Упродовж майже ста років російське кіно час від часу звертається до теми українських національно-визвольних змагань. Автори намагаються не стільки передати суть подій в Україні, скільки сформувати в глядача певний образ українців, які борються за незалежність.

Ще за часів СРСР було вироблено відповідний набір режисерських засобів. Новітнє російське кіно нових методик не запропонувало. Для формування образу учасників Євромайдану, а згодом силових структур України, застосовується той самий арсенал (серіал «Російський характер», 2014; фільм «Правда. Ціль 102», 2015).

Часто українець – борець за свободу – це другорядний персонаж, йому приділяється мало екранного часу, і це накладає обмеження на режисерські засоби для формування образу (серіал «Загибель імперії», 2005, серія 9 «Літо в Києві»).Тому використовують лише кілька найбільш прямолінійних. Аналогічно в телевізійних документальних фільмах, репортажах у новинах. Режисерські засоби можна поділити на категорії:

1. Засоби, пов’язані з драматургічною структурою стрічки. При формуванні головного конфлікту передбачається його поділ на кілька дрібніших конфліктів. Для них необхідні антигерої, і саме в такій іпостасі зазвичай з’являються українці (серіал «Загибель імперії»; серіал «Російський характер»; фільм «Матч», 2012). На етапі сценарію існують практично безмежні можливості наділити такого персонажа максимумом негативних рис. Для підсилення негативного ефекту використовують конфлікти, дія яких розгортається в першій частині фільму, і завдання яких – формувати образ позитивних героїв. Такі конфлікти драматургічно важливі й можуть задавати діапазон відмінностей між позитивними та негативними героями. Підсилюючи позитивний образ головного героя в наступних епізодах, образ негативного автоматично погіршується навіть без його появи на екрані.

Задіюють і допоміжні другорядні персонажі, які мають спільні ідентифікаційні ознаки з українцями (розмовляють українською, служили в українському війську), але при цьому або з самого початку стоять на боці Росії, або переходять на її бік («Ми з майбутнього 2», 2010). З них творять авторитетний образ у певної частини цивільних українців, показуючи маргінальність борців за свободу. Часто для посилення драматургічної напруги такий персонаж помирає ближче до кінця фільму.

2. Засоби, пов’язані з естетичними аспектами. Для негативного образу обирають актора з фізичними вадами або з нервовим розладом, іноді відтворюють його за допомогою акторської гри (серіал «Загибель імперії»). Гримери з костюмерами також можуть створити образ, який викликає роздратування в глядача. Робота актора з костюмом або реквізитом може надати персонажеві негативні поведінкові ознаки (фільм «Матч»). Класичним прийомом є манера споживання їжі. За допомогою композиції кадру, освітлення та розташування камери автори фільму також мають змогу поліпшити або погрішити імідж певного персонажа.

3. Засоби, пов’язані з викривленням історичних фактів.Тут російський кінематограф має базис у вигляді російської та радянської історичної науки. Навіть історичне російське кіно дозволяє собі вигадувати будь-які факти, підлаштовуючи історію під потреби драматургії, які в свою чергу виходять із потреб ідеології (серіал «Дев’ять життів Нестора Махна», 2007). Серед прийомів такого типу: вигадані жертви бійців визвольних змагань (серіал «Біла гвардія», 2012), керування українцями з Берліна, Лондона, Вашингтона, рідше – Парижа чи Варшави, зневіра учасників визвольного руху у власній справі, викривлення фактів про стан економіки, безпеки, громадянських свобод (серіал «Російський характер»), фантазії про негативне ставлення міжнародної спільноти до України та українців. Серед вигадок використовуються і реальні негативні факти, але значеннях їх перебільшується.

4. Засоби, пов’язані з метафорами, співставленнями, стереотипами та монтажними прийомами. Вони вимагають від авторів широкого кругозору та творчого підходу, витрат часу, тому використовується нечасто. Образні метафори можуть прямо не стосуватися України, але виставляти в негативному сенсі речі, які асоціюються з Україною та її визвольною боротьбою. Співставлення, як образні так і прямі, відіграють аналогічну роль (серіал «Біла гвардія»). Використання стереотипів дозволяє, економлячи хронометраж, актуалізувати образи, що вже існують у голові глядача. Найпростіша частина цієї категорії режисерських засобів пов’язана з монтажем. Пов’язуються між собою речі, що насправді не мають прямого зв’язку, додаючи негативу до українських персонажів або їхніх дій.

5. Засоби, пов’язані з діалогами та монологами. Пряма мова для створення образів є малоефективним прийомом, за винятком умови, коли авторитетний для глядача персонаж ніби випадково висловлює якусь очевидну для нього думку. Різновидом може бути розповідь оповідача в кадрі або за кадром. Оповідач – це образ, що досконало знає предмет розмови, тому його мова, високохудожня за формою, впливає на глядача (серіал «Біла гвардія»). У ході діалогів або монологів українські персонажі часто роблять самовикриття – зізнання у злочинах, роботі на західну розвідку, визнання переваг «руського міра», комунізму, генія російських лідерів (серіал «Дев’ять життів Нестора Махна»).

Усі згадані прийоми застосовуються як окремо, так і у зв’язці. Особливо широко використовують драматургію та естетику. Драматургічні прийоми активно підсилюються викривленням історичних фактів. Часто це відбувається завдяки прямій мові персонажів.

Існування такої методики в російському кіно пов’язано з суспільним запитом на негативний образ українця. Її демонтаж може розпочатися тоді, коли в свідомості російського суспільства зміниться уявлення про Україну. А ймовірність цього в найближчому майбутньому залишається під питанням.

Взагалі, ще в радянському кіно, образ учасників Визвольних Змагань був певним різновидом образу ворога радянської влади. Він мав свої національні, соціальні та зовнішні ознаки, і функціонально відрізнявся від інших ворогів, але мав з ними і дещо спільне. Відмінності значною мірою корелюються зі стереотипами, які поширювалися в російській дореволюційній шовіністичній періодиці, та ґрунтувалися на імперському погляді на «мазепинство». Таким чином російські «ліві» та «праві» демонстрували дивну єдність у поглядах на Україну. Саме тому створені за радянськими лекалами образи українців так добре лягли у серіал «Біла гвардія», що вихваляє противників більшовиків.

В радянські часи мистецький рівень стрічок, де з’являлися українці, був значно вищим за сучасні російські фільми. Певною мірою це пов’язано з небажанням творчо осмислювати сюжети кінокартин і потребою у їх масовому виробництві.