерські зйомки.

Крім того, мало яка сцена у фільмі триває довше, ніж десять секунд (стандартно ж – менше п’яти): швидка зміна планів, локацій і стрімкий перехід між подіями та персонажами творять нервовий ритм фільму, який тримає глядача в напрузі й дискомфорті, без перебільшень, не даючи розслабитись і на хвилину (показово, що чи не єдиний статичний план тут – в останній сцені похорону головного героя, знятого дещо збоку і згори).

Якщо вже зайшлося про естетику, то чимось близький «Дорожній патруль» і до кінематографа дев’яностих. Не випадково в декого з критиків він викликав асоціації із «Псами» (1992) Владислава Пасіковського – вже теж класичним фільмом про Польщу після падіння комунізму та про працівників органів безпеки в нових реаліях.

Від 1990-х у «Дорожнього патруля» – увага до малопривабливих аспектів суспільного життя та не найліпших рис людського характеру, а також своєрідна песимістичність і «чорнушність», які так люблять закидати цьому поколінню режисерів (хоч короткі плани й не дають підстав звинувачувати фільм у любуванні насильством). Також і персонаж Бартломея Топи родом наче саме звідти: це не «міцний горішок», привабливий чи не в усіх своїх проявах, а звичайна людина з безліччю недоліків. Він і сам бере хабарі, зраджує дружину, не гребує пиятиками та різними, часом напівзаконними, розвагами. Єдине, що спонукає його мобілізувати власні сили, – це банальний інстинкт самозбереження. А кінцівка фільму – зовсім негероїчна смерть Круля – лише посилює цей своєрідний ефект «дежавю».

Та все ж Войцех Смажовський зняв фільм не про 90-ті, а про сучасну Польщу. Фільм, який дехто звинуватив у гіперболізації чи спотворенні реальності, який багатьох просто роздратував, але водночас заохотив до широкого суспільного обговорення, що швидко вийшло за межі самого фільму, обернувшись дискусією про те, що треба змінювати в нинішніх принципах функціонування польського суспільства. І вже тільки це – достатній аргумент, аби звернути на нього увагу.

Якщо ж додати до цього і суто професійну майстерність стрічки (в усіх аспектах – від режисерсько-операторського до акторського), то стане очевидним, що «Дорожній патруль» – чудове свідчення того, який вплив може мати відносно недорогий, але якісно зроблений і гостроактуальний фільм. А вже цей урок корисний не лише для польських режисерів.

1. ↑Вже за перші два тижні прокату (станом на середину лютого 2013 року) фільм у польських кінотеатрах побачило 691290 глядачів. Див: Drogówka ‘Highway Patrol’ – Wojciech Smarzowski – and Polish corruption
2. ↑ Drogówka. Czy to prawdziwy obraz polskiej policji?
3. ↑Drogówka ‘Highway Patrol’ – Wojciech Smarzowski – and Polish corruption
4. ↑Anna Wittenberg.Łapówki, seks, układy. „Drogówka” Smarzowskiego w kinach. A na co dzień na ulicach...