Іван Канівець Перейти до переліку статей номеру 2020:#6
«Поза часом» та поза карантином


Оголошення карантину окошилося на різних галузях, але однією з найбільш потерпілих стала культура. Безліч культурних заходів довелося відкласти, і проведення єдиного фестивалю історичного кіно в Україні – також. Та, на щастя, прагнення організаторів виявились сильнішими за життєві обставини, і 28–29 липня VІІ Міжнародний фестиваль історичного кіно «Поза часом» відбувся в тій-таки Київській фортеці.

Цього року організаторами виступили: Національний історико-архітектурний музей «Київська фортеця», ГО «Креативна Україна», ГО «Джойфест», Благодійний фонд «Обрій», відділ культури, національностей та релігії Славутицької міськради. Завдяки Благодійному фонду «Обрій» вхід на покази був вільним. Цього року фільми демонструвались одночасно у Київській фортеці та в місті Славутич.

Фестиваль проходив з дотриманням протиепідемічних заходів. Карантин позначився і на кількості картин. Чимало не було завершено, тож замість трьох днів покази тривали два вечори. До конкурсу увійшло шість фільмів: п’ять із України і один з Австрії. У позаконкурсній програмі показали переможців фестивалю 2019 року – «Іван Мазепа. Призначаю тебе зрадником» Ігоря Піддубного та «Схрон» Оксани Войтенко.

З огляду на малу кількість конкурсних робіт, журі вирішило не поділяти їх на категорії короткого та повного метра. Нагороду за найкращу режисуру здобув фільм «Многая літа. Стойко» В’ячеслава Бігуна (Україна). Доволі нетипова документальна стрічка, в якій через історію сторічного українця автор показує бурхливі перипетії на Закарпатті, зв’язок між людиною та природою, а також порушує екологічні питання планетарного масштабу.

У категорії «Найкращий історичний фільм» перемогла українська стрічка «Жива УПА: фільм третій. Я не з неба» Марії Яремчук. Автори серії з допомогою історичної реконструкції відтворюють події визвольної боротьби середини ХХ століття. Особливість серії в тому, що виконавець головної ролі сам має бойовий досвід у сучасній війні з Росією, отже історичний аспект визвольних змагань близький його серцю.

Нагороду за найкращий сценарій присуджено документальній стрічці «Неділя в Страсбурзі» Руслани Берндл (Австрія). Знімали її протягом кількох років. Герої – мешканці сходу України, яких у час Другої світової війни вивезли на роботу в Німеччину. Вже в наш час колишні остарбайтери розповідають про ті далекі події. Виявляється, що вони до дрібних деталей пам’ятають багато з пережитого. Їхнє життя в Німеччині склалося по-різному: дехто працював та ходив вихідними в кіно, дехто потрапив до концтаборів... Цим історіям не бракує карколомних поворотів сюжету: один із героїв утік та приєднався до італійського спротиву, одна з героїнь близько зійшлася з полоненим французьким солдатом і була арештована незадовго перед тим, як він мав познайомити її зі своїми батьками. Всіх об’єднує те, що після війни вони повернулися до СРСР, отримали різні покарання, але більшість і досі є прихильниками радянської системи. Хоча напряму це майже не звучить, складається враження, що вони згодні з каральними методами сталінської держави, лише не розуміють, чому ті були застосовані саме до них…

У категорії «Найкраща операторська робота» переміг фільм «Дума про життя (після смерті)» В’ячеслава Бігуна. Стрічка, за словами автора, – це «кінематографічна заповідь Любомира Гузара, 453 слова мудрості про сутність вічності». Операторська робота тут відзначається продуманою композицією, обмеженим застосуванням кольорів і гармонійно доповнює думки, що лунають з екрану. Саме побудова кадру значною мірою створює ту атмосферу, яка дозволяє глядачеві зосередитись на головному – думі про життя.

Перемога в категорії «Найкращий звук» – у стрічки «Ковчег» режисера Ігоря Піддубного (Україна). У ній бачимо емігрантів з України різних поколінь, дізнаємось про їхнє ставлення до сьогодення нашої країни. Робота зі звуком тут підживлює драматургію, акцентує на важливих місцях, додає розмовам глибини. Жодна стрічка не дістала нагороди в категорії «Найкращий образ у кадрі».

Ґран-прі фестивалю – у вже згадуваного фільму «Многая літа. Стойко» В’ячеслава Бігуна.

Організатори були приємно вражені тим, що на позаконкурсний показ переможця фестивалю 2019 року, стрічки «Іван Мазепа. Призначаю тебе зрадником», зібралась велика аудиторія. Автор намагався розібратися в мотивах та вчинках гетьмана, користуючись доступними історичними документами. Відповіді значною мірою перетинаються з нашим сьогоденням.

Цього року за підтримки Київської Фортеці та Благодійного фонду «Обрій» також повторно експонувалась виставка «Муза пішла по дорозі…», присвячена пам’яті фотокореспондента та фотохудожника Сергія Ніколаєва, який загинув п’ять років тому на фронті в Пісках, виконуючи журналістське завдання. На ній були світлини з вистав, концертів, творчих вечорів та фестивалів, зроблені автором в останні роки його життя.

Робити якісь узагальнення про стан українського історичного кіно цього року не варто, але можна сказати, що воно є, навіть попри карантин. Причому, як завжди, участь держави в цьому процесі, хоча вона й претендує на роль головного поширювача історичних знань серед населення, залишається суто символічною.


Корисні статті для Вас:
 
Від ляльок-друзів до нанотехнологій і екологічних проблем2020-09-11
 
SEMINCI-64: вірність своєму шляху2020-07-11
 
10-й ОМКФ: тріумф аутсайдерів, лукавство переможців2019-11-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2020:#6

                        © copyright 2022