30 років тому Іспанська академія мистецтв і кінематографії започаткувала для відзначення кращих робіт у національному кіномистецтві нагороду, названу іменем великого іспанського художника, – премію «Гойя». З роками вручення національної кінопремії перетворилося на справжнє яскраве і потужне свято іспанського кіно з участю номінованих представників усіх без винятку творчих професій, що долучилися до створення кращих кінофільмів року.

Першу церемонію вів всесвітньовідомий Фернандо Рей, актор Луїса Бунюеля. Цьогорічну тридцяту церемонію доручили вести зовсім молодому комедійному акторові Дані Ровірі, який з успіхом зробив це вже вдруге (випадок безпрецедентний, бо до цього ведучі не повторювались). Сам Ровіра «прокинувся знаменитим», зігравши головну роль у фільмі «Вісім баскських прізвищ», що став найбільшим касовим успіхом минулорічного прокату. Протягом багатогодинної церемонії нагородження, що переривалась блискучими концертними номерами, Дані Ровіра зумів утримувати увагу всіх присутніх зірок іспанського та світового кіно і навіть дозволив себе «розтяти» відомому ілюзіоністу, щоб ті з номінантів, хто не отримав очікуваної нагороди, на нього не ображались...

«Гойя-30» має 28 номінацій, при цьому не забуто про жодну з творчих професій. Фільми-претенденти було обрано зі 143 кращих вітчизняних кінотворів минулого року. В попередні роки загострення економічної кризи номінацій налічувалося менше, що дозволяло тоді ведучим жартувати на кшталт: «Якщо цього року нагороду одержав кращий звукооператор, то наступного буде кращий монтажер». На «Гойя-30» нагороди в цих двох номінаціях зійшлися в одному фільмі – «Невідомий» режисера Дані де ла Торре.

Ще перед початком церемонії одна з найбільших міжнародних зірок іспанського кіно Пенелопе Крус дала коротке інтерв’ю безпосередньо з червоного килима, який уже багато років нагадує подіум для демонстрації найвишуканішого вечірнього вбрання і зачісок. Вона відзначила напрочуд високий рівень цьогорічних фільмів-номінантів і охарактеризувала саму церемонію вручення премії «Гойя» як своєрідну вітрину кращих здобутків кіновиробництва, як можливість розповісти всьому світові про іспанське кіно. Сама вона була номінована на кращу головну жіночу роль за участь у фільмі «Мама» Хуліо Медема. Її героїня – молода жінка, яка докладає всіх зусиль, щоб подолати страшну хворобу – рак грудей.

Проте кращою актрисою року і володаркою премії «Гойя» стала молода актриса Наталія де Моліна за головну роль у фільмі «Дах і харчі» Хуана Мігеля дель Кастільйо. Її героїня – мати-одиначка, яка робить усе можливе й неможливе, щоб її восьмирічний син міг ходити до школи і щоб у нього було все, що є в інших дітей. Свою нагороду Наталія де Моліна присвятила всім матерям, що перебувають у такому становищі, і передовсім подякувала своїй матері, яка була присутня в залі. Вперше цю нагороду молода актриса отримала в 2014 році в номінації «Краща актриса-відкриття» за одну з головних ролей у фільмі «Жити легше з заплющеними очима» Давіда Труеби. Тому надзвичайне хвилювання Моліни на сцені можна пояснити тим, що вона була визнана кращою серед таких актрис, як Пенелопе Крус, Інма Куеста і Жульєтт Бінош. Бінош зіграла головну роль у фільмі Ісабель Койшет «Ніхто не любить ночі», в якого було десять номінацій на «Гойя- 30», але нагороду він отримав у чотирьох: «Кращий продюсер», «Кращий художник костюмів», «Кращий художник-гример» і «Кращий композитор». Готуючись до фільму, художниця костюмів Клара Більбао побувала в багатьох європейських музеях одягу. Пальто героїні Жюльєтт Бінош, яка вирушає на пошуки свого чоловіка до Північного полюса, важило 14 кг! Сам «Північний полюс» знімався в засніженій Болгарії, і коли продюсери фільму Андрес Сантана і Марта Мірó піднялись на сцену, то перш за все повідомили, що «йшли сюди чотири роки». Зовсім ще молодий, але дуже талановитий і плідний композитор Лукас Відаль створив оригінальну музику до фільму. Його творчі шляхи пролягають між Іспанією і США, і він висловив своє переконання, що іспанське кіно потребує максимальної підтримки. Цьому композиторові присудили дві статуетки: разом із дуже популярним співаком Пабло Альбораном він написав кращу оригінальну пісню до фільму «Пальми в снігу».

Дія цієї драматично напруженої стрічки відбувається серед засніжених Піренейських гір Арагону і пальм іспанської Гвінеї та охоплює непросте життя кількох поколінь. Кращим художником-постановником Академія мистецтв і кінематографії визначила художника саме цього фільму Антона Лагуну, оцінивши переконливе відтворення атмосфери колоніальної Гвінеї з її хатинами африканських поселень і будівлями колонізаторів на початку 50-их років ХХ століття, напередодні звільнення цієї країни від колоніалізму.

Кращий оператор-постановник – Мігель Анхель Амоедо (за майстерність зображального ряду і створення духу Федеріко Гарсія Лорки у фільмі «Наречена» Паули Ортіс, у якому роль нареченої виконала Інма Куеста).

