«Brexit: The Uncivil War». Режисер Тобі Гейнз. У головних ролях: Бенедикт Камбербетч, Рорі Кіннер, Ліз Вайт,

Кайл Соллер, Джей Сімпсон, Джон Геффернан, Олівер Молтман та ін. «House Productions», Великобританія, 2019.

Вперше показано 7 січня на британ. «Channels 4».

Фільм – це історія про «нову політику», побудована на реальних подіях, які у Великобританії досі перебувають у центрі уваги. Сутність «нової політики» в тому, що ме-діатехнології здатні непомітно підштовхувати громадян до потрібного вибору на референдумі.

У соцмережах сотні тисяч користувачів, проте програма за допомогою інноваційних алгоритмів здатна проаналізувати фейсбучний профіль кожного й запропонувати повідомлення з улюбленими впізнаваними логотипами чи смислами, які підштовхуватимуть користувачів прийняти правила гри. Саме ця технологія стала приводом для судового позову, який досі не завершено у Великобританії.

Уперше штучний інтелект став настільки потужним інструментом у передвиборчих перегонах. Вільний простір соцмереж, де кожний може висловити свою позицію щодо суспільних питань, у фільмі постає простором маніпуляцій і несвободи. Хтось може непомітно схилити вас чинити так чи так, причому користувачі навіть не здогадуватимуться, що повідомлення в їхньому соціальному середовищі мають «підлаштований» характер. Це перша в новітній історії маніпуляція свободою волі, яка, можливо, й забезпечила потрібний результат на референдумі за вихід Британії з ЄС.

Використання технологій штучного інтелекту ставить під сумнів цінність демократичних виборів, бо тепер волею громадян можна керувати. Виборець для творців «нової політики» – мішень (в англійській мові технологія, використана на британському референдумі, має назву «individual targeting», тобто йдеться про індивідуальні мішені), в які потрібно вцілити.

Новітні алгоритми (винаходи компаній «AggregateIQ» і «Cambridge Analytica») запрограмовані на пошук облікових записів користувачів і їх підлаштування під певну мету. Вони непомітно перетворюють користувачів Facebook на рабів, які думають, що голосують з власної волі, а насправді – з волі «штучного інтелекту».

У фільмі ключовим є питання про те, хто ж насправді визначає політичну волю сучасної людини? Старі політичні методи ведення передвиборчої боротьби більше не дають потрібного результату. Тож свобода вибору стала ілюзією. Справжні виборці – ті, хто живе без соцмереж. У фільмі вони кинуті напризволяще, про їхнє існування народні обранці навіть не знають.

Робота у фокус-групах показує, як люди, замість відповідей на поставлені запитання, починають дискутувати з приводу проблем, які є чинниками розколу британського суспільства. І найгострішою проблемою є не засилля мігрантів із Туреччини, не расистські упередження, а банальне відчуття полишеності громадян Великобританії.

Головний персонаж – Домінік Каммінґз (Бенедикт Камбербетч) – пасіонарний соціопат, наділений гострим аналітичним розумом. Світ політичних технологій для нього не лише робота. Домінік Каммінґз живе тим, у що вірить. Він – колишній «тіньовий» радник міністра освіти. Йому не важить ставлення членів британського Парламенту, його не хвилює думка офіційного Вестмінстера, бо він розуміє, що політична система загнала себе в глухий кут, розпочавши самознищення. Політики нагадують не борців за права, а референтну групу за бізнесінтересами.

Апофеозом політичних протистоянь, посилених впливом незаконних маніпулятивних технологій, стає загибель члена британського Парламенту Джо Кокс. Під час повідомлення у новинах, Домінік розуміє, що змагання політичних ідей, яке належить віртуальному світу, а отже, симулякрам, може мати колосальний вплив на дійсність.

Домінік – цілеспрямований фанатик. Він над принципами політичною доцільності, а тому й виграє, бо «зламує» систему. Він – чи не єдиний у команді борців за вихід із ЄС шукає смисли в політичній реальності й розуміє, що в тому стані, в якому політика функціонує сьогодні, цих смислів немає. Він не прагне слави чи фінансового зиску. Участь у кампанії «LEAVE» для нього визначальна в екзистенційному плані: чи зможе він розширити свідомість людей, щоб ті побачили потребу реальних, докорінних змін?

