17–24 травня в маленькому містечку Кам’янському відбувся ХІ Міжнародний театральний фестиваль «Класика сьогодні». Організатори: Кам’янська міськрада, Управління культури, національностей і релігій Дніпропетровської ОДА, НСТДУ та місцевий театр ім. Лесі Українки. На цілих дев’ять днів місто стало центром театрального життя. Художній керівник фестивалю Сергій Чулков та його директор Маргарита Кудіна зуміли організувати унікальну культурну подію.

«Завдання нинішнього театру – знайти такі способи розкриття співзвучності минулого і сьогодення, щоб пристрасті героїв класичної літератури стали близькими сучасному глядачеві», – стверджує Сергій Чулков.

Окрім конкурсної програми, для акторів та всіх охочих проведено різножанрові майстер-класи. Засади Фізичного театру презентувала викладач Міжнародного університету світового театрального досвіду Алія Макнамара (США); своєрідність роботи актора з предметом розкрив художній керівник Могильовського театру ляльок Ігор Казаков (Білорусь); вже традиційними стали практичні уроки зі сценічного фехтування від майстра Національного театру російської драми ім. Лесі України Олега Роєнка.

Голова журі – доктор мистецтвознавства, завідувачка відділом театрального мистецтва Центру досліджень білоруської культури, мови і літератури НАН Білорусі Вероніка Ярмолинська. До журі ввійшли: художній керівник Кутаїського театру ім. Л. Месхішвілі, засновник і художній керівник Телевізійного театру ім. Г. Гогечкорі, перший заступник голови Театрального товариства Грузії, викладач держуніверситету театру ім. Ш. Руставелі Костянтин Абашидзе (Грузія), театральний критик, журналіст Литовського радіо, директор міжнародних театральних фестів «Atspindys», «Sankryža» Марія Танана (Литва) та двоє з України – критик, драматург Юрій Ющенко (Одеса) і театрознавець, драматург Олена Жатько (Миколаїв).

17 травня після карнавальної ходи була вистава-мюзикл «Циганка Аза» Кропивницького театру ім. М. Кропивницького. Яскравий переказ класичної історії за твором М. Старицького в традиційному стилі виявився близьким та зрозумілим для глядачів. У режисурі Євгена Курмана твір виграє завдяки вокальним інтермедіям та хореографічним номерам. Органічна гра, жвавість допомогли виконавиці головної ролі Олесі Бушмакіній здобути перемогу в номінації «Найкраща молода актриса».

До програми ввійшло дві моновистави. Трагедія «Антігона» у виконанні Біруте Мар з Литви гарантувала перемогу актрисі в номінації «Найкраща жіноча роль». Текст Софокла, підкорюючись складному алгоритму, ділиться на декламацію та емоційні, навіть пристрасні, наспіви. Тема виборювання свободи, права на героїчний вчинок, стає наскрізною. Древньогрецькі персонажі точно і тонко змальовуються актрисою – у кожного є своя тема. Біруте Мар перевтілювалася в Ісмену, Креонта, Хаймона та саму Антігону, навиворіт віддзеркалюючи трагедію Софокла. Відеопроекція хору надала виставі космічного розмаху, а класичній трагедії – сучасного звучання.

Другу моновиставу – «33-й (Кабаре)» Бремнера Даті зі США про берлінський клуб «Ельдорадо» (у 1920-х) представників нетрадиційної сексуальної орієнтації, відзначили у спеціальній номінації «За актуальність театрального висловлювання».

«Приборкання норовливої» театру ім. Є. Шанявського з польського містечка Плоцьк – приклад сучасної, сміливої інтерпретації класичного твору. Легка та іронічна гра акторів, енергетичний сплав оцінені дипломом «За найяскравіший акторський ансамбль». Режисер Марек Мокровецький переносить історію норовливої Б’янки на перехрестя двох доріг – епохи Відродження та сучасності. Чоловіки у ділових костюмах з краватками, жінки в коротких спідницях. Режисер не надто зосереджується на душевних вивихах шекспірівських героїв. Наслідуючи сучасні європейські театральні течії, він прагне вибудувати глобальну картину світу.

Не менш яскравою, але в іншій площині, стала вистава «Нострадамус» Чиатурського державного театру ім. А. Церетелі. Мультимедійна вистава за центуріями Мішеля де Нотрдама у постановці Мамука Церцвадзе та художниці Барбари Асламазашвілі – це філософсько-притчева розповідь, де головним є не слово, а зображення, не актор, а творець-функція, не колір, а рух. Цей гіпнотичний спектакль переміг у номінації «Найкраща режисерська робота». Відшукати в собі творця – це відповідь на питання: як людство може вижити в епоху постійних катаклізмів.

Лінію української класики продовжили вистави «Назар Стодоля» Харківського театру для дітей та юнацтва й «Гайдамаки» Донецького драматичного театру. Колектив з Маріуполя показав літературно-музичну композицію просвітницького формату. Його відзначено «За пропаганду української класичної літератури», а виконавця ролі Хоми Кичатого Сергія Городецького – «За вірність українській театральній традиції». Драма Тараса Шевченка у версії харків’ян стала спробою синтезувати сучасність та минуле, закодувати символи та спробувати розповісти історію кохання Галі та Назара через напівказкову форму.

