Микола Надемський(10.07.1892 – 27.12.1937) – український актор театру і кіно. Навчався акторської майстерності у Марії Савіної в Санкт-Петербурзі. Після її смерті 1915 року працював у трупі Александринського театру, брав участь в його гастролях країнами Скандинавії. У Києві грав у трупі «Каменярі» під керівництвом Петра Долини, з 1923-го працював у драматичному українському театрі ім. І. Франка, а через два роки почав виступати в Одеському театрі української драми. Уславився як виконавець ролей діда з ціпком («97» М. Куліша), маркіза («Мірандоліна» К. Ґольдоні), кульгавий чорт у «Чорт та шинкарка» та багатьох інших ролей української, російської та зарубіжної класики. З 1926 року – на Одеській кінофабриці. Знімався у фільмах: «ПКП» Георгія Стабового й Акселя Лундіна (1926), «Королі воску» Йосипа Рони (1926), «Звенигора» Олександра Довженка (1927, ролі Діда і російського генерала), «Митя» Миколи Охлопкова (1927), «Черевички» Петра Чардиніна (1927), «Цемент» Володимира Вільнера (1927), «Чортополох» Павла Долини (1928), «Бенефіс клоуна Жоржа» Олександра Соловйова (1928), «В заметах» Павла Долини (1929), «Арсенал» Олександра Довженка (1929, чиновник), «Дорогою вогню» Георгія Тасіна (1930), «Земля» Олександра Довженка (1930). Анотований каталог «Советские художественные фильмы» налічує 35 ролей М. Надемського, зіграних на студіях України, Москви, Ленінграда, Білорусії. Володимир Миславський пише, що Микола Надемський на Одеській і Київській кінофабриках знявся в 45 фільмах^[1]. Був актором широкого діапазону, грав ролі головні й епізодичні, позитивні й негативні. Але завжди яскраві, глибокі, переконливі.

У коротенькій довідці про Миколу Надемського в УРЕ^[2]

не згадується, чому життя актора обірвалося так рано. Тоді про це могла свідчити тільки сама дата: 1937-й – рік Великого терору, які приніс численні жертви, серед яких тисячі ні в чому не винних українських письменників і митців.

Микола Надемський був одним із улюбленців Олександра Довженка. «Маленький, щуплий, з примруженими очима, він навіть без гриму скидався на старого. Коли Надемський уперше з’явився перед Олександром Петровичем, режисер бурхливо засміявся. <…> Якщо вже Олександрові Петровичу подобався якийсь актор, якась влучна деталь в його гримі чи грі, фільмування звичайно затримувалося на кілька хвилин, поки він не насміється досхочу»^[3].

Згадуючи про кіноакторів 1920-х Петро Масоха, писав: «Невеличкий на зріст був і Микола Надемський, м’який, зосереджений. До кіно він прийшов з українського театру. «Майстер епізоду», як казали про нього. Йому особливо вдавались образи характерних дідків, за що й полюбився Довженкові – той теж у своїх фільмах полюбляв дідків. Хоч Надемський якось і зіграв велику роль клоуна в «Бенефісі клоуна Жоржа», але хіба може зрівнятися ця роль з образами дідів «Звенигори» і особливо «Землі»?»^[4]. «Коли, скажімо, в режисера не було напохваті відповідного типажу, він звертався, наприклад, до майстра епізоду актора М. Надемського: “Колю, зроби нам дідка, бо ніяк не підберем типаж”. І Коля обклеює себе бородою чи іншими атрибутами гриму, щоб його не можна було впізнати, і цим виручає режисера»^[5].

У 1920-х роках, пишучи про фільми, автори рецензій дуже рідко звертали увагу на акторські роботи. Тим приємніше, що у фільмі Довженка «Звенигора» актора Миколу Надемського, котрий одночасно виступив у двох ролях, оцінили дуже високо. Сьогодні це сприймається як щось звичайне й самоочевидне, тоді ж воно було цілковито новаторським ходом. Літературний критик Яків Савченко називає діда символом старої України, а генерала – подагричним і нікчемним. «Коли в першій ролі Надемський утворив суцільний образ фанатичного речника романтично-легендарної України, інколи виблискуючи величчю казкового баяна, то в ролі генерала-напівтрупа Надемський знову прикував увагу глядача високим умінням перейти одразу в протилежний психологічний матеріял і так його художньо організувати, що роками житиме в уяві цей образ: на екрані за кілька хвилин промайнула ціла історія нікчемної людини, що од неї завжди смерділо трупом. Здавалося, чуєш, як брязкають кістки під генеральським мундиром»^[6]. Автор статті розкриває суть експерименту постановника фільму: «Дві різні ролі – діда та жалюгідного, обсмоктаного й обскубаного “орла” генерала. Ризикуючи дуже багато чим, порушуючи всі погляди на акторську гру в кіно, не боячись колосальної плутанини в сюжетній та ідеологічній лініях фільму, яка, безумовно, сталася б, коли б його витівка провалилася, О. Довженко дає обидві ролі виконувати одному акторові (М. Надемському). І він вийшов переможцем із цього вельми ризикованого експерименту. Один актор в його вмілих і зухвалих руках дав два цілком протилежні образи. Плутанини не сталося. Зухвалість було виправдано»^[7].

