«Усі в театрі були закохані в неї. Жінки, чоловіки, молоді, літні. До речі, літніх серед нас не було: вся трупа тоді була молодою. Коли ми сходилися всі одночасно до великого фойє на збори чи на репетицію, кожному з нас кортіло сісти так, щоб краще бачити Валентину Чистякову. Дивитись на неї було насолодою! Якусь неймовірну силу притягання, чарівну привабливість випромінювала вся її істота – кожен рух, поворот, погляд рідкісно виразних фіалково-синіх очей. Були серед акторок красивіші за неї, але ніхто не міг зрівнятися з нею неповторною чарів­ністю. Море жіночності. Пісня жіночності!» – це сказала актриса про актрису^[1].

«У рідкісному мистецтві артистки, мистецтві психо­логічного плану, глядач виразно відчуває вічний подих Дузе, Комісаржевської, великого незабутнього мистецтва. Ми вже давно не бачили на сцені артистки такої виняткової натхненності, що володіє разом із тим такою майстерністю форми». Це рядки зі статті критика^[2].

Народилася Валентина Чистякова в російській артистичній родині талановитого оперного співака, соліста Великого театру Миколи Петровича Чистякова. Сама атмосфера життя сім’ї Чистякових, де все дихало театром, сприяла виробленню її індивідуальних здібностей, поглядів, смаків.

Від дитинства навчалася мистецтва співу, танцю, малювання, гри на фортепіано. В роки юності жила в Москві, брала участь у гімназійних виставах. 1918 року переїхала разом з батьками до Києва, де вступила в балетну студію Михайла Мордкіна, а з 1919-го – брала уроки хореографії та пластики в студії Броніслави Ніжинської. Сценічну діяльність почала в «Молодому театрі» (1918–1919) під керівництвом Леся Курбаса, зустріч з яким визначила особисту (вона стала його дружиною) і творчу долю актриси.

Валентина Чистякова прийшла в «Молодий театр» з певними поглядами на сценічне мистецтво, що знайшли безпосереднє відлуння в естетиці цього театру. Лесь Курбас і його сподвижники «мріяли ставити на своїй сцені твори класиків світової драматургії, а також п’єси сучасних українських авторів, які ще не побачили світла рампи. Театр намагався осяг­нути передову театральну культуру»^[3]. Дебютувала в спектаклі «Цар Едіп» Софокла в ролі однієї з учасниць Хору. Причетність до творчого кола «Молодого театру», занурення в атмосферу його студійних пошуків відіграли вирішальну роль у визначенні істинного покликання Валентини Чистякової.

Від 1919-го, коли радянська влада «злила» «Молодий театр» з Державним драматичним театром, перейменувавши його на Перший державний драматичний театр УСРР імені Шевченка, Чистякова працює там до 1920-го, тобто до роз’єднання обох колективів. Тут актриса зустрічається з видатними майстрами сцени Олександром Загаровим, Іваном Мар’яненком, Іваном Замичковським. Коротка зустріч з мхатівською школою режисера Олександра Загарова, у виставах якого вона грає Мар’яну («Тартюф» Мольєра), Франціску («Візник Геншель») та Емму («Ткачі» Г. Гауптмана) значно розширила творчий діапазон актриси.

У цей період Лесь Курбас уважно стежить за роз­витком її творчості. Робота над роллю Марії в його новій виставі за п’єсою Т. Потешера «Свобода» стає якоюсь мірою по­чатком сходження до майбутніх акторських вершин. Вона вперше грає головну роль «молодої героїні». «Це була пер­ша “проба пера” на серйозний драматичний образ, – згадувала Валентина Чистякова. – Від молодесеньких “дівчаток” – одразу доросла жінка! Невже я буду грати в майбутньому героїнь? – думалось мені»^[4]. А в майбутньому... Праця з Лесем Курбасом, сповнена сміливих пошуків, нескінченних експериментів, стане для Валентини Чистякової справжньою школою майстерності, утвер­дженням її таланту. «Школа Курбаса» була тією багатющою «скарбницею», з якої все своє творче життя актриса черпатиме «метод асоціативних пристосувань» у найрізноманітніших за стилем ролях, у найнесхожіших спектаклях. І першим таким для неї, як і для багатьох українських акторів, стане спектакль «Гайдамаки» Т. Шевченка (інсценізація Леся Курбаса, 1920 р.). Чистякова вважає виставу надзвичайно щасливою подією, а свою роль Оксани – «провідною зіркою» творчого натхнення і «школою акторської майстерності». Те, що пропонував акторам Лесь Курбас, полонило всіх. Актриса згадує: «Він вимагав від нас скрупульозної фіксації мізансцен, темпоритмів, жесту, інтонації. Я багато зрозуміла, багато чого навчилася, і – найголовніше – мені стало ясним, що в мистецтві нема канонів, щоразу відкриття, але водночас необхідне абсолютне знання свого людського матеріалу, тобто можливостей свого психофізичного апарату, абсолютне володіння й управління цим матеріалом»^[5].

