Дорога Ларисо! Сьогодні, в Міжнародний день пролетарської солідарності, згадується 12 травня, ювілей славного журналу «Кіно-Театр», що вже стільки літ солідаризує українських не дуже схильних до солідарності театралів і кінярів. Героїчні зусилля редакторки (редакторині по-сучасному) журналу не були марними і забезпечили йому успіх і авторитет. Нині без журналу важко уявити історію українського видовищного мистецтва. Зроблено багато, а попереду роботи ще більше. Бажаю успішної дороги вперед!

Іван Дзюба, академік НАНУ

З ювілеєм молодості!

Журнал виник у часи, коли народжувалась – мала народитись! – суб’єктність України, з її новою елітою, з інноваційністю ідей будівництва незалежної держави.

Особисто я вважала і вважаю, що принципово новою наша держава може бути лише на базі культури. Змінити систему, на чому не наполягає хіба що лінивий, – це змінити саме її базу, фундамент, а не риштувати фасади чи окремі поверхи, що робить нині наша олігархічно-феодальна гібридна бюрократія. Це довга розмова...

Таким шляхом пішов Китай останнього десятиліття, переорієнтувавши свою державну систему на культуру – і нині вийшов у провідну економіку світу. Так зорієнтувався Синґапур: коли вже наявність блискучих економічних успіхів стала загрожувати втратою нової еліти, ставки безпомильно зроблено на культурний ресурс, почали з класичної музики. Можу продовжувати...

Чому така довга преамбула? Тому що для мене народження журналу «Кіно-Театр» об’єктивно було «ініційоване» часом і саме для цієї нової думки. Команда журналу та його ініціатор Лариса Брюховецька визначально відчули потребу у ціннісній та етичній переорієнтації суспільства. І почали втілювати цю програму в життя...

Це важко переоцінити.

Не можу сказати, що все вдавалось: як завжди це буває на початку, проект ще хитався, сильні якісні статті сусідили з неофітськими. Але це не біда. Це пролог. Народження вже само по собі – творче щастя.

Особисто мені найцікавіші в журналі дві, сказати б, його опції: аналітичні матеріали та етична тема Пам’яті, її Аріаднина нитка, повернення втрачених подій, феноменів, імен і корекція ними нашого нового контексту.

За 25 своїх юних років журнал став достойним стратегічним партнером суспільства. Він упевнено досліджує українські реалії в контексті світової культурної традиції: тут і пошуковий театр, і огляди фестивалів («Боспорські агони», «Берлінале», «Відлуння», «Подія», «AndriyivskyFest», ІХ Екологічний фестиваль документального кіно та ін.); молоде кіно в персоналіях, введення в національний культурний обіг нових імен, нових авторів та багато іншого.

Не гублячись у океані подій, журнал вибудовує власний вектор цінностей, серед яких – повернення заборонених сторінок нашої історії культури, її «білих плям», зокрема однієї з кульмінацій – феноменів українського модерну та імен Розстріляного відродження. Увага ж до репрезентативних персоналій сучасної української історії (Іван Драч, Микола Вінграновський, Ліна Костенко, Данило Лідер, Лесь Танюк, Іван Миколайчук, Юрій Іллєнко, Василь Цвіркунов та ін.) орієнтує на «золотий фонд» креативного мислення, яке заклало невідворотну траєкторію до ефективної майбутньої держави.

Етична сутність журналу цим не обмежується, вона – і в актуалізації нагальних потреб: у реформуванні, модернізації театральної та кіноосвіти. А ще – Бібліотека монографій і наукових збірників, Науково-дослідницький центр кінематографічних студій та інші добрі справи.

Усі ці здобутки з історії молодого журналу засвідчують одержимість його команди новими моделями культурної реальності. Вони закладають – поруч з іншими українськими ініціативами – майбутню гуманітарну мережу-суб’єкт, зусиллями якого трансформуватимуться базові засади інноваційної держави на основі культури.

Отже, я піднімаю келих за Вас, кінотеатрівці, та за Ваш і наш шлях у таке майбутнє!

Неллі Корнієнко,керівник Національного центру Леся Курбаса, доктор мистецтвознавства, академік АМУ

Слава Україні! Слава українському Мистецтву!

Журнал «Кіно-Театр» Києво-Могилянської академії – гордість національної культури, мистецтва і науки. 25 років у нашому неспокійному житейському морі, як рятівний човен, у бурі і грози, і мертві штилі не давав утонути українському Кіно і Театру. Студентська команда під керівництвом сміливого капітана Лариси Брюховецької накреслила курс у країну Високого Мистецтва і рушила… На диво багатьом кораблям у прибережних водах, що глузували з вас і втонули, ви пливете до своєї мети!