«В Надемському трагічна наївність, тепле безсилля старечих дідових рук, дитяча мудрість вікова і вікова монументальність (сцена, де дід оповідає легенду) – безпосередньо втілилась в часом кумедний і в зловіщий часом образ діда»^[8].

Біографічні дані про українського актора театру і кіно Миколу Надемського зафіксовано у статті Л. Скринниченка в журналі «Кіно» за 1929 (№ 12)^[9]. Він дає спробу творчого портрета, включно з біографічними даними, не завжди, щоправда, точними. Народився актор у Києві 1894 року. Батько – вчитель, але через матеріальні труднощі, переобтяжений родиною, мусив виїхати на село, та все-таки віддав сина вчитися до малярської школи в Києві. 11-річний Микола не цілком виправдовує довір’я батьків, вчиться погано, а гроші, призначені на їжу, витрачає на квитки до театру. Захоплюється Шекспіром, дух його рішучих героїв живе в ньому, хоча за наполяганням батька мусить вступити до землемірної школи. Та театр перемагає, і він тікає до Москви – там напівголодні дні, матеріальна скрута, але коротке навчання в студії ім. Савіної – і він стає актором трупи Шукліна^[10]. Потім війна, чотири роки окопів. Після завершення – керує робітничим клубом. Перша робота в українському театрі «Каменярі», а далі – Франківський театр у добу його розквіту та напруженої роботи, там він здобув культурний розвиток і театральний багаж. Після франківців – Одеський драматичний театр і нарешті – кіно.

Перші ролі в кіно: в «ПКП» – хитрий селянин, що в його вуста вкладено розшифрування абревіатури «Польська колія паньствова» (ПКП) як «Пілсудський купив Петлюру». Потім він знімається у фільмах «Буряки» А. Кордюма^[11], «Черевички» П. Чардиніна (зіграв кума), «Беня Крик» Вільнера (зіграв нальотчика Кольку), «Митя» М. Охлопкова, «Борислав сміється» Й. Рони (добрий дід), Іван-незаможник у «Перекотиполі» (1927).

Як пише автор статті, «тільки творчий індивідуум може вибитися з цих нетрів систем, прийомів тощо, може взяти цінне, що було в них, набути свого творчого обличчя, своїх властивостей, не розгубитися в цих нетрях, не обернутися на механічного виконавця (натурщика) в руках режисера.

Сиву давнину, бурхливу, вікову історію України втиснути в ролі діда у славнозвісному фільмі «Звенигора», – історія світової кінематографії майже не знає таких прикладів. Пройти через три історичних доби й провести цільність образу, насичуючи його кольоритом кожної доби з початку до кінця! Тоді якось забуваються окремі хиби ролі і залишається в пам’яті те, що примушує сказати – Надемський був гідний роботи у фільмові, що створив нову сторінку у розвиткові української кінематографії»^[12].

(повний текст читайте в паперовій версії журналу «Кіно-Театр»)

1. ↑Миславский В. Н. Фактографическая история кино в Украине. 1896–1930. – Т. 2. – Харьков : «Дім реклами», 2016. – С. 259–260.
2. ↑Українська радянська енциклопедія. – Т. 7. – К. : Головна редакція УРЕ, 1982. – С. 203.
3. ↑Бодик Л. Кінокадри життя й стрічки // Крізь кінооб’єктив часу. – К. : Мистецтво, 1970. – С.
4. ↑Масоха Петро. Великий німий на Французькому бульварі // Крізь кінооб’єктив часу. – К. : Мистецтво, 1970. – С. 110.
5. ↑Там само. – С. 109.
6. ↑Савченко Я. Епохальний фільм – «Звенигора» // Звенигора. Зб. ст. – ВУФКУ. – 1928.
7. ↑Там само.
8. ↑Бажан М. Творці легенд і творці історії // Звенигора. – Зб. ст. – ВУФКУ, 1928. – С. 19–24.
9. ↑Скринниченко Л. Шлях одного актора // Кіно. – 1929 – № 12.
10. ↑Помилка. Савіна жила і працювала в Санкт-Петербурзі. Микола Шухмін (а не Шуклін) був антрепренером театру й організовував його гастролі у країнах Скандинавії. Див.: Новікова Людмила. Популярні кіноактори – «вороги народу»: Микола Надемський і Степан Шагайда // Репресовані кінематографісти. Актуальна пам’ять. – К. : Редакція журналу «Кіно-Театр», АРТКНИГА, 2017.
11. ↑Точна назва – «За лісом» («Буряк допоміг», «Буряк», Одеська кінофабрика, режисер А. Кордюм).
12. ↑Скринниченко Н. Шлях одного актора // Кіно. – 1929. – № 12.
13. ↑Там само.