А виробляв він з 11 по 21 вересня арт-продукцію широкого асортименту: театр, музику, кіно, літературу, освітню програму. Вже втретє частину приміщень колишнього заводу називають «арт-кластер “Видубичі”»: вона приймає ГОГОЛЬFEST, міжнародний мультидисциплінарний фестиваль сучасного мистецтва. Під цією назвою в Києві він уже всьоме. І, напевне, глядачі змогли оцінити своєрідність мистецьких проектів в індустріальній атмосфері, віддати належне митцям, чиї скульптури, інсталяції створювали колорит.

В нашому огляді йтиметься про окремі вистави.

У El Funeral («Похорон») іспанської трупи Che y Moche йдеться про вельми веселий похорон. Оскільки дід Дмитро був безжурним музикою-скрипалем та заповів нести музику далі по світу, у тому ж дусі триває і похоронна вечірка. Квартет під керівництвом Хоакіна Мурильйо в чорних плащах, циліндрах та джинсах майже дві години виконував запальні мелодії та ритми румунських, іспанських та циганських стилів, актори жартували, підтримуючи піднесений настрій у залі. Наприкінці виконали дві українські пісні (до речі, одна з учасниць групи родом із Львівщини). Більша частина діалогів у виставі також лунає українською. Споглядаючи ці веселощі, деякі глядачі, мабуть, пригадали східну традицію не плакати на похоронах, а веселитися та співати: щоб краще провести душу в інший світ.

На великій сцені відбувся вечір сучасної хореографії – дві танцювальні міні-вистави. Проект «Толерантність» (хореограф Кристіна Шишкарьова, керівник студії Totem Dance Group) розкриває поняття толерантності, яке вважається позитивним. Але, якщо перейти межу надмірної терпимості й погоджуватися з усім, вважає автор проекту, суспільство вмирає духовно. І додає: в медицині толерантність – це знижена чутливість до токсичних та хімічних речовин. Підвищена толерантність до різноманітної отрути притаманна алкоголікам, наркоманам; хворі на рак поступово втрачають опірність до зовнішніх втручань, небезпечних для здорових тканин. Вистава – майже імпровізація, підготовлена для ГОГОЛЬFESTу за чотири дні. Учасники професійних курсів для хореографів Creative Pro – десять дівчат з різних міст України.

Творення вистави – живий процес, так і ця хореографічна антиутопія про суспільство майбутнього за чотири дні трошки змінила акцент з поняття толерантності на соціум майбутнього, де життя кожної людини суворо регламентоване. Робота, відпочинок, самовиявлення в рамках дозволеного – все в спеціально відведених місцях та належним чином. Це підкреслюють і костюми героїнь з візерунками в стилі електричних схем. І, звичайно, мова тіла, що відтворює зловісну атмосферу майбутнього, де не хочеться жити.

Хореографічна мініатюра Руслана Баранова, майстра контактної імпровізації, – імпровізація, підготовлена за дві години і теж спеціально для фестивалю. Планувалась вистава «Божественний танець» (з підзаголовком «У Росії заборонено»), але один учасник не зміг приїхати, про що дізнались лише на зустрічі хореографів з глядачами. Зміст же глядачі додумували самі: один чоловік та кілька жінок – це вже ґрунт для драматизму.

Кристіна Шишкарьова зазначила: «Ситуація в Україні дала мені потужний поштовх до творчості. Раніш я була впевнена: я буду творити і сьогодні, і завтра… А тепер не знаю, чи буде в мене можливість завтра творити». Мабуть, усі учасники ГОГОЛЬFESTу це поділяли: треба поспішати жити і творити.

Одною з найбільш популярних та багатолюдних подій була візуально-музично-драматична вистава «Гамлет. Вавилон», міжнародний українсько-швейцарський проект (режисер Дмитро Костюминський). Безліч сучасних аудіовізуальних засобів, різноманіття сценічних прийомів, серед яких і театр тіней, і різни мови, – усе це відображає тему: герой мандрує світом, намагаючись поставити «Гамлета» у різних країнах, а насправді шукає самого себе та свій дім на Землі. Ба більше, з’ясовується, що мандрує цей пілігрим у віртуальному світі…

Камерну виставу «Страсті за Ідіотом» (ідея Ігора Лисова, який досліджує тексти Достоєвстького уже 15 років, художник Дмитро Костюминський) здійснили Анна Сергєєва та Ольга Ларіна. Дві жінки відтворюють тут чоловічі і жіночі персонажі в епізодах зустрічі Аглаї Єпанчиної з Настасією Пилипівною та князя Мишкіна з Парфеном Рогожиним. Можливо, таке ожіночнення сценічного вислову покликане своєрідно натякнути на тонкий і глибокий зміст, що його вклав автор «Ідіота»?

Вистава театру «Дах» «Собача будка. Вид зверху. Вид знизу» (Влад Троїцький) ішла на великій сцені. Місця для глядачів були розташовані навколо «будки», що – навмисно чи ні – дало дещо інше сприйняття вистави. У музичній композиції RESIST(R)ANCE (сценографія Влада Троїцького, режисер Патрік Фраде) брала участь французська группа Orkestronika та Dakh Daughters band. Були також ескізи до опери «Коріолан» (постановка Влада Троїцького). А закриття фестивалю актори театру «Дах» та гурт «Даха Браха» відзначили масштабним аудіовізуальним шоу «Сни покинутої дороги».