Анастасія Пащенко Перейти до переліку статей номеру 2020:#4
Толока як спроба української історіософії


«Толока». Сценарист і режисер Михайло Іллєнко. Оператор Олександр Кришталович. У ролях: Іванна Іллєнко, Дмитро Лінартович, Богдан Бенюк, Сергій Романюк, Олег Примогенов, Дмитро Рибалевський, Костянтин Войтенко, Євгенія Конюх та ін. Виробництво: ТОВ «Іллєнко Фільм», 2020

Фільм як форма розмислів про національну історію та долю – важливий, якщо не принциповий, напрям в українському кіно, починаючи від Довженка (вельми символічно, що саме його «Звенигора» з її тисячорічним розмахом стала першим визнаним шедевром вітчизняного кінематографа). Кіно «під тиском тисячі атмосфер» (за його ж виразом), схоже, не втрачає актуальності й сьогодні: недарма одним із найочікуваніших фільмів десятиліття в Україні стала «Толока» Михайла Іллєнка. І річ не лише в тому, що автором є один із найшановніших українських режисерів, а в основу ліг вірш Шевченка: фільм позиціонувався як масштабне осмислення національної історії крізь призму одного, своєю символікою наповненого звичаю. До цього можна ставитися по-різному, але це завжди цікаво.

Стрічка, як уже згадувалося, покликається на Шевченка, хоча екранізацією її назвати можна вельми умовно. «У тієї Катерини хата на помості…» запозичила фільмові сюжетний стрижень – історію молодої жінки, що відправляє закоханих у неї козаків на порятунок «брата» (а насправді чоловіка) з кримської неволі (символічно, чи не так?). Проте головним у кінокартині стає не цей непростий конфлікт і не історія порятунку, а те, як Катерина проходить чотири сотні років національної історії, то втрачаючи хату, то відновлюючи її знов завдяки давньому звичаю толоки. За цей час вона встигає усиновити і в різних пертурбаціях цих сторіч втратити дванадцятьох синів (чоловіки в цьому фільмі, як правило, живуть недовго) і одну дочку, від якої далі йде рід Катерини – якщо не по крові, то по духу. Фільм неприховано (власне, підкреслено) символістський і, як правильно зазначила у своєму коментарі виконавиця головної ролі Іванна Іллєнко, розрахований не на один перегляд. Сама масштабність задуму, здається, зіграла недобрий жарт із автором: кількість подій і персонажів, що їх вистачило б на роман-епопею, сильно ускладнює роботу глядача: всіх їх важко запам’ятати, не кажучи про те, щоб прослідкувати їхні долі з належною увагою і співчуттям; дехто з нікуди виникає і в нікуди йде. Стрічка видається переобтяженою. Утім, це не заважає досвідченому режисерові виплести історію, навіть прикрасивши її сценками-інтермедіями, що певною мірою вибиваються із загального ладу, втім, радуючи спалахом сценарної й акторської майстерності (лінія «ловця блискавки» Ломаки у виконанні Богдана Бенюка). Досить у фільмі й «фірмової іллєнківщини», що, окрім сміливого часового згущення й стрибків, містить і відповідні ігри з простором: макети замість хат, фігурки замість живих солдатів повсякчас нагадують, що все суще – то суцільні декорації й маріонетки в театрі історії… чи ляльки у вселенському вертепі (останній, себто вертеп, також є одним із лейтмотивів кінострічки). І, либонь, найбільш «іллєнківською» є сама атмосфера: сюрреальна, сновидна, з її поєднанням абсурдності й багатозначності, несподіваних і не завжди зрозумілих образів, що ніби випливли з глибин несвідомого. Саме для неї характерні й ті примхливі ігри з часом і простором, і певна фрагментарність, і подекуди байдужість до відповідей на питання «як» і «чому». І все це водночас слугує спробі такого собі «кодування» національної історії й культури – не в усьому обширі, звісно, але – певних важливих їх вимірів. Словом, під час перегляду згадуватимуться інші кінострічки, близькі за матеріалом і характером – «Вечір на Івана Купала» і «Молитва за гетьмана Мазепу» Іллєнка, щоправда, не Михайла, а Юрія. Скроєно «Толоку», щоправда, в настрої іншому, «михайло-іллєнківському»: менш гостро й епатажно, більш лірично. І, разом із тим, у цьому «дуже-іллєнківському», що ніби поєднує двох братів, фільмі відчувається і певний маньєризм: занадто близький він до стрічок попередніх десятиліть, занадто декларативний у своїх меті та прийомах. Утім, і в маньєризмі є своя краса, та й потреба реанімовувати час від часу національний жанр «кіноісторіософії», на жаль, ще існує. На жаль, бо сигналізує про те, що народ досі потребує пояснення, що він таке і куди (чи принаймні звідки) йде.

«Толока» стала «довгобудом», що не є рідкістю в нашому кіновиробництві; довгі простої нерідко погано позначаються на фільмі, проте тут це принесло й певну користь, адже кінострічка попутно «увібрала в себе» й історію новітню – окупацію Криму й війну. Власне, розмаїті історичні катаклізми і стають лейтмотивом: адже сам зміст толоки, звичаю будівництва чийогось житла громадою, напряму пов’язаний з опірністю народу цим самим катаклізмам. Тут і єднання, і готовність не лише будувати на порожньому місці нове, а й постійно відновлювати поруйноване – правдивий ритуал відродження в його практичному вимірі. Є, щоправда, і своя небезпека. Як пояснює героїні її названий син: хату, яку так легко відбудовувати, немає стимулу захищати. Чи не краще поставити кам’яницю, докласти на порядок більше зусиль – і відстоювати її, щоб уже стояла довіку? Сам автор із цим, здається, не погоджується. Принаймні життя в кам’яниці не рятує від чергової історичної катастрофи, і героїня повертається до збудованої толокою мазанки. Цей момент наштовхує на окремі роздуми. Народна культура (що до неї належить і світ героїні) живе уявленням про циклічну структуру часу, з його ідеєю постійного повернення; у певному сенсі, підтримує його й звичай толоки, що повсякчас відроджує поруйнований світ… і провокує нове його знищення. Названий син, скалічений ветеран війни, правдивий син «залізного» ХХ століття, пропонує розірвати це порочне коло національної історії й долі. У тому, що цього не дано зробити, – глибинний песимізм фільму, попри весь його зовнішній оптимізм. Скільки ще таких руїн і толок доведеться пережити Катерині-Україні?


Корисні статті для Вас:
 
Ілюзорне життя в ілюзорному світі2020-05-11
 
Кіноепос про Велику війну2020-05-11
 
Сан-Себастьян-67: незмінний гламур2020-05-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2020:#4

                        © copyright 2022