Світова кінокласика. Вип. восьмий. Зб. ст. / Упоряд.

Лариса Брюховецька. – Київ: Редакція журналу «Кіно-Театр», Видавництво ТОВ «АРТ КНИГА», 2018. – 136 с., іл.

У серії «Бібліотека журналу “Кіно-Театр”» вийшов восьмий випуск збірника статей «Світова кінокласика». Упорядник і науковий редактор – Лариса Брюховецька. До збірника ввійшли роботи студентів другого курсу різних факультетів Національного університету «Києво-Могилянська академія». Характерними рисами статей є власний погляд студентів на класичні фільми та творчість кінорежисерів, небайдужість до порушуваних проблем, обізнаність із предметом дослідження та бажання зацікавити цими знаннями читача. Автори обирали теми, що близькі їм. Збірник може бути орієнтиром для тих, хто прагне більше дізнатися про класичне кіно.

Географічна та тематична панорама досить широка. У двох статтях, присвячених японському кіномистецтву, розглянуто творчість Акіри Куросави на прикладі фільмів «Трон у крові», «Тінь воїна» та інших. Паралельно йдеться про ритуальність і традицію в його фільмах; типи характерів та спосіб життя, такі, як бусідо, татеяку, німайме; про театр Но, в якому вкорінена творчість Куросави, та Кабукі; про моральні цінності самураїв та інших верств. Проаналізовано також «атмосферну» естетику фільмів Куросави.

Щодо європейської та американської кінокласики, то багатьох режисерів та чимало фільмів об’єднує тема самотності. Збіг чи справді відображення характерної риси людства ХХ–ХХI століть? Мабуть, це не є випадковістю, недарма в минулому бурхливому столітті розквітає філософія екзистенціалізму, що стверджує самотність і беззахисність людини перед світом; і не випадково нині в повсякденному житті часто можна почути, мовляв, ніхто нікому не потрібен... Нерідко великі кіномитці досліджують самотність людини на прикладі забезпечених людей. Як пояснює це Антоніоні, він «прагнув зосередити увагу виключно на внутрішніх переживаннях, що не залежать від достатку».

До теми самотності, відчуження, некомунікабельності зверталися Мікеланджело Антоніоні, Інґмар Берґман, Орсон Веллс, Лукіно Вісконті, Андрій Тарковський, Ларс фон Трієр. Творчість Антоніоні проаналізовано на прикладі його трилогії відчуження: «Пригода», «Ніч», «Затемнення». Увагу читача привернуть цікаві роздуми митця про відчуження сучасної людини, охопленої страхом, стиснутої тягарем застарілих понять, що не дають їй розв’язати сучасні проблеми. Герої фільмів Антоніоні рухаються в напрямку подолання відчуження. Серед численних фільмів Берґмана обрано «Суничну галявину». Два автори, кожен по-своєму, розглядають персонаж Ісака Борґа, що є синтезом самого режисера, його батька та актора Віктора Шестрема, як людину в літах, яка за один день змогла переосмислити себе, здійснивши «суд над самим собою», почавши цінувати спілкування з близькими, співпереживати їм та уважніше до них прислухатися. Мотиви вчинків громадянина Кейна, героя фільму Веллса, простежено в збірнику з двох різних ракурсів, та ключова тема фільму – його самотність, яку він добре усвідомлював, проте намагався «створити ілюзію, що ми не самотні». Стаття з промовистою назвою «Одна з кращих картин ХХ століття» розповідає про фільм «Родинний портрет в інтер’єрі» Лукіно Вісконті. Його герой, літній професор-естет, обрав для себе спокійне життя серед творінь людей, а не самих людей. Але несподівана поява гамірних постояльців змінює його життя: «із старого замученого й самотнього птаха відроджується молодий, сповнений життя». «Не варто жити під куполом, який захищає від людей та їхніх емоцій», – підсумовує автор. Заслуговує уваги й аналіз філософських мотивів «Соляріса» Андрія Тарковського, лейтмотив якого – «Людині потрібна людина», а не космос і навіть не дослідження невідомого. Прочитане спонукає до висновку: попри те, що тема самотності сучасної людини є такою притягальною для кіномитців-класиків, у їхніх фільмах виразно лунає заклик до людяності, уваги до проблем інших.

У збірнику є розгорнуте дослідження авторського стилю Ларса фон Трієра, а також одного з фільмів Стенлі Кубрика – «2001: космічна одіссея». Таким чином, не обділено увагою і жанр фантастики в кіно. Шанувальників творчості Франсуа Трюффо, одного із засновників «нової хвилі» у французькому кіно, зацікавить аналіз незвичного фільму кіномайстра під назвою «Американська ніч» – про те, як робиться фільм. Поки перед глядачем проходить майже весь процес зйомки вигаданої мелодрами, він бачить безліч деталей як технічної, так і соціальної сфер кіновиробництва. За сім тижнів відбуваются великі та дрібні події у стосунках в знімальній групі, деякі з них так чи інакше впливають на фільм або входять в нього. Авторка статті назвала цей фільм про кухню кіно «багатошаровою одою кінематографу».

Не оминули студенти і кращих українських фільмів. Це, зокрема, «Тіні забутих предків». У статті про цей шедевр наголошено на відображенні гуцульських традицій. «Камінний хрест» Леоніда Осики, інший, не менш легендарний український фільм, розглянуто також з огляду на традиції і вірування героїв, а також незвичайну естетику, що ставить фільм на полицю світової кінокласики. Завершує збірник огляд сучасного документального фільму Сергія Буковського «Живі» – ґрунтовне осмислення трагедії Голодомору, де погляд іззовні поєднується з історіями двадцяти восьми свідків.