Олена Крутова Перейти до переліку статей номеру 2019:#5
Там, де панує музика серця


«Не можна кидати щось лише тому, що це важко». Роберта. Фільм «Музика серця».

У цьому нарисі ми продовжуємо мандрівку в безмежний світ звуків та мелодій, що, як і земне життя з його вершинами й низинами, є гармонійним світоладом і водночас руйнівним хаосом. Про той загадковий всесвіт, де живуть і творять оті самовіддані, трохи божевільні «світляки», що осяюють своєю закоханістю, від якої стає тепло і затишно в цьому недосконалому світі.

Саме таким оберегом-наставником і водночас старшим товаришем для дітей із соціально неблагополучного району стала вчителька музики Роберта Гуаспарі (нар. 1947 р.). Східний Гарлем – район Манхеттена, більшість мешканців якого переважно латиноамериканці й афроамериканці, вважався у 1960–1970-х роках найнебезпечнішим у Нью-Йорку. Але в одній звичайнісінькій і малозабезпеченій школі цього району пересічна жінка, шалено залюблена в свою справу, стала день у день по крихтах створювати своє маленьке диво. Від світильника її серця спалахнули серця багатьох дітей та їхніх батьків, які вважали заняття скрипкою даремним гаянням часу. Вона змогла закохати їх у цей чарівний інструмент настільки, що деякі діти згодом стали студентами консерваторій! Воістину, любов творить дива.

Музичну біографічну стрічку про цю дивовижну жінку в 1999 році створив режисер Уес Крейвен. Вже відомий до того часу майстер слешерів (піджанр фільмів жахів) погодився на продовження свого культового «Крику» лише за умови, що йому дадуть можливість зняти фільм «Музика серця». Примхи творчих натур непередбачувані, але в цьому випадку забаганка стало несподіваною удачею і неабияк здивувала – правдива історія про Роберту Гуаспарі вийшла неймовірно душевною, чуйною, пронизливо ліричною і при цьому реально життєвою, без найменшої штучності. Цьому кінематографічному успіху вельми посприяв удалий режисерський вибір актриси на роль головної героїні, яку блискуче, як і зазвичай, зіграла незрівнянна Меріл Стріп.

На адресу акторки пролунали всі можливі дифірамби, її творчу скарбничку переповнюють найпрестижніші кінопремії та нагороди, але її обдарування настільки незглибиме, що його можна досліджувати й розгадувати безкінечно. У кожному образі вона виступає повноцінним співавтором режисера, створюючи свій особливий світ – неповторну жіночу індивідуальність, живий і яскравий характер з його самобутніми рисами, кожен малюнок її ролі – унікальна доля героїні, яку прожито на екрані природно й органічно.

Отже, одна з перлин її акторської спадщини – роль учительки-скрипальки. Роберту-домогосподарку із двома малими синами чоловік кидає заради іншої. Знайома буденна історія. Жінка в розпачі й не знає, як жити далі, адже вона втратила ґрунт, звичну опору. Роберту підтримує мати (Клоріс Лічмен) і друг дитинства Брайан (Айдан Куїнн), із яким вона випадково зустрілась у кав’ярні. Роберта і Брайан стають коханцями – такий собі легкий, дружній романтичний зв’язок без вимог і обов’язків. Але в цей складний період жінку рятує не рідна людина і навіть не інший чоловік, а потайна схованка її душі – захоплення грою на скрипці. Ще на початку шлюбу, коли вона жила з чоловіком (військовим моряком) у Греції, придбала аж 50 скрипок! Ще тоді вона мріяла навчати дітей музиці за власною програмою в приватній школі, але так і не здійснила мрію. Отже, можливо, настав час? Раптом за проблемою ховається удача? Так, Роберті вистачило мужності подивитись на прикру ситуацію, в якій опинилась, під іншим кутом – ніяких проблем, лише можливості! Утілюючи мрію в життя, вона поступово змінюється й сама – стає сильною особистістю, впевненою в собі, завдяки чому надихає впевненістю у власних силах дітлахів і підлітків; розкриває нові грані свого внутрішнього «я», при цьому не втрачаючи властивої їй жіночої чарівності й уразливості, співчуття серця, в якому щомиті неугавно лунає тиха музика.

Роберта виховала не одне покоління учнів, захопивши їх не лише грою на скрипці, а й ставши своєрідним учителем життя і мудрим помічником, навчаючи тому, що «міцно стояти стосується не тільки ніг, головне – бути міцним усередині».

Фінальним акордом стрічки стає благодійний концерт у Карнеґі-Холі (який у реальному житті відбувся 1993 року), до якого було залучено відомих скрипалів. Завдяки коштам, отриманим від цього концерту, програма Роберти діяла ще три роки. Пізніше була запроваджена і продовжила фінансування музична освітня програма «Opus 118 East Harlem Violin Program», яка існує до сьогодні й збирає дітей зі всієї країни.

Приємною і несподіваною окрасою стрічки стала участь у проекті відомої латиноамериканської співачки Глорії Естефан, яка зіграла вчительку, приятельку Роберти Ізабель Васкес. Для неї ця роль стала дебютом у кіно. Вони органічно існують разом – у актриси і співачки склався ефектний творчий дует, подруги гармонійно доповнюють одна одну: лагідна, м’яка і цілеспрямована Роберта й ексцентрична, жвава, дотепна Ізабель. Окрім того, заголовна композиція стрічки «Music of My Heart» («Музика серця»), яку співачка написала й виконала спільно з гуртом «N SYNC», номінувалася на премію «Оскар» у категорії «Найкраща пісня».

Меріл Стріп американська кіноакадемія також не оминула увагою: її номінували у категорії «Найкраща актриса». Але на жаль, того року вона не здобула перемогу, на яку цілком заслуговувала. До речі, на початку кінопроєкту на роль Роберти призначали популярну співачку Мадонну, яка сумлінно поставилася до роботи: вчилася грати на скрипці, витрачаючи на заняття багато часу. Але через творчі розбіжності з режисером пішла з проєкту. До речі, й Меріл Стріп для цієї ролі опанувала гру на скрипці, вправляючись у грі по шість годин (!) щодня впродовж чотирьох тижнів. Кінокомпанія платила скрипалеві з філармонії, який щодня діставався до будинку акторки дві з половиною години і давав їй уроки.

Так, імовірно, було б цікаво побачити Мадонну в незвичному для неї амплуа, але зізнаємось: шкодувати немає причин, позаяк важко уявити акторку, яка б краще, ніж Меріл Стріп, утілила характер і долю прекрасної жінки на ім’я Роберта Гуаспарі.


Корисні статті для Вас:
 
Неймовірна Меріл2016-12-11
 
Наближення «далеких»2017-09-11
 
Драматургічні функції та концепції кіномузики2012-03-04
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2019:#5

                        © copyright 2022