Політика минулого, представлена як відеонарізки реальних промов політиків і дебатів, показує, що минуле було результатом дії людей, котрі вірили в свої ідеї. Хоч яким критичним є ставлення до Марґарет Тетчер, їй не можна закинути невпевненості в тому, що вона робила. Робила, бо вважала, що так буде краще для громадян її країни.Нинішні ж політики видаються популістами, які живуть власними інтересами. Один із останніх кадрів фільму, ніби мимохіть, говорить про те, що фірми, залучені до кампанії за вихід Британії з ЄС («AggregateIQ» і «Cambridge Analytica»), мають стосунок до мільярдера Роберта Мерсера (Robert Mercer), який був одним із найбільших донорів президентської кампанії Дональда Трампа. Тож є підстави вважати, що й перемога Президента Трампа у США – результат стратегії «прицільних мішеней».

Хто ж тоді голосував за BREXIT? Виборці чи їхня ошукана «підсвідомість», яку запрограмували на потрібний вибір? Це складне, по суті, філософсько-антропологічне питання у фільмі лишається без відповіді.

Друга частина в назві – «The Uncivil War». Отже, йдеться про негромадянську війну, яку спричинила підготовка до референдуму. Політичний агон створив нового Левіафана у вигляді штучного інтелекту, який розпочав непомітно для користувачів соцмереж скеровувати їх до потрібного голосування. Тоді випливає, що віра в «take control back» («повернути собі силу») є маніпуляцією, а не реальним бажанням людей. Це симулякр, а не внутрішнє переконання вплинути на політику Британії, яка через перебування в ЄС часто була змушена вдаватися до непопулярних кроків, що позначилися на погіршенні життя громадян.

Хто ж забезпечив перемогу «Brexit»? Можна припустити, що створені алгоритми, які зманіпулювали свідомістю виборців, апелюючи до страхів і потаємних бажань.

Нова політика» сприймає людей не як носіїв цінностей, а як об’єкти, які потрібно використати задля досягнення мети. Переконання виборців, їхні біль, емоції, досвід, щоденні проблеми не варті нічого для алгоритмів, створених розумом інформатиків і фізиків. Саме вони непомітно працюють в окремій кімнаті у штабі «Vote Leave», постаючи небезпечною зброєю «нової політики».

Успіх політичної передвиборчої кампанії залежить від здатності «перезавантажити систему», тобто вийти за рамки традиційного сприйняття ситуації, розширити її межі й вдатися до чогось нового. Домінік Каммінґз відмовляється від співпраці з членами Парламенту, викликаючи обурення. Прибічник нової політики вважає, що йому не потрібні політтехнологи й піарники. І має рацію. Команди політтехнологів мають досвід в осмисленні успішних й програшних виборчих кампаній у Штатах і Європі, проте вони не здатні генерувати щось принципово нове. Те, що шукає Домінік, врешті, дає результат. Людина програє перед штучним інтелектом. Воля тепер – лише симулякр, за яким замасковано інформаційні технології.

У фіналі поставлено питання про незаконність використання технологій «індивідуальних мішеней» у референдумі, тож над Домініком Каммінґзом відбувається суд. Та чи винен він? І, зрештою, хто винен у тому, що сталося?

Політики, які забули про свій електорат, утворивши клуб за (бізнес)інтересами й не розуміючи виборців, а інколи й побоюючись їх? Мільярдери, яким добре житиметься за будь-якої політичної системи, бо вони мають бізнес, який, по суті, не залежить від того, чи буде Британія в ЄС, чи ні. Політиків показано в традиціях британської політичної сатири. Старі парламентарі мають ілюзію сили. Проте це радше гра в імітацію системи. Після невдалої спроби заколоту супроти Домініка з посади голови наглядової ради йде той, хто вирішив учинити заколот.

Домінік із маніакальною пристрастю робить усе для досягнення мети. Реінкарнація Макіавеллі. Аутсайдер, відкинутий системою, який вирішує її повністю перезавантажити.

Щоправда, виникає питання про те, наскільки надія виборців є результатом внутрішніх потреб чи це свідома маніпуляція програмістів, які змогли створити з користувачів Фейсбуку мішені. Хто приймає рішення на референдумі: реальні люди чи їхня підсвідомість, що стала жертвою віртуальних маніпуляцій?

Судова справа над «Vote Leave» набирає обертів, а фільм спонукає глядачів по-іншому подивитися на політику в умовах технологічних досягнень.