Кардинально іншу версію української класики показав театр ім. Лесі Українки міста Кам’янського. Виконавці головних ролей в «Украденому щасті» дістали нагороди: «Найкращий молодий актор» (Руслан Куксенко, роль Михайла Гурмана), «Найкраща чоловіча роль» (Олександр Тарханов, роль Миколи Задорожного) та «Найкраща жіноча роль» (Марина Юрченко, роль Анни). Режисер Лінас-Маріюс Зайкаускас, намагаючись надати дійству метафоричності та хвилеподібного, виваженого темпоритмічного малюнка, розділив сцену дерев’яним парканом, за яким проглядається «чорна воронка», що мимоволі притягує до себе та нібито щось шепоче. Вистава багата на символи: Микола намагається прив’язати до себе Анну товстою мотузкою, безнадійно підносить до її ніг крижане серце, а коли його виштовхують зі спальні – тягне за собою ліжко.

У вільному трактуванні комедії Мольєра «Міщанин у дворянстві» Одеського ТЮГу ім. Ю. Олеші, де події перенесено в наші дні, у простір кондитерської, перемогли актори в номінаціях «Найкраща чоловіча роль другого плану» – Віктор Раду (Дорант) та «Найкраща жіноча роль другого плану» – Алла Люшина (пані Журден). Але сучасний Журден-бізнесмен виглядає дещо інфантильним та неправдоподібним. Головний інтриган у виконанні Ігоря Болховітінова вийшов безликим «кимось», тож не зрозуміло, як він усіх навколо заворожив. Хоча, може бути, саме в цьому і криється режисерський задум Людмили Ісмайлової: ​​мовляв, всі ми йдемо за неясною сірою тінню, ламаючи власні долі заради чогось примарного.

Чуттєвістю, щирістю та простотою запам’ятається Азербайджанський державний Гянджинський театр з виставою-спогадом «Хелладос» за оповіданням Нодара Думбадзе: актори Руслан Хусейнов і Мурад Мейфалієв отримали диплом «За найкращий молодіжний дует».

Іншою театральною мовою спробував переказати «Записки божевільного» Муніципальний театр Малтепе зі Стамбула – від елементів японського театру й до спроби гри в психологічний театр. Цей колектив філософськи переосмислив повість М. Гоголя й здобув перемогу в номінації «За сміливість театрального експерименту». Ефектним виявився фінал спектаклю, де Поприщин (роль виконує режисер Кубілай Ерделікара) стає частиною своєї фантазії.

Експериментальні роботи запропонували й Дніпропетровський український молодіжний театр з виставою-драмеді «#IGROKI» та Запорізький муніципальний театр-лабораторія «VIE» з виставою-концертом «L`orchestra (Оркестр)». Це приклади візуального театру, де зовнішня картина переважає над словом. У іншому ключі постала сценічна версія трагедії «Моцарт та Сальєрі» театральної майстерні Олега Роєнка, присвячена 220-річчю з дня народження О. Пушкіна. Тут історія Моцарта і Сальєрі стає майже біблійним сюжетом про святість духу і гріховність.

«Ґран-прі: найкраща вистава» дістався Національному театру російської драми ім. Лесі Українки. Творці соціально-станової трагедії за твором Ф. Шиллера «Підступність та кохання» – постановник Еліас Перріг та режисер Алла Рибікова. Пристрасна історія кохання розгортається в дивному світі – чи то в підвалинах моргу, чи то в металевому місті майбутнього. Пронизана холодом та скутістю сцена виштовхує героїв на арену бою з несправедливістю. І вони вступають у сутичку, де перемагають ціною власного життя.

Дія починається стрімко, стрімко несеться крізь брязкання і шум часу, через пронизливі зонги замість звичних монологів на тлі величезної машини-конструктора, що нещадно перемелює всіх персонажів та їхні утопічні мрії – жорсткий агресивний натиск сучасного світу виштовхує на поверхню людей випадкових, не здатних ні до самопожертви, ні до любові. Їм невідомі ні сором, ні каяття, вони роздирають цей світ на частини, ділять між собою здобич і розправляються з тими, хто стає у них на шляху.

Географія ХІ фестивалю «Класика сьогодні 2019» охопила сім країн. Фестиваль дозволив простежити сучасні тенденції трактування та переосмислення класики світової літератури. Режисери різних театральних шкіл із різною філософією та естетичними уподобаннями намагаються оновленою театральною мовою розкрити класичну драматургію та прозу. Однією з характерних рис сучасного театру є його злободенність, демократичність і соціальна спрямованість. Фестиваль довів, що театр ХХІ століття перестав бути мистецтвом для інтелектуальної еліти, почав висловлюватися мовою мас, порушуючи складні проблеми сучасності крізь призму класичної літератури.