Розмову з Марі-Елен Леріссе веде Ольга Брюховецька

— Наскільки я розумію, у вас це щось на зразок сімейного бізнесу — пропагувати творчість вашого прадіда Жоржа Мельєса? Які функції ви виконуєте, крім пошуку і реаставрації фільмів? І чи всі члени родини беруть участь у цій роботі?

— Французькою не сказали б «бізнес», тому що це обов’язок, моральний обов’язок. Не йдеться про продаж товару чи його рекламу. Йдеться про обов’язок донести це до публіки. У нас велика сім’я, але не всі працюють над цим зараз. Зараз я працюю сама, але до того були й інші — мама, бабуся, кузина. Робота полягає не тільки в тому, щоб представляти фільми, а й у тому, щоб їх відшукувати і відновлювати. Крім цього, на мені ще й монтаж.

— Ви маєте якийсь фонд, музей, певну інституцію, чи це лише приватна ініціатива?

— Приватна. Вона називається «Сінематека Мельєса», але це дуже велике ім’я для дуже маленької структури. Тому що вона складається з двох людей: моєї кузини, якій 80 років, і мене, хоча іноді до нас ще приєднуються інші члени родини. Але щоденну працю здійснюєм лише ми вдвох. І «Сінематека Мельєса» не є фондом, а тим, що ми у Франції називаємо «асоціацією». Вона працює за таким принципом: гроші, отримані за покази, ідуть безпосередньо на поновлення фільмів, і родина з цього нічого не має. Є певна кількість людей, які у нас не працюють, але симпатизують нашій роботі і приходять, щоб допомагати.

— А хто володіє авторськими правами на фільми Мельєса?

— Моя кузина і я.

— У вас існують якісь сімейні легенди про вашого славетного прадідуся, про те, яким він був у житті, не лише перед камерою?

— Він був дуже точний і дуже суворий у роботі, але попри це говіркий і веселий на вдачу. Хоча іноді й сумував. Про самого себе казав: «Я — митець». І щодня запрошував до столу від десяти до сорока персон, у нього завжди були гості. Змалечку малював, збереглося близько вісьмисот його малюнків, і він сам робив декорації до всіх своїх фільмів. Прабабуся змушена була ховати автобусні квитки, бо він на них малював. Зберігся малюнок на етикетці від сиру.

— Як на вашу думку, чому Жорж Мельєс звернувся до кіно, а, скажімо, не став художником?

— До того, як зайнятися кіно, він двадцять років був фокусником, мав магічний театр і безпосередньо від цього перейшов до кіно. Він побачив, що в кіно можна розказати історію, але за допомогою трюків можна зробити те, що не вдалося б зробити в театрі. Він був досить освічений, багато читав, мав ступінь бакалавра, а в той час їх налічувалося всього п’ять тисяч, це було неабищо. І до того ж мав гроші, щоб це робити.

- Чи не хотіли б ви, щоб у вашій сім’ї з’явився ще один кінорежисер?

— Моя мати знімала фільми, але, здається, це неможливо в такій родині, бо всі ми роздавлені вагою авторитету свого прадідуся. Потрібно це робити під псевдонімом. Мати працювала не під прізвищем Мельєс, а під прізвищем свого чоловіка.

- І яке це було прізвище?

— Ні, ви її не знаєте. Вона робила освітні фільми.

— А які фільми, крім робіт вашого прадідуся, подобаються вам?

— Мені? Важко сказати. Хоча я люблю кіно, але я не дуже сінефілічна жінка. Мій дід — син Мельєса, моя бабуся, її сестра і зять були оперними співаками. У нашій родині багато музикантів, зокрема мій син. Звичайно, я люблю Фелліні, Полянського, Ренуара, Ейзенштейна. Але мене більше тягне до музики і театру. Завтра ми йдемо в київську оперу на «Мадам Баттерфляй». Я обожнюю оперу і музику загалом.

— Продовжуючи тему: кіно Мельєса десь посередині між кіно і театром.

— Воно вийшло з театру. Тепер на фільми Мельєса ходить дуже багато молоді, і от дві речі, які вони кажуть. Одна — що ці фільми надзвичайні, бо вони зроблені, як кліпи, і дуже гарні кліпи. Друга річ — це те, що музика походить від Моцарта, театр від Мольєра і Шекспіра, а кіно від Мельєса. Це не я кажу, а студенти.

— А як же Люм’єри?

— Люм’єри винайшли апарат, на який вони дивилися з наукової точки зору, що він відображає рух. Оповідь приніс Мельєс.

— Перед показом ви сказали, що він під час зйомок використовував метроном.

— Так, він це робив для ритму, для того, щоб виконавці рухалися в одному ритмі. І сам монтував фільми. На жаль, тут показували фільми з обрізаними краями. А якби було видно весь кадр, то можна було б побачити, що він обрізаний ножицями і склеєний. Між кадрами у стрічках Мельєса немає чорної смужки, як це роблять тепер. Тому в його фільмах там, де є склейка, це добре видно.

— А як ставляться у Франції до цієї постаті?

— Його вивчають в усіх університетах. Дуже багато праць про нього, як мінімум три десятки книг. Він є в усіх енциклопедіях і довідниках. Популярність його творчості тепер поширюється у всьому світі, наприклад, в Японії недавно було 10 тисяч глядачів за два тижні.

— А лишилося щось, що ще не відоме про Мельєса?

— Його фільми. Ми зібрали лише 200, тоді як він зробив 520. І ми ніколи не матимемо повної колекції, бо знаходити їх дедалі важче. Ми провадимо дослідження, складаємо його фільмографію. Існують каталоги «Стар фільм», за якими можна шукати стрічки, а також фотограми. Все це дає інформацію про картини, які він знімав. Але навряд чи можна буде знайти їх усі.

— У фільмах Мельєса завжди дуже багато вродливих жінок. Це він так добре розумів смаки глядачів, чи вони збігалися з його власними смаками?

— Не знаю, але він любив гарних жінок, це правда.

— А де він їх знаходив?

— Тоді не було кіноактрис, тому в його фільмах грали знайомі, друзі, сусіди, а також він запрошував на зйомки акторів з театру дю Шатле і акробатів з цирку.

— І останнє запитання. У вас є улюблений фільм Мельєса?

— Так, «Кокон і метелик». Це фільм в орієнтальному стилі про шовкопрядів. Мельєс грає мага. Кокон перетворюється на метелика, коли Мельєс накидає на нього покривало, він перетворюється на принцесу, але коли Мельєс хоче її схопити, в його руках опиняється гусінь. Дуже дотепний фільм.