Лесь Задніпровський "Ще як були ми козаками"

В півгодинний фільм втиснено вісім (1646 – 54) років розвитку й формування української держави на чолі з Богданом Хмельницьким. Починається він з тези: хто, мовляв, не знає історії скромного чигиринського сотника? І ця теза далі спростовується. З’являється лялька, що презентує гетьмана, який знімає шапку, вклоняється на призьбі хати, на стіні якої висять шаблі, осторонь прив’язані коні. Закадровий голос розповідає відому історію про смерть його батька, турецький полон Богдана, звідки той викупився й повернувся до свого Суботова, одружився, ростив діток, аж поки чигиринський підстароста не вчинив йому кривду. У кадрі з’являється оповідач (актор Лесь Задніпровський, його голос — також і за кадром), тримає в руці ляльку й ніби запитує у Богдана: чи так усе це було, чи це легенда, початок якої поклав сам гетьман? Цитує Богданові слова: «Незначний і малий я чоловік, але мені так Бог дав, що я тепер єдиний самодержавець руський, раніше я воював за свою кривду, а тепер...» Оповідач сумнівається в щирості цих слів, мовляв, лукавив мудрий гетьман, був він великим артистом і любив красне слово, був великим політиком, відомим в усій Європі, а який політик розкаже вам про себе щиру правду, розкриє таємні пружини і важелі своєї складної гри, яка почалася задовго до суперечок за Суботів і втечі на Січ?

Сценарій значною мірою побудовано як діалог з уявним глядачем, який уже має досвід опанування української історії. Для глядача, що вперше знайомиться з цим історичним періодом, фільм може здатися складним. Монтажно він складається з краєвидів місць подій, виразних цитат із художнього фільму Ігоря Савченка «Богдан Хмельницький», вдало розкиданих по картині, з натурної зйомки архітектурних пам’яток тієї доби (наприклад, фортеці в Олеську), інтер’єрів, палаців, королівських покоїв (куди входить козацька старшина — костюмовані статисти; це спеціально зрежисовані ігрові моменти, що виграшно лягають на текст про переговори з королем).

Художник Оксана Карпус виготовила для фільму персоніфіковані ляльки Богдана Хмельницького, Адама Киселя, Яна-Казимира, гетьманів Потоцького і Калиновського, Тугай-бея; оригінальні малюнки олівцем (наприклад, козак і король у битві під Берестечком). Використано гравюри, рисунки (з хронік, літописів), що приведені в рух засобами анімації і ця умовність тут доречна. Коли йдеться (за кадром) про прибуття Хмельницького на Січ з королівськими грамотами — камера панорамує булаву як символ влади, що лежить поряд шахівниці; а коли — про битву під Жовтими Водами та полон коронного гетьмана Потоцького під Корсунем — шахівниця (засобами комп’ютерної графіки) набуває узагальненого образу гри: по ній ідуть загони військ, дошка трансформується в мапу України; йдуть козаки із смолоскипами, з шаблями, піші та вершники, бредуть по воді, пливуть у чайках — тут монтуються фрагменти з Савченкового фільму.

Оповідач озвучує Хмельницького й Потоцького: «Це не ви, збунтовані хлопи, перемогли нас, а витязі татарські, чим заплатите їм за це? — А от вами і заплатимо, — усміхнувся Хмельницький...» Ведучий розказує глядачеві контекст: «...А в цей час помирає король Владислав, Річ Посполита залишається без війська, без гетьманів і без короля, Хмельницький міг пройти її з кінця в кінець до Львова, до Кракова і Варшави...» — Мікшується музика, актор тримає паузу, камера крупно наїжджає на його обличчя аби остання фраза прозвучала, як запитання: «Він цього не зробив».

І таких відкритих для історії запитань упродовж фільму виникає багато, зокрема, чому новим королем було обрано саме Яна-Казимира, які умови ставив йому Хмельницький перед обранням, про що вони домовлялися? Одна з причин визвольної війни: на благословенних дніпрових берегах історія звела шляхтича-пана і козака, який понад власне життя цінував волю. Для кожної події — бої під Пилявцями, під Зборовом, під Берестечком — знайдено своє вирішення. Наводяться свідчення різних сторін, версії перемог та поразок. Гетьман Потоцький: «Вони хочуть самовладно панувати, трактати з сусідніми монархами укладати...»; Адам Кисіль (відразу після Жовтих Вод): «Хмельницький будує нове князівство, проголошує, що вся Україна здобута його шаблею і що Київ має стати столицею...»; польські комісари з острахом повідомляють Варшаву, що побачили тут державу: «Хмельницький думає не про козацтво, а про незалежне володіння...». Акцентується на державотворчості Богдана Хмельницького, який пробудив народну пам’ять про велику могутню державу — Київську Русь.

Цитується запізніле визнання познанського воєводи Яна Лещинського (яке було проголошене під час укладання Гадяцької угоди 1658 року), що «досі з козаками не дійшли згоди — не козаки, а ми винні. Ми дивилися на них згорда, за людей не вважали. Та Бог покарав нашу пиху і показав, що вони варті великої пошани. Вони так завзято стояли за свої вольності, що ладні були радше погинути, аніж жити без свободи. Ми стали нижчими від них, бо вони билися за свободу, а ми — за своє безсиле панування. Треба їх визнати за народ і нехай один народ над іншим не має ніяких особливих прав...»

Нині автор працює над третім історико-пізнавальним фільмом циклу, присвяченого неупередженому висвітленню перебігу подій навколо Переяславської ради.