«NO-ONE». Режисери та автори сценарію Лев Прудкін, Володимир Прудкін. Оператори Зів Берковіч, Девід Страгмейстер. Композитор Євсей Євсеєв. У ролях: В’ячеслав Жолобов, Наталія Вдовіна, Георгій Марченко, Єлизавета Боярська, Олексій Агранович , Дмитро Сова, Олександр Феклістов, Лев Прудкін. Продюсер Володимир Прудкін, виконавчий продюсер Саша Клайн. Виробництво: Mirage Adventures, Prudkin & Prudkin Film, Sasha Klein Production, Kinotur-Kiev. Ізраїль, Україна, 2017.

У рамках 47-ого МКФ «Молодість» відбулася українська прем’єра стрічки «NO-ONE», міжнародна прем’єра якої пройшла на 33-му МКФ у Хайфі. Також фільм було показано на 40-му Московському МКФ у програмі «Російський слід».

На екрані – курортне життя золотої номенклатурної молоді в Криму в дні серпневого путчу 1991 року. Ці декілька днів огорнені містикою і сміливими історичними паралелями, які переплітаються із сюжетами Булгакова, Дюма, Островського й Мольєра в єдине мереживо. А героїня Наталі Вдовіної каже: «Дев’ятий місячний день – це день сатани». День, що загрожує спокусами; день, коли на перший план виходить «тіньовий» бік людської особистості. Усі вади, глибоко заховані «чорні» думки і бажання піднімаються з глибин підсвідомості і за будь-яку ціну намагаються втілитися в життя. Нарешті, саме цього дня відбувається злам, який спричиняє конфлікт поколінь і епох, революції, зради, підступність і кохання.

У центрі сюжету – постать генерала КДБ (В’ячеслав Жолобов), який бачить майбутнє імперії у своєму племінникові (Георгій Марченко), але хлопець не відчуває в собі відповідальності за майбутнє країни (якої не стане на геополітичній карті через три дні). Натомість він, сповнений творчого ентузіазму, береться знімати екстравагантне кіно, де головну роль має виконати генералова дружина. В цьому хитросплетінні показано загибель імперії, а, як відомо, за таких обставин можна програти і країну, і любов, а часом і життя.

Театр і кіно як початково близькі види мистецтва останнім часом взаємодіють дедалі активніше: кінорежисери наслідують театральні прийоми, і навпаки. На екрані – трагедія людей на зламі епох, а трагедія, за класицистичними канонами, – високий жанр, якому властива особлива форма вираження. Таким чином, у стрічці можна виділити три театральних елементи, які надають трагедійної, театральної інтонації стрічці, аби підкреслити образи привілейованого прошарку суспільства тодішнього Союзу. По-перше, це кінематографічні плани, вибудувані так, що складається враження камерного театру на екрані. По-друге, застосовано принцип єдності дії, місця і часу: всі події фільму розгортаються в Криму впродовж трьох днів. Особливою, класицистичною, є і мова героїв у фільмі, адже високий жанр вимагає патетичності, високого стилю. Ідентифікувати такий художній прийом можна через існування специфічного мовного коду, яким послуговувалася керівна еліта часів Російської імперії (французька), а згодом і Радянського Союзу – літературна російська мова. Саме за манерою мовлення у фільмі йде поділ на еліту та рядових людей. Таким чином, акцент зміщено на розмовне кіно, тобто діалог тут – головний інструмент розвитку сюжету. Але не варто думати, що на екрані – американський жанр кіно «мамблкор» (від англійської mumble – бурмотіти). Рушієм сюжету є не дія, а ритмізоване слово – репліки, які допомагають змінювати і переміщувати візуально чутливі акценти у стрічці.

У такий спосіб режисер ставить акторів фактично в умови театральної сцени, не відволікаючи увагу глядачів від їхньої гри додатковими спецефектами.

Символічною є і назва стрічки: вона відображає драму людських життів, які потрапили у вир переламних для країни подій, а «ноуван» можна перекладати з великою кількістю інтерпретацій, залежно від контексту, – «нікого», «ніхто». Тож автори пропонують нам маленький ребус, головними питаннями якого є людина і держава (СРСР), людина в державі і людина-держава (генерал КГБ), і лише глядач знаходить для себе відповіді на це питання, де театральна гра і хитросплетіння партійних інтриг, а де реальне людське життя.

Отже, «NO-ONE» – це актуальне кіно, яке не тільки говорить про проблеми сучасної Росії, зокрема й про Крим як регіон, за який доводиться платити високу ціну, але намагається і назвати те, що спричинило таку ситуацію. Це кіно, яке говорить про людину на зламі епох. Епоха змінювалася в 1991-му, епоха змінюється й сьогодні.