Переможець у номінації «Кращий режисерський дебют» Даніель Гусман (ігрова стрічка «В обмін на ніщо») майже плакав, коли почув від свого актора, виконавця головної ролі 16-річного Мігеля Еррана, що ця роль змінила і його самого, що він почав ставитись серйозніше й до власного життя. Юний актор завоював статуетку в категорії «Кращий актор-відкриття». Всього «В обмін на ніщо» мав шість номінацій, а здобув дві.

Посеред святкової церемонії раптом замість ведучого Дані Ровіри на сцену прошкутильгав на милицях невідомий в темних окулярах, але, дійшовши до мікрофона, милиці відкинув, зняв окуляри і капелюха, і всі присутні впізнали відомого і популярного актора Антоніо Ресінеса, який і сам кілька років тому вів церемонію, та найголовніше, що саме він за протоколом мав виголосити промову президента Академії, бо вже два роки він сам ним і є! Антоніо Ресінес почав з того, що «кіно – це культура!» і що він не збирається в черговий раз набридати нагадуванням про те, що 21% ПДВ від прокату фільмів – це надто велика цифра; найгірше, на його думку, те, що в Іспанії піратським способом скачується щохвилини 1900 (!) кінофільмів вітчизняного виробництва. «Ось де справжня проблема, ось де треба боротися!..»

Серед присутніх був також лауреат Нобелівської премії з літератури письменник перуанського походження Маріо Варгас Льйоса. Йому належало вручити премію «Гойя» за кращий адаптований сценарій, її лауреатом став режисер середнього покоління Фернандо Леон де Араноа, який написав сценарій до свого фільму «Вдалий день» за повістю Паули Фаріас, присвяченої подіям війни на Балканах. Це – єдина нагорода згаданої кінороботи, хоча фільм номінувався аж у восьми категоріях. Очевидно, день нагород не став надто вдалим для «Вдалого дня». Лаври дісталися фільму «Трумен» Сеска Гая (визнаний кращим постановником). З кінодраматургом Томасом Арагаєм він написав оригінальний сценарій, що його кіноакадеміки теж визнали кращим. Найважливіша з номінацій – «Кращий фільм» – це теж «Трумен»! Кращим актором виявився виконавець його головної ролі, відомий аргентинський актор Рікардо Дарін, який нещодавно переїхав до Іспанії. І краща друга чоловіча роль – теж у «Трумені». Створив її Хав’єр Камара, відомий відтоді, як зіграв санітара у фільмі Педро Альмодовара «Говоріть до неї». «Трумен» здобув аж п’ять нагород.

Про що ж фільм і в чому секрет його тріумфу? Як стверджують самі автори, фільм – про людські стосунки, про почуття, якими живуть герої. Творці стрічки вклали в уста головного героя Хуліана, який зупиняється посеред вулиці й зазирає у вічі своєму супутнику, сестриному чоловікові (Хав’єр Камара), значущі слова: «Я зараз скажу щось важливе: єдине, що для мене має значення в житті, – це стосунки, любов, сім’я, ти і я, Трумен і я», – і він вказує на свого собаку, якого цілком слушно можна було б назвати третім персонажем і який проходить у титрах під власним собачим ім’ям... Як відомо, людські почуття особливо загострюються в екстремальній ситуації. Для Хуліана нею стало те, що він, хворий на рак, вирішує не піддавати свій організм повторній хіміотерапії, бо це лише відтягне, а не відверне день його смерті... Саме це зізнання він видобуває від свого лікаря-онколога (Педро Касабланк), коли приходить на прийом разом із чоловіком сестри, яка живе у Канаді і замість себе прислала його до Мадрида, щоб підтримати хворого брата. В обох чоловіків здавна склались добрі стосунки, між ними панує цілковите порозуміння, як між рідними братами, проте цього разу зятеві не вдається разом з лікарем умовити Хуліана продовжувати боротьбу з хворобою. Тому йому нічого іншого не лишається, як супроводжувати свояка протягом чотирьох днів всюди: до ветеринара його собаки (Алекс Брендемюхль), аби дізнатись, як почуватиметься пес, коли хазяїн помре; до ритуальної служби, агент якої (Хав’єр Гуттієррес) показує обом, які послуги і за яку ціну там пропонують; до театру, де Хуліан грає в спектаклях і де всі знають про його хворобу з невідворотним кінцем. В театрі, зустрівшись у буфеті з колегою-актором (Едуард Фернандес), Хуліан просить вибачення за те, що колись переспав з його дружиною. Знічений друг-рогоносець приймає вибачення і навіть дякує, бо саме завдяки тому він знайшов свою справжню любов, киваючи на молоду красиву жінку, що сидить навпроти (Сільвія Абаскаль), яка до того ще й вагітна. Таким чином Хуліан остаточно підбиває підсумки, на що зважується з тим більшою рішучістю, що всюди його супроводжує сестрин чоловік. Але найважливішим вчинком у цьому ряду стає його пропозиція злітати вдвох на день до Амстердама, щоби привітати з днем народження сина, який там навчається в університеті. Синова наречена виявляється парижанкою. Дуже коротка зустріч батька з сином, під час якої останній встигає повідомити батька про свій намір повернутися жити до Буенос-Айреса, закінчується якимись надзвичайно щемливими обіймами, після яких батько відходить поплакати, схилившись над рікою.

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)