У червні 1920 року актори Першого державного драматичного театру ім. Т. Шевченка, які раніш входили до «Молодого театру», створюють новий колектив на чолі з Лесем Курбасом – Київський драматичний театр («Кийдрамте»). Він працював у Білій Церкві, Умані, Харкові. Чистякова поряд з образами героїчного репертуару (Нора – «Ляль­ковий дім» Г. Ібсена, Ярина – «Невольник» М. Кропивницького) з успіхом починає грати комедійні та гострохарактерні ролі (Мірандоліна – «Господарка готелю» К. Гольдоні, Оришка – «Пошились у дурні» М. Кропивницького, Перша відьма – «Макбет» В. Шекспіра та ін.).

Розквіту акторська обдарованість Валентини Чистякової досягає в театрі «Березіль» (з 1935-го – Харківський драматичний театр ім. Т. Шевченка), провідною актрисою якого вона була в 1922–1959 рр. Створенням «Березоля» Лесь Курбас завершив етап багаторічних новаторських пошуків, що втілили в собі ідею оновлення українського театру, були сміливим кроком в утвердженні експериментальної основи сценічного мистецтва, зокрема й акторського.

У спектаклях Леся Курбаса Чистякова працювала в складних системах художніх зв’язків, специфіка яких у кожному окремому випадку визначалася способом режисерського мислення. Актриса була серед тих, хто послідовно втілював творчі ідеї свого вчителя як у сценічній практиці, так і в акторській лабораторії «Березоля». У«березільський період» (1922–1933) вона зіграла понад двадцять ролей. Серед найцікавіших робіт – Меліна («Золоте черево» Ф. Кроммелінка), Лі-Ті-Фу «Мікадо» А. Саллівана та В. Джільберта), Ізабелла («Жакерія» П. Меріме), Ярославна («Яблуневий полон» І. Дніпровського), Любина («Народний Малахій» М. Куліша). Валентина Чистякова майстерно розробляла найдо­сконаліші партитури своїх образів за усіма правилами акторської школи Леся Курбаса, його театрально-естетичної програми, яка дістала назву «метод образних перетворень». «У праці актора й взагалі у театрі насамперед я шукаю граничного лаконізму, образності, а не буквального відображення дійсності, – пише Чистякова в статті «Актор – режисер своєї ролі». – Мені здається, дуже точне слово знайшов для визначення цього поняття Лесь Курбас – «перетворення». Але метафора у театрі не повинна бути занадто зашифрованою. Вистава не книга, де можна повернутись до прочитаного аркуша, щоб ще раз порозмірковувати над ним»^[6].

Період творчої зрілості Валентини Чистякової – 30–50-ті роки. Вона працює з Крушельницьким-режисером, і її зусилля спрямовані на вирішення проблеми глибокого психологічного проникнення в роль, повного перевтілення в сценічний образ. «Так уже склалося, що всі мої зрілі, визначні роботи були створені після Курбаса, – підкреслює актриса, розповідаючи про свою творчість. – Але успіх їхній пояснюється, перш за все, тією “закваскою”, яку я отримала, виховуючись під його керівництвом. Ми, березільці, завдяки курбасівським “штудійованням”, мали добре поставлені голоси, еластичні м’язи тіла та емоційно сприйнятливі серця. Завдяки його школі ми стали добрим матеріалом у втіленні творчих задумів цього великого майстра, але головне – ми були однодумцями»^[7].

Як закономірність сприймається сьогодні творча та педагогічна програма Мар’яна Крушельницького, який оберігав традиції свого вчителя Леся Курбаса, який віддав свій талант колективу, сприяв його художньому зростанню, наполягав на вихованні актора високої пластичної культури, що вільно володіє основами ритму, ритмопластики, актора з широким світоглядом, глибокою ерудицією.

Серед сценічних шедеврів актриси – Катерина в блискучій постановці «Грози» О. Островського, Ліда в «Платоні Кречеті» О. Корнійчука, Євгенія у «Євгенії Ґранде» за О. Бальзаком, Марія Лучицька в «Талані» М. Старицького, Цезарина в «Дружині Клода» О. Дюма-сина та ін.

1. ↑Фоміна Ю. Рукописні спогади про Чистякову / Архівні фонди музею Харківського театру ім. Т. Шевченка
2. ↑Тальников Д. Отрадная встреча // Советское искусство. – 1945. – 24 авг.
3. ↑Горбенко А. Харківський театр ім. Т. Шевченка. – К., 1979. – С. 9.
4. ↑Фонд народної артистки України В. Чистякової. – Од. зб. 34 (Рукописні спогади В. Чистякової про роботу з Л. Курбасом). – Архів С. І. Гордєєва.
5. ↑Там само. – Од. зб. 34 (Рукописні спогади В. Чистякової про роботу з Л. Курбасом).
6. ↑Чистякова В. Актор – режисер своєї ролі // Культура і життя. – 1977. – 6 берез.
7. ↑Фонд народної артистки України В. Чистякової. – Од. зб. 34 (Рукописні спогади В. Чистякової про роботу з Л. Курбасом). – Архів С. І. Гордєєва.
8. ↑Щоденник В. Чистякової. – Од. зб. 37. – С. 67. – Архів С. І. Гордєєва.

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)


Корисні статті для Вас:
 
Надія Титаренко:портрет актриси на тлі епохи2004-01-12
 
Віталій Савчук "Шлях до перетворення людини"2012-10-25
 
Людина душевної краси2012-04-16