Редакція журналу «Кіно-Театр» та видавництво «АРТ КНИГА» випустили у світ книжку «Острів сліз». До неї ввійшли непоставлений сценарій Івана Миколайчука і Еліані Сабате «Острів сліз», графічні ілюстрації до нього, супровідні статті та фото.

Літературно-художнє видання висвітлює маловідомі сторінки історії українського кіно. Воно, поза сумнівом, стане важливим відкриттям для тих, хто цікавиться історією кіно та творчістю Івана Миколайчука.

Історія цієї публікації розпочалася зі Всеукраїнського конкурсу «Ілюстрації до непоставлених сценаріїв Івана Миколайчука», проведеного з нагоди 75-річчя славетного актора і режисера. В результаті з’явилися ілюстрації Єлизавети Попової, які й увійшли до видання, що стало можливим за фінансового сприяння ГО «Асоціація спорту та дозвілля».

Фактично книга містить три надзвичайно пронизливі історії про Україну, а основна її тема – доля українських емігрантів, їхні біль і пам’ять про рідну далеку землю.

«Острів сліз» оповідає трагічну історію української емігрантки Катерини Ясенчук в Америці з 1915 року, року еміграції, до 70-х років.

У статті Ніни Романюк «Три ночі з Іваном Миколайчуком», вміщеній у книзі, йдеться про спроби реалізації фільму в Україні у 80-х роках. Авторка пригадує деякі деталі спільного перебування Івана Миколайчука і Еліані Сабате в Луцьку. Здавалося б, звичайна підготовка до знімання фільму часом набуває ознак шпигунського роману, чи то детективу, де головні герої мають благородну мету, реалізувати яку їм заважають агенти служби безпеки, що розглядають їх діяльність як ворожу…

В матеріалі «Доля емігрантів і сценарій “Острів сліз” у творчості Івана Миколайчука» Лариса Брюховецька розмірковує про причини звернення Івана Миколайчука до цієї теми. Зокрема, вона наводить щемні спогади актора про його зустріч з українськими емігрантами 1965 року під час Міжнародного кінофестивалю в Мар-дель- Плата в Аргентині. І. Миколайчук у своїй творчості неодноразово звертався до цієї теми і в акторських, і в режисерських, і в сценарних роботах.

«Острів сліз» – сценарій, базований на реальних подіях. Його написання та просування до постановки зініціювала телеведуча, акторка і режисерка французького телебачення Еліані Сабате, яка мала виступити режисером майбутнього фільму. Вона в новинах почула надзвичайну історію української емігрантки до США і так перейнялася нею, що вирушила 1985 року до України шукати родичів Катерини, писати сценарій та готуватися до зйомок фільму. В Україні Е. Сабате звернулася за допомогою до Івана Миколайчука. Свідки цієї творчої співпраці стверджують, що було написано навіть два сценарії: самої Е. Сабате й І. Миколайчука. Сама француженка визначила кращим сценарій свого українського колеги^[1].

За спогадами Ніни Романюк, фільм передбачався двосерійним. У першій серії, чорно-білій, мало йтися про перебування українки в Америці, в другій, кольоровій, – розповідь героїні про Україну. «Еліані трохи недолюблювала Америку, тому був такий задум. А наприкінці мало звучати: що ж ти, Катерино, маючи таку чудову Батьківщину, поїхала на чужину, в цю страшну країну?»^[2].

Історія, яку Іван Миколайчук почув від Еліані, захопила й приголомшила його. Він узявся за сценарій, організацію поїздок по тих місцях на Волині, де мешкала героїня, за пошуки родичів та знайомих. Однак пошуки не дали результатів, а радянські чиновники, свідомо, а часом і несвідомо, чинили супротив реалізації проекту. Крім того, КДБ невідступно супроводжувало І. Миколайчука та французьку гостю упродовж поїздок.

У тій подорожі 1985 року на Волинь Еліані Сабате так і не пощастило побачити самобутнє українське село. Іван Миколайчук гостро переживав ці невдачі. «Вона заспокоювала Івана: “Не переживай. Я тобі під Парижем збудую українське село”»^[3]…

Проект, зрештою, так і не вдалося реалізувати. Іван Миколайчук уже тоді був хворий, а через два роки його не стало. Керівник студії «Волинь» Борис Ревенко, який зустрічався з І. Миколайчуком та Е. Сабате під час їх перебування в Луцьку, допомагав у підготовці до зйомок і спілкувався з ними, надіслав Еліані до Франції близько 70 слайдів українських сіл та хат. Після смерті І. Миколайчука контакти з французькою режисеркою було втрачено. Борис Ревенко доклав чимало зусиль, аби її розшукати: звертався із запитами через посольство, надсилав листи до Франції, але вони поверталися з позначкою: «Адресат вибув». Ходили навіть чутки про те, що француженка приїздила ще раз. Начебто вона знову готувалася до зйомок, але вже в Центральній Україні, і, можливо, вже зовсім іншого фільму…

1. ↑Брюховецька Лариса. Доля емігрантів і сценарій «Острів сліз» у творчості Івана Миколайчука / Лариса Брюховецька // Миколайчук Іван, Сабате Еліані. Острів сліз. Сценарій. – К.: «Кіно-Театр», «АРТ КНИГА», 2017. – 56 с., с. 55.
2. ↑Романюк Ніна. Три ночі з Іваном Миколайчуком / Ніна Романюк // Миколайчук Іван, Сабате Еліані. Острів сліз. Сценарій. – К.: «Кіно-Театр», «АРТ КНИГА», 2017. – 56 с., с. 50.
3. ↑Там само. С. 51.