Наприкінці квітня у широкому кінопрокаті йшов американський фантастичний трилер «Сфера» режисера, продюсера і сценариста Джеймса Понсольдта. Головні ролі виконали Том Генкс та Емма Вотсон. Цей фільм став останньою роботою для американського актора та кінорежисера Білла Пекстона, який зіграв у відомих фільмах «Титанік» і «Чужі».

Молода дівчина Мей Голланд отримує роботу у відомій технологічній корпорації під назвою «Сфера». Престижний офіс, дружня атмосфера, здавалося б, усе чудово. Але це не просто робота в технологічній компанії, яка допомагає дівчині матеріально підтримувати свою родину, це своєрідний виклик для неї. Керівництво постійно слідкує за тобою, а за пропущені корпоративи тобі докоряють, та й взагалі співробітників не влаштовує, що «новенька» не розповідає про сімейні проблеми й не надто активна у спілкуванні.

Протягом дня дівчина отримує на свою пошту тисячі повідомлень, на які вона повинна оперативно відповідати, спілкування з працівниками компанії, допомога одне одному, абсолютна відкритість – неординарні умови праці у «Сфері». Від рівня соціальної активності залежить усе життя працівників сфери та їхніх родин.

Основний аргумент засновника компанії: кожна людина здобуває безцінний досвід, тому вона повинна ділитися ним з іншими. Це несправедливо щодо інших людей – не ділитися своїм досвідом, особливо, якщо інші фізично чи з інших причин не можуть отримати його самотужки. Це надзвичайно легко робити за допомогою мінімальних портативних камер, які фіксуватимуть все, що відбувається. Вдавшись до такого нагляду, можна уникнути багатьох неприємностей. Наприклад, якщо дитина загубиться, її миттєво знайдуть. Завдяки доступу користувачів до сфери можна знайти будь-яку людину в будь-якому куточку світу (чи це злодій-убивця, який втік від ув’язнення, чи твій друг, із яким ти втратив зв’язки). Адже людина поводиться зовсім по-іншому, коли вона на самоті. Скількох негараздів можна буде уникнути, якщо все фіксуватиме камера!

Здавалося б, стільки плюсів та позитиву від цієї відкритості та вседоступності. Абсолютна відкритість виглядає заманливо: будь-якої миті ти можеш переживати емоції разом із іншими людьми, ніякої фальші перед друзями, колегами, ти абсолютно прозорий. Але що робити тим, хто не хоче, щоб у їхнє приватне життя втручалися? І що, якщо кінцева мета засновників компанії не правдивість та прозорість людей, а тотальний контроль?

Мей погоджується на експеримент: прикріплює собі камеру і стає абсолютно прозорою. Тепер користувачі можуть стежити за нею протягом усього дня. Її абсолютна прозорість обходиться їй дорогою ціною: погіршення стосунків з батьками, втрата друзів та навіть смерть близької людини.

Це фільм про технології, які втручаються у всі сфери людського життя. Про вибір між благородною метою для суспільства та особистим життям. Про те, що якщо ви затіваєте якісь експерименти, то за правилами повинні грати всі.

Тема фільму надзвичайно актуальна. У сучасному світі з його технологічним насиллям ми повсякчас стикаємося з подібними проблемами. З одного боку, швидкий та абсолютний доступ до різноманітної інформації, з іншого – втрата відчуття власного, особистісного. Постає питання: повсюдний доступ до інформації допомагає нам бачити, як усе насправді відбувається, дізнаватися правду з першоджерел і уникати впливу пропаганди чи він штовхає людство в лещата тотального контролю?