Для музичного жанру минула церемонія вручення нагород Американської кіноакадемії стала надзвичайно успішною і плідною: у категорії «Найкращий фільм – 2018» номіновано аж три картини. «Оскар» здобула «Зелена книга» Пітера Фареллі. І, на наш погляд, цілком заслужено.

«Народження зірки». 8 номінацій, 1 перемога

Світова прем’єра музичної драматичної стрічки «Народження зірки» відбулась торік на 75-му Венеціанському МКФ 31 серпня, а в українському прокаті – 11 жовтня. Це вже третій римейк фільму 1937 року. У головних ролях – актор Бредлі Купер (водночас продюсер і режисер) та відома співачка, «королева поп-музики» Леді Ґаґа, котра у цій ролі продемонструвала не лише потужний вокал, а й здивувала акторською майстерністю.

Якось після чергового концертного виступу популярний рок-співак Джексон Мейн (Купер) завітав до нічного клубу, де вперше почув співачку-аматорку Еллі (Ґаґа). Між новими знайомими спалахує блискавка, вони закохуються. Дівчина так переконливо й чутливо співала, що Джексон, загартований чолов’яга й завзятий пияк, розчулився. Незважаючи на загальне визнання, Джексон самотній, із близьких у нього є лише брат, з яким немає порозуміння. А з Еллі чоловік уперше почувається як удома, вона подарувала йому «відчуття оселі». Він щиро прагне їй допомогти, запрошує співати разом на своїх виступах, сприяє її музичній кар’єрі, що стрімко пішла вгору. Але сам Джек поступово втрачає слух і наснагу. Однак, попри життєві перешкоди, Еллі щиро його любить, і Джексон робить коханій пропозицію. Еллі, набуваючи популярності, боїться втратити себе, та чоловік її усіляко підтримує, насамперед психологічно: «Якщо не копнеш глибоко в душу, не матимеш ґрунту. Якщо не будеш сама собою, тобі кінець», – каже він їй перед важливим виступом. А тим часом його особистий біль не відступає, затягуючи музиканта все глибше у творчу й життєву кризу.

Зірка-співачка Леді Ґаґа почувається в цій ролі невимушено, але особливо заслуговує на увагу її робота над образом, над психологією героїні. Завдяки акторському виконанню фільм Бредлі Купера напрочуд переконливий. Драматична історія становлення зірки в музичному шоу-бізнесі з усіма болісними провалами і гучними тріумфами, розчаруваннями і втіхами розказана режисером гранично правдиво й відверто. І навіть зворушливі хвилини романтики, зокрема стосунки головних героїв, не перетворюють фільм на мелодраму. Сюжет римейку не новий, як і його тема: часто ціна популярності не лише часткова втрата себе, взаємин з близькими, а й втрата найдорожчого – життя коханої людини. Режисер переповів цю історію оригінально, щиро, а головне – професійно. Попри непередбачувану гру Леді Ґаґи, вона отримала свого «Оскара» – за композицію «Shallow» у категорії «Найкраща пісня до фільму».

«Богемна рапсодія». 5 номінацій, 4 перемоги

Музична біографічна драма «Богемна рапсодія» вийшла в прокат у Великобританії 24 жовтня минулого року, в Україні – 1 листопада. Сюжет – становлення легендарного британського рок-гурту «Queen» та його керманича й харизматичного лідера (який, до речі, називав себе не лідером, а вокалістом) Фредді Мерк’юрі.

Ексцентричний одинак Фаррух (ім’я, дане при народженні, що означає «щасливий») пише пісні та підробляє вантажником. Настановчі слова батька: «Мудрі думки, слова, вчинки» лише дратують юного бунтівника, який щовечора відвідує нічні клуби. Саме там і відбувається його доленосна зустріч з музикантами, які разом із Фредді створять майбутній гурт світового масштабу. Подальші карколомні події фільму вирують радше відповідно довільній фантазії режисерів (Браян Сінґер і Декстер Флетчер), ніж біографії Мерк’юрі. Але це не применшує його художніх принад. Хоч він і отримав різні оцінки: саме за історичну невідповідність критики дорікали режисерам, а також за поверховість розкриття характерів. Але одностайно високо поціновано акторську роботу Рамі Малека – Фредді Мерк’юрі.

Молодий актор, що стрімко набуває популярності, був затверджений на цю роль ще 2016 року й вочевидь провів сумлінну, копітку роботу над створенням соковитого образу неповторного Фредді. В цій ролі Рамі Малек продемонстрував надзвичайну фізичну й психологічну гнучкість і пластику. Актор створив самобутній характер непересічного митця, цікавої індивідуальності з геніальними прозріннями, що миттєво втілювались у творчості; ексцентричними й непередбачуваними мистецькими знахідками, які «вистрілювали в самісіньке яблучко» та приносили гурту популярність; але головне – звичайної людини зі своїми вадами, чудернацькими витребеньками, дитячою наївністю, що дивним чином поєднується з любов’ю до життя, друзів і рідних, невгамовною творчою жагою, почуттям відповідальності й невтомною працьовитістю. Особливо вражає акторське перевтілення в епізоді супе-речки з радіопродюсером: «Наш альбом рок-н-рольний, але оперного масштабу, з пафосом грецької трагедії і гумором Шекспіра. Нестримний екстаз музичного театру», – в поетичному захопленні декларує герой Малека. Цей зухвалий бунтар змішує жанри, порушує кордони – такого сміливого й водночас талановитого експерименту музичний світ ще не бачив. Вибір кіноакадемії слушний: за цю роль Рамі Малек отримав «Оскара» в категорії «Найкраща чоловіча роль». Також стрічка здобула ще три голлівудські статуетки, зокрема в категоріях: «Найкращий монтаж», «Найкращий звук», «Найкращий звуковий монтаж».

