10 вересня виповнилося 120 років Олександрові Довженку

«“Приїзди, Максиме, літом, поїдемо на Десну, і я покажу тобі цю чудову річку”. Так колись, в буремні роки нашої юності писав ти мені. І ось я приїхав, але дома тебе не застав… Є хата, є Десна, але тебе нема…» Так 6 серпня 1961 року записав Максим Рильський у книзі відгуків Літературно-меморіального музею О. П. Довженка в Сосниці на Чернігівщині. То один із перших записів (хата стала музеєм у 1960 році).

Довженкова рідна хата повсякчас готова прийняти гостей, яких особливо багато приїжджає в день його народження. Відколи Рильський зробив цей проникливий запис, минуло понад півстоліття. Обійстя музею, його експозиція стараннями працівників на чолі з директором Любов’ю Наконечною доглянуті і затишні. Особливо в цей сонячний і теплий день ранньої осені. Та спершу про меморіальну садибу. Її варто відвідати кожному, хто любить українського генія кіно й літератури: тут його коріння, витоки його таланту. А ще – красиве місце, в хорошому значенні – сакральне, яке притягує до себе людей добрих і щирих. В садибі, огородженій плотом, є батьківська хата під солом’яною стріхою (майстерно перекритою цього року), клуня, погрібник, колодязь із журавлем, ворота з дашком-вістрячком. І звичайно, яблуневий сад, а ще чорнобривці, айстри, троянди, флокси, в городі пишаються величезні гарбузи.

Місцеві мешканці приготувалися до свята: майстри вжиткового мистецтва й учні навчальних закладів експонували художні вироби, та так, аби не порушити гармонію довкілля. Відбулося тріумфальне єднання творчого начала Довженкових земляків і щедрот природи, так своєрідно опоетизованої в «Землі», кіношедеврі, який, щойно з’явившись, облетів земну кулю й донині залишається в шерензі неперевершених фільмів. Біля чудової постаті юного Сашка, натхненно втіленого в бронзі Анатолієм Фуженком 1974 року, в цей день лунають слова шани й визнання світового генія. В минулі роки на цьому подвір’ї експонувались цікаві фотовиставки – закарбовані фотооб’єктивом миті життя Довженка. А минулої осені на обійсті виставляли проект реконструкції літературно-меморіального музею (виконаний підприємством «Культурно-мистецький арт-центр» з Чернігова, головний архітектор проекту Борис Дєдов). Йшлося про нове приміщення літературної експозиції та готель. Мали надію спорудити його до нинішньої дати. Сьогоднішні оратори – політики й чиновники місцевого рівня – про це навіть не згадували, промови вибудовувались на патріотичній риториці – дуже правильних і своєчасних словах, які, на жаль, поки що не підкріплені справами: комплекс у Сосниці так і не почали будувати. Та що там музей, якщо по маршруту з Києва навіть немає достатньо покажчиків, аби туристам не збиватися з дороги й не питати в перехожих, як проїхати до Сосниці.

І все ж держава на дещо таки спромоглася до ювілею: виготовлено конверти із портретом Довженка, які можна було придбати і погасити; Національний банк викарбував ювілейну монету. Як уже згадувалось, перекрито хату й клуню. Оце, власне, і все. Можна згадати й індивідуальні зусилля в царині наукових досліджень спадщини кінорежисера та популяризації його імені: 2013 року побачили світ «Щоденникові записи» Олександра Довженка (видавництво «Фоліо»), редакція журналу «Кіно-Театр» разом із видавництвом «Логос» випустила збірник статей «Кінорежисер світової слави», а цього року «Комора» запропонувала книжку «Довженко без гриму», харківське ж видавництво «Клуб сімейного дозвілля» – белетризовану біографію Довженка «Режисер» Костянтина Тур-Коновалова і Дениса Замрія. В дуже скромних планах «Держкіно» – випустити до кінця року к/м документальний фільм «Одеські світанки» (ґрант Президента України). Як бачимо, інтерес до творчості Довженка великий.

Свято вдалося: після більш чи менш вдалих словесних вправ біля пам’ятника залунали українські народні пісні у виконанні Сосницького аматорського ансамблю «Криниця», дитячого гурту, ансамблю «Клейноди» з Чернігівської філармонії. В кінотеатрі ім. Довженка перед показом фільму «Іван Сила» кінематографісти спілкувалися з глядачами, Сергій Тримбач презентував книжку «Довженко без гриму», Станіслав Чернілевський, який після поранення на Майдані і тривалого лікування в Празі щойно повернувся додому, читав свої поезії, кіноактори Вілорій Пащенко (нещодавно виступав з концертами в зоні АТО) і Олексій Колесник виконали пісні в супроводі гітари.

…Червоні яблука з музейного саду з корзин поступово перекочовували до рук гостей, а грона червоної калини нагадували про пролиту кров українських бійців на Донбасі за наше мирне життя, мирну працю, творчість дітей, за Україну: «А ми тую червону калину підіймемо, а ми нашу славну Україну та й розвеселимо!»

Сосниця–Київ