Як дослідник Тарас Шевченко майже невідомий – ця сфера його діяльності мало потрапляла у поле зору шевченкознавців. Щоправда, його наукова діяльність безпосередньо пов’язана з мистецькою: спершу – робота художником в археографічній комісії в Україні, згодом – у цій же ролі участь в Аральській експедиції^[1]. Шевченко в експедиції Олексія Бутакова^[2] – ще не зістарений солдатчиною, цей період заслання розглядають радше як свого роду можливість більш-менш вільно працювати, бути закинутим у глухомань столичним художником, представником культурної еліти, а не безправним рядовим солдатом. Хоч як це дивно (чи не тому, що час експедиції не достатньо вписувався в «мученицький» канон?), участь Тараса Григоровича в експедиції є темою порівняно мало розробленою, кінематограф же загалом до неї не звертався. І от з’явилася кінорозповідь, що дає загальне уявлення про аральську сторінку в житті Кобзаря.

За формою це – поширене сьогодні поєднання ігрових епізодів (чи, радше, «кіноілюстрацій», бо основним джерелом інформації для глядача є таки закадровий текст) і коментарів експертів. Провідниками у світ Шевченка виступили поет Борис Олійник, літературознавець Микола Жулинський, які подають переважно узагальнений культурницький погляд на Шевченка і його добу, та художник-графік Василь Перевальський. Розповіді останнього, либонь, найцікавіші: це не дещо відсторонений погляд гуманітарія, уже відомий будь-якому освіченому глядачу, а погляд колеги, професійна оцінка одним художником специфіки творчості іншого. Загалом же фільм відкриває, чим була аральська експедиція для Кобзаря у біографічному і творчому сенсі, чим вона цікава для нас.

А цей не такий тривалий час справді незвичайний – як та точка, де сходяться воєдино різні Шевченкові іпостасі. Тарас Григорович відомий як особистість багатопланова, «синтетична»: це і поет, і художник, і вчений, і мандрівник – учасник аральської експедиції. Ця експедиція – період, який і собі можна назвати «синтетичним» у біографії самого Шевченка. З одного боку, він – засланий, солдат. З іншого – художник, випускник Академії, доля якого не байдужа культурній громадськості; його роль в експедиції (не простий матрос, а художник) і відповідне до нього ставлення.

Утім, хоч ідеться про порівняно світлу сторінку Шевченкового заслання, автори акцентували й на темі «людина і влада»: відповідні епізоди стають обрамленням основної частини, власне «аральської» подорожі, дещо відволікаючи увагу від неї. Від Бутакова, Макшеєва, інших учасників експедиції і покровителів, завдяки яким під час і після мандрівки засланий поет і художник жив в умовах, про які не могли і мріяти його товариші по нещастю.

Отже. Початок – це досить розлога як для загального хронометражу історія арешту Шевченка (сюди входить і розповідь про Кирило-Мефодіївське товариство). А завершення історії – його «символічне знищення», влаштоване імперією. Фільм пропонує дещо сумнівну версію: за участь в успішній експедиції світового значення (перше дослідження берегів Аралу) художник сподівається на пом’якшення вироку. А отримує… п’ять карбованців, винагороду, гідну матроса, але не політичного в’язня. І гроші ці Шевченко у фільмі красивим жестом впускає, аби вони пливли собі за водою… Запропонована у фільмі версія про те, що Тарас Григорович сподівався мало не на помилування, досить сумнівна: йшлося лише про клопотання друзів і покровителів Шевченка щодо отримання ним унтер-офіцерського звання. Що справді могло полегшити йому життя, а в перспективі (можливо) і пом’якшити вирок.

Не обійшлося без помилок і в історичному антуражі, зокрема у військовій формі. Щодо укріплення, то знімали його не в Казахстані, а в Україні, в Криму (Севастополь і музей «Михайлівська батарея»). Щоправда, пейзаж, якщо вірити режисерові, правдивий: принаймні на прем’єрі він розповідав, що казахи сприйняли показані на екрані місця як автентичні. Лишивши осторонь специфіку екранного сприйняття (глядач, «сам радий обманутися», дозволяє переконати себе в правдивості показаного) і не бачивши Аралу справжнього, повіримо.

Утім, на тлі вітчизняної документалістики «Експедиція» виглядає цілком переконливо. Кіно висвітлило ще одну сторінку Шевченкової біографії. І це вкотре доводить: простір для подальших досліджень і особистості, і творчості Кобзаря ще достатньо широкий. Отож «Експедиція» – не «закриття», а, навпаки, відкриття «аральської» сторінки: це радше «вступ до теми», загальний огляд. На черзі – інші фільми, що розставлять свої акценти, зупиняться вже на окремих моментах цієї історії.

1. ↑Аральську експедицію (1848–1849) організувало Військове міністерство задля топографічної зйомки, промірювання Аральського моря, дослідження його природних ресурсів. У цей час засланий Шевченко був рядовим Оренбурзького окремого корпусу; завдяки клопотанням його друзів командир експедиції капітан-лейтенант Олексій Бутаков домігся у командира корпусу дозволу взяти Шевченка в експедицію художником. Період експедиції став плідним для творчості поета і художника.
2. ↑Бутаков Олексій Іванович (19.02.1816, Кронштадт – 10.07.1869, Швальбах, Німеччина) – російський мандрівник, географ, літератор. Дійсний член Російського (1848) і почесний – Берлінського (1853) географічного товариств. У 1848–49 рр. був очільником Аральської описової експедиції, у яку як художника взяв рядового Орської фортеці Шевченка. Між ними встановилися товариські взаємини. Після експедиції О. Бутаков взяв Шевченка до Оренбурга для опрацювання матеріалів, клопотався про отримання ним звання унтер-офіцера.