«Піаніно». Режисерка та авторка сценарію Віта Марія Дриґас. Композитор Антуанетта Міщенко. Звукорежисер Юра Плавко

Польща, 2015.

11 жовтня в кінотеатрі «Київ» у рамках «Днів польського кіно» відбулася українська прем’єра документальної стрічки «Піаніно» польської режисерки Віти Марії Дриґас. Фільм, здобувши численні нагороди як на польських, так і на міжнародних кінофестивалях, зробив велике коло навколо світу й нарешті прибув до Києва, місця зображених у картині подій.

Стрічка Віти Марії Дриґас є оригінальною за своїм вирішенням: прагнучи продемонструвати події Майдану 2013–2014 років у постатях, режисерка обирає незвичного персонажа, а саме – музичний інструмент, піаніно, що стало одним із народних символів революційного спротиву. Крім нього, картина має ще чотирьох героїв: музиканта Богдана на прізвисько ПіаноЕкстреміст, який часто грав на Майдані в масці та захисному спорядженні, студентку консерваторії, активну музикантку революції Антуанетту Міщенко, концертну піаністку та викладачку Людмилу Чичук, а також Володимира Кузьмія, бійця на той час Майдану, а нині – АТО. Визначальним тут є той факт, що, незважаючи на їхню безсумнівну значимість, людські постаті є немовби другорядними, об’єктивними, адже вони лише допомагають авторці розповісти історію революційного піаніно.

У грудні 2013 року протестувальники зводили барикади. Годилося все, що потрапляло під руку. Того дня під руку потрапило піаніно. За достоту чудесним збігом обставин тієї миті, коли інструмент несли на барикади, поруч опинилася піаністка Антуанетта, якій, незважаючи на нарікання натовпу, зрештою вдалося відбити інструмент у протестувальників. Спільними зусиллями його встановили поблизу барикад.

Так почалася історія революційного піаніно.

Авторка стрічки через історію одного інструмента передає піднесення українського повстання, найгостріші конфлікти Революції Гідності, трагічні події лютого, а згодом – занепад Майдану та деградацію первинної ідеї спротиву. Вишуканими вкрапленнями кадрів із піаніно доносить вона до глядача суспільні настрої, що розгорталися навколо нього, політичну роздвоєність українського суспільства, злети та падіння революції. Музичним супроводом стали ті композиції, що їх виконували музиканти, а також пісні, які нині вже вважаються традиційною музикою Майдану.

Цікаво, що більшість матеріалів стрічки режисерка зібрала серед безпосередніх учасників Майдану, адже сама Віта Марія Дриґас прибула до України лише за кілька місяців після початку протестних подій, коли революційне піаніно вже встигло стати барикадною легендою та протестною фігурою. Побачивши його на вулиці поряд із наметами та захисними стінами зі сміття, вона відразу ж зрозуміла, що створить про нього фільм, розповіла авторка після показу. І створила. Результатом стала сорокап’ятихвилинна документальна стрічка, що неймовірно гостро і разом з тим лаконічно переказала буремний рік української історії.

За ті чотири роки, що минули з початку Революції Гідності, митці різних царин вже встигли створити чимало творів, присвячених Майдану. Певно, ця тема ще довго бентежитиме як українців, так й іноземців, як учасників цих історичних подій, так і тих, хто не брав у них безпосередньої участі. Ясно одне: поки місця зображених у картині подій продовжують цікавити людей, поки вони знаходять відображення в мистецтві, доти залишаються актуальними. І свідченням цього є «Піаніно» Віти Марії Дриґас.