Отже, «Актор» – і назва не випадкова, не створена похапцем, як манок для публіки. Це театр імені Актора, створений задля Актора сімнадцять років тому актором Валентином Шестопаловим, народним артистом України. Професійна кар’єра Шестопалова розпочалась ще в одинадцять років з головної ролі у виставі «Друг мой, Колька», а найпершим режисером — у Львові, в драмгуртку Палацу піонерів — став Роман Віктюк. Далі була студія в театрі ім.І.Франка, навчання у ГІТІСі в Москві, робота у Львові, тоді Київ — Театр Поезії, трупа театру російської драми ім.Лесі Українки. Здавалося б, карколомні можливості, але, на жаль, цікавих ролей пропонували мало.

Складні моменти творчого життя або ламають, або змушують кидати виклик. Саме так і зробив Шестопалов, котрий 1988 року разом з Тетяною Родіоновою, незмінним директором «Актора», відкрив театр-кафе у приміщенні кафе «Теремок». Вистави починалися о 21.30 (досить незвичний час), власне, коли кафе з такою дитячо-казковою назвою уже зачинялося, і тоді починалась казка для дорослих. Та чи казка? Адже першими постановками стали «Лавка» О.Гельмана і «Записки божевільного» М.Гоголя — ця моновистава набула особливого резонансу в театральному житті Києва, стала лауреатом багатьох конкурсів та фестивалів як в Україні, так і за кордоном. Ось уривок з рецензії на перші спектаклі театру: «Коли чуєш слово кафе, виникає уявлення про щось легеньке, невибагливе. І раптом — серйозна, непроста, часом жорстка вистава, де за тривіальним сюжетом випадкового роману відкриваються небуденні і дуже сучасні людські характери».

Від часу створення «Актор» налічує у своєму репертуарі понад 20 п’єс (кількість вистав уже вимірюється тисячами). Ще напприкінці 80-х Валентин Шестопалов визначав: «Для мене театр «Актор» — це спосіб самоствердження, реалізація найпотаємніших творчих мрій, можливість працевлаштування моїх товаришів. Ми не зачиняємо дверей ні перед ким». І то були не порожні слова. Так, для актриси Галини Стефанової зустріч з Валентином Шестопаловим стала доленосною в творчому житті: її моновистава «Стіна» в постановці Миколи Мерзлікіна знайшла прихисток, підтримку і своє місце в театральному світі саме під дахом театру «Актор». Довгий час на кону «Актора» працюють артисти київських театрів: Ольга Когут, Алла та Олег Масленникови, Лариса Руснак, Галина Стефанова, заслужені артисти Наталія Кудрявцева, Віктор Алдошин, народна артистка Лідія Яремчук та інші.

«Останнім часом актори, особливо в академічних театрах, звикли перебувати в стані замкнутості, вони роками не виходять на сцену. Дехто не може навіть провалити роль — бо нема чого провалювати. Практично це означає позбавлення актора права на повноцінну творчість, на необхідність ризикувати, пробувати...» — це цитата з інтерв’ю Валентина Шестопалова сімнадцятирічної давності. А начебто нічого не змінилося й досьогодні. Як часто глядач, котрий полюбляє камерну сцену, дивиться чудову виставу, відкриває для себе шаленої глибини акторську постать і раптом, випадково, з програмки, довідується, що цей актор чи актриса десятиріччями служить у котромусь із великих театрів, на ролях «Прошу до столу»...