«Кіно-Театр» – це сучасні проблеми кіно і театру, рівно ж і їх славне минуле, неповторні мистецькі персоналії, світовий вектор і перспективи, монологи і діалоги, листи і рецензії, виразні світлини, висока фаховість і творча школа для молодих. «Кіно-Театр» – життєдайна творча енергія, безмежна любов і вірність Високому Мистецтву. Зразок для наслідування і виховання в собі мужності та сили волі.

«Кіно-Театр» – у Києві, столиці нашої держави, а ми, «Просценіум», – у Львові, столиці Галичини. Ми взорували на Вас, народившись у 2001 році, і також ідемо до берегів Високого Мистецтва.

Вітаємо вас!

Колектив «Просценіуму», театрознавчого журналу Львівського національного університету ім. Івана Франка: Майя Гарбузюк, Ніна Бічуя, Інна Шкльода, Богдан Козак, народний артист України, академік АМУ.

Вітаємо «Кіно-Театр»!

Цей надзвичайно цінний журнал дає інформацію і вгляд у творчий світ кінo й театру в Україні в минулому і сьoгодні та нагадує нам з кожним числом унікальну ролю, яку мистці відіграють у культурному розвитку нації, та імпакт це має в державотворення України. Вартісне також те, що журнал подає цікаві інформації про працю і досягнення українських кінематографістів у діяспорі. Ще раз ґратулюю!

Юрій Луговий, кінорежисер. Монреаль, Канада

Ларисо Іванівно та колектив редакції!

Прийміть найщиріші вітання з 25-річчям журналу від Волинського академічного обласного театру ляльок як свідчення великої поваги до Вас та справи, яку робите. Дякуємо, що Ви є, були і залишаєтесь авторитетним і високопрофесійним фаховим виданням, потужним видавничим центром. Ви об’єктивно і правдиво висвітлюєте проблеми театру, публікуєте цікаві аналітичні розвідки сучасного стану театру, доносите думки провідних театрознавців та кінознавців. Неодноразово з’являлася інформація і про наші творчі здобутки: глибокі аналітичні рецензії на наші вистави, звіти про Всеукраїнський конкурс професійних читців імені Лесі Українки, який після анексії Криму Росією у 2014 році з легкої руки світлої пам’яті Леся Танюка, переїхав до Луцька.

Особливо вдячні редакції за дослідження «білих плям» і повернення з небуття незаслужено забутих імен українських митців, серед них – кінорежисер, уродженець Волині Антон Тимонішин. Саме завдяки Вам зібрано й опубліковано унікальні матеріали про перебування на Волині легенди українського кіно Івана Миколайчука та французької кінорежисерки Еліан Сабате. Віримо, що написаний ними сценарій фільму «Острів сліз», виданий Вашою редакцією, знайде своє кінематографічне втілення. Нам дуже приємно, що презентації цих та інших видань відбулися в нашому театрі. Завжди раді Вам і готові до співпраці! Бажаємо міцного здоров’я, натхнення, творчих успіхів на довгі роки!

З повагою, від імені колективу Данило Поштарук, театрознавець. Луцьк

Мистецький процес лишається неповним без його осмислення і документації, фільмам і виставам потрібні не лише глядачі і глядачки, а й професійна критика, яка увіковічнить їх у словах. Саме таку місію вже чверть століття виконує журнал «Кіно-Театр», найстарше постійно діюче професійне критичне видання з кіно і театру в Україні. Вітаю редакцію журналу і його незмінну рушійну силу, засновницю і головну редакторку Ларису Брюховецьку з двадцять п’ятою річницею! Захоплююсь тією послідовністю і наполегливістю, яку демонструє видання, відстоюючи редакційну політику якісної критики і не піддаючись тиску комерціалізації, який превалює в сучасному суспільстві. Як викладачка кафедри культурології Національного університету «Києво-Могилянська академія» хочу також згадати про важливу наукову і видавничу роботу Центру кінематографічних студій, який очолює Лариса Брюховецька, і про плекання серед могилянського студентства кількох поколінь авторів і авторок, що теж стало однією із місій журналу в університеті. Лариса Брюховецька постійно заохочує писати і для багатьох авторок і авторів (у тому числі й для мене) дає можливість вперше відчути те, ні з чим не зрівнянне піднесення, коли бачиш свої слова надрукованими на папері. Бажаю колективу редакції наснаги продовжувати цю надзвичайно важливу роботу! Щоб постійно росло число авторів і авторок, а також читачів і читачок, і в Україні і світі – не вичерпувались творчі сили для створення гарних фільмів і вистав. А головне, щоб українське суспільство гідно оцінило ту роботу, яку здійснює журнал «Кіно-Театр»!

Ольга Брюховецька, кандидатка філософських наук, старша викладачка кафедри культурології НаУКМА

повний текст читайте в паперовій версії журналу