«Зелена книга». 5 номінацій, 3 перемоги

Прем’єра музичної біографічної трагікомедії «Зелена книга» відбулась на 43-му МКФ в Торонто 11 вересня 2018 року, в Україні – 24 січня 2019-го. Назва відсилає до спеціального путівника для темношкірого мандрівника, що його видавали в Америці з 1936 по 1966 рік: заправки, кав’ярні, готелі, тобто міста Півдня, де можна зупинятися темношкірим. Причому ця расова сеґреґація була затверджена законодавчо. Сюжет засновано на реальних подіях, що відбувалися в 1960-х роках у США. Режисером виступив майстер комедії Пітер Фареллі.

Фільм, знятий у класичному жанрі роуд-муві, розповідає історію зустрічі й гастрольної мандрівки двох цілковитих протилежностей: темношкірого віртуоза-музиканта Дона Ширлі (Магершала Алі) й простого роботяги Тоні Валлелонґи (Віґґо Мортенсен). Освічений і багатий музикант (велика рідкість на той час для темношкірих), витончений і вразливий наймає для гастрольного туру кремезного італійця-розбишаку, «доброго хлопця» й вірного сім’янина на посаду водія-охоронця. Цей новостворений своєрідний дует «Дон Кіхота і Санчо Панси» вирушає у музичний тур містами Півдня США. Причому з боку музиканта – мотив туру не лише заради грошей і слави. У південних штатах Америки афроамериканці на той час – люди другого сорту, обмежені в правах, тому Ширлі прагне своїми виступами хоч на крок це змінити.

У дорозі герої зіткнуться з перешкодами і суспільними конфліктами, розбавленими кумедними епізодами, блискучими діалогами й гострими жартами. А головне, що в ході географічного пересування кожен із них пізнає себе, тобто дорога стане шляхом до власного «Я». У кожного свої «скелети в шафі», що й виявляється під час подорожі. Музикант і водій, такі кардинально різні, поступово відкриваються один одному, діляться думками, згадують минуле, сперечаються і рефлексують. А в підсумку – стають хорошими друзями. Та головне, що додому ці двоє повертаються вже іншими людьми.

Прототипами головних персонажів є реальні особистості – музикант Дон Ширлі й Тоні Валлелонґа, які після мандрівки товаришували і навіть пішли з життя в одному році. Сценарій заснований на мемуарах племінника Тоні, хоча не обійшлося без неприємностей: родичі Дона Ширлі заявили, що персонаж стрічки і реальна особистість зовсім різні, й до того ж музикант і водій в житті не були приятелями (що виглядає радше як забаганки родичів). Адже зрозуміло, що кіно – художній твір і режисер не має переповідати в деталях реальне життя, тим більше, що фільм вийшов душевний, теплий і глибокий.

Завдяки операторській роботі, вдало стилізованим костюмам, характерній мові персонажів, класичній музиці в джазовій обробці, яку віртуозно виконує Ширлі, достеменно передано атмосферу Америки 1960-х.

Архетип гедоніста Зорби, котрий до нестями обожнює земне життя зі всіма його принадами і сповідує девіз «Хай що б ти робив, роби на всі сто!», чудово втілив актор Віґґо Мортенсен (номінований у категорії «Найкращий актор року»). Мортенсен, за яким закріплено амплуа шляхетного короля-лицаря (трилогія-фентезі «Володар кілець») і мужнього ковбоя (вестерн «Ідальго»), продемонстрував у цій роботі неймовірне акторське перевтілення, навіть спеціально погладшав на 10 кг. Відповідно архетип талановитого митця, довічного одинака й самотнього філософа з не менш блискучою акторською майстерністю втілив Магершала Алі, за що й отримав Оскара у категорії «Найкращий актор другого плану». Також картина Фареллі здобула ще дві нагороди: у номінації «Найкращий оригінальний сценарій» та головну – «Найкращий фільм року».

Режисеру Пітеру Фареллі вдалося природно поєднати легку комедію й серйозну драму в цілісному екранному дійстві, при цьому ненав’язливо і життєво переконливо розповісти про самотність людини, справжню дружбу, пошук себе й прагнення самореалізації, тернистий шлях творчого становлення. Але всі згадані переваги мають і музичні стрічки, що також боролися за головну нагороду року. Та, очевидно, цього замало. Тож чому саме «Зелена книга»? По-перше, у стрічках «Народження зірки» й «Богемна рапсодія» життєві проблеми, гострі питання, стосунки героїв, словом, драматургічний конфлікт підпорядковані музиці, себто чудова оригінальна музика – «головний герой» цих картин. У «Зеленій книзі» навпаки: музику підпорядковано драматургії, а на першому плані – гостросоціальний конфлікт. По-друге, скільки б не дорікали, що тема ксенофобії, расової дискримінації вже заяложена й трафаретна, але, перефразовуючи класика: «Доки в чималих прошарках суспільства існуватиме застій, доки на землі не перестануть панувати страждання і невігластво – такі фільми будуть потрібні».