Тетяна Дениско Перейти до переліку статей номеру 2020:#4
Немає вибору в художника


Місіс Лаурі і син / Mrs Lowry & Son. Драма, біографія. Режисер Едріен Ноубл. Сценарій Мартіна Гесфорда

Оператор Жозеп М. Сівіт. Композитор Крейґ Армстронґ. У ролях: Ванесса Редґрейв, Тімоті Сполл, Стівен Лорд,

Джон Алан Робертс, Венді Морґен та ін. Виробництво: Genesius Pictures, Великобританія. 2019

Прем’єра фільму «Місіс Лаурі і син» відбулася влітку минулого року на Единбурзькому міжнародному кінофестивалі. Поставив його знаний британський театральний та оперний режисер Едріен Ноубл. Це розповідь про відомого британського художника Лоренса Стівена Лаурі, його творчість та складні стосунки з авторитарною матір’ю Елізабет.

У фільмі по суті двоє головних персонажів (довкола їхніх діалогів і розвивається драматичний сюжет, який проте не назвеш млявим), та ще кілька з’являються на маргінесах кінооповіді, що не завадило їм міцно зафіксуватися в концентричній структурі байопіка, пронизаного короткими флешбеками, які нагадують повторювану музичну фразу. Нічого дивного: стрічку знято на основі однойменної п’єси Мартіна Гесфорда (він же – автор сценарію), яка йшла в театрах, ось чому в ній такі психологічно переконливі діалоги й обмаль персонажів.

Отже, головних двоє – прикута до ліжка мати (Ванесса Редґрейв) і прикутий до неї обов’язком син (схудлий до невпізнання Тімоті Сполл), які мешкають у робітничому кварталі промислового містечка Пендлбері. Мати в молоді літа мріяла стати концертною піаністкою, але не змогла реалізуватися: завадило слабке здоров’я, нестабільне фінансове становище родини чи ще щось істотніше (можливо, забракло таланту). Вона владна, примхлива, егоїстична, звинувачує у своїх бідах покійного чоловіка, який залишив родину з боргами, і сумує за Вікторія-парк, районом білих накрохмалених комірців, де вона колись мешкала: «Істини життя немає в Пендлбері. Наш світ у іншому місці, де ми повинні жити». Сина, збирача орендної плати за житло й художника, який вважає своїм обов’язком закарбувати образ життя, і тому ночами просиджує за мольбертом у мансарді, стара вважає невдахою: кар’єри не досяг, його картин не купують. Адже він малює індустріальні пейзажі, фабрики, вокзал, самотніх у натовпі бідняків. «Із твоєю головою щось не так. Ти бачиш красу там, де її немає», – докоряє вона синові, запевняючи його, що «чаша з фруктами була би великим кроком уперед». Цю одвічну дискусію про призначення мистецтва – має воно милувати око, естетизувати навколишню дійсність чи бентежити людські душі, відкривати їм непривабливу правду життя, змушуючи вчитися емпатії, піддаючи безжальній трансформації, – стрічка Ноубла подає вельми переконливо: сперечаються дві найрідніші людини, і порозуміння годі очікувати: олія і вода не поєднаються.

І хоч як немолодий уже Лорі любить матір, він нізащо не погодиться з її точкою зору, так само, як і з думкою критика містера Дембі, який у газетній публікації назвав його картину бридкою. Він страждає від ран, завданих матір’ю, він шукає розради в спогадах про дитинство (короткі флешбеки, які розбавляють сцени в приміщенні), в грі з вуличними дітлахами, в мандрівці за місто, в музиці, а найбільше – в праці за мольбертом. У нього немає вибору, він знає, що він – художник, людина, яка малює. Тільки зрідка його обличчя перекошує щось схоже на мовчазний плач – гримаса глибоких страждань.

Дует двох відомих британських акторів у цьому фільмі неперевешений. Ванесса Редґрейв свідомо не намагається викликати співчуття до свого персонажа. Проте образ цей амбівалентний – уважний глядач не раз запитає себе: звідки в її сина мистецькі амбіції, чи не від матері? а його впертість, непоступливість?..

Тімоті Сполл, за плечима якого недавня роль видатного англійського мариніста Вільяма Тернера в увінчаному численними нагородами фільмі Майка Лі «Містер Тернер» (2014), ліпить образ самотнього художника просто-таки філігранно: ми бачимо його з пензлем у руці й віримо, що саме такий вираз обличчя був у Лоренса Лаурі, коли він створював свої унікальні полотна. А так по-дитячому усміхався і диригував пальцем, коли слухав класичну музику. І недаремно віримо, бо як дізнаємося з інтерв’ю Сполла, актор, готуючись зіграти роль видатного художника, шість чи сім разів передивився документальний фільм про Лаурі 1957 року, щоб засвоїти його жести й міміку[1], а також годинами роздивлявся його полотна в Центрі Лаурі в Солфорді, де зберігається найбільша у світі колекція робіт майстра. «Що мене вразило на полотнах, то це якісь нереальні, хаотичні сцени, які, однак, повідомляли щось про наше реальне життя»[2], – говорив Тімоті Сполл, запевняючи інтерв’юера в тому, що його робота зі створення образів Тернера і Лаурі полягає в тому, щоб знайти суть цих людей, а не в імітації[3]. І направду, два образи, створені напрочуд пластичним, глибоким актором, зовнішньо й характерами, поведінкою цілковито різні, як абсолютно несхожими були у творчості й два митці: приземистий, вітальний, самовпевнений і навіть грубувато-жорстокий мариніст Тернер – і самотній, дивакуватий, високий, майже аутист, майстер індустріальних сцен і портрета Лаурі, який бачить «світло й атмосферу в найпохмуріших місцях» і малює, наче дитина. (Щодо високого зросту Лаурі, то тут режисерові й оператору, з огляду на невисокий зріст Сполла, довелося проявити винахідливість: на вулицях камера демонструє художника з нижнього ракурсу, додаючи йому зросту.) А схожими їх робить талант, несхитне бажання творити. Їхня унікальність. Їхній нонконформізм. Те, що вони творять не заради грошей.

Подібні фільми є немовби ілюстрацією до глобальної теоретичної проблеми психології: проблеми творчості. Її «порятункової» ролі. До роздумів про те, з якими людськими рисами пов’язана креативність. І тут неминуче постає гірке запитання: де українські художні фільми такого рівня про Боровиковських, Никифора Дровняка, Олександра Мурашка, Михайла Бойчука, Опанаса Заливаху, Аллу Горську, Катерину Білокур?..

  1. Thomason C. His spirit is connecting through the paint to every human being he sees – Vanessa Redgrave (August 28, 2019).
  2. Edwards D. Timothy Spall (Mrs Lowry and Son) – interview.
  3. Ibid.


Корисні статті для Вас:
 
Ілюзорне життя в ілюзорному світі2020-05-11
 
Кіноепос про Велику війну2020-05-11
 
Сан-Себастьян-67: незмінний гламур2020-05-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2020:#4

                        © copyright 2022