Немає Миколи... Як важко з цим погодитися. Того самого дня мав увечері переглянути новий німецький фільм у Будинку кіно. На вихідні планували відвідати майстерню художника Валерія Франчука, а може, піти до театру... За тридцять років, що ми були разом, здається, жодного вихідного дня Микола не просидів удома. Завжди прагнув бути у русі, в курсі усіх культурних подій: виставок, прем’єр театру та кіно.

Був наділений рідкісним даром сприйняття мистецтва в усіх його проявах. Добре знався на музиці, архітектурі, живопису, театрі, кіно. Обожнював красу природи. Захоплювався фотографією, під час наших довгих прогулянок знімав мальовничі краєвиди Голосієва, Феофанії. На професійному рівні зробив серію ліричних фотопортретів акторів театру і кіно: Анатолія Хостікоєва, Світлани Ромашко, Надії Козленко, Галини Стефанової.

Знав багатьох акторів з часів їх навчання у Київському театральному інституті, ще з дипломних вистав відзначав яскраві особистості, щоб потім стежити за їх творчим шляхом, участю у виставах київських театрів. З цієї щирої зацікавленості до акторської творчості народжувались його розповіді про майстрів мистецтва, добрі і приязні стосунки з якими тривали роками. Так було з Галиною Стефановою, що згодом стала хрещеною нашого сина Андрія, Олександром Биструшкіним, Валентином Троцюком.

Товаришував з відомими художниками: Іваном Марчуком, Валерієм Франчуком. Мав свою, неупереджену думку щодо їхньої творчості.

Завдяки професійній обізнаності та доброзичливості Микола був надзвичайним співрозмовником, мабуть, тому так вдавались йому інтерв’ю, творчі портрети, що глибоко розкривали психологію кожної особи: Нелє Савіченко, Олена Соловей, Людмила Лимар, Алла Сергійко... Повний перелік зайняв би не одну сторінку.

Спілкувався з провідними українськими режисерами Михайлом та Юрієм Іллєнками, Олегом Біймою, Миколою Мащенком, небайдуже стежив за всіма позитивними зрушеннями у національному кінематографі, повсякчас обстоював значимість його високого рівня. Підтримував у своїх статтях здобутки вітчизняного телебачення: цикл телефільмів Лариси Роднянської про видатних українців, художні телефільми, дебюти молодих. Брав активну участь у кінофестивалях («Молодість», «Стожари», «Золотий витязь», «Відкрита ніч»), де мав нагоду зустрітися з митцями зарубіжних країн, поспілкуватись особисто, тому що володів кількома слов’янськими мовами (польською, сербохорватською). Досконало знав кінематограф колишніх соціалістичних країн, любив сучасне європейське кіно. Ще з 60-х років Микола збирав величезний архів кіноперіодики, де можна було відшукати відомості з безлічі питань про фільми, акторів, режисерів.

Все життя Микола займався своєю справою чесно і творчо. Не йшов на компроміси з сумлінням, залишався вірним собі і своєму покликанню. В інших цінував понад усе порядність і працелюбність, якості, що були самому притаманні. Допомагав людям без зайвих слів і розрахунку. Талановитий та ерудований, був взірцем інтелігента і водночас дуже скромною людиною. Був не здатний розштовхувати інших, тому так болісно реагував на прояви грубості й несправедливості.

Усі роки нашого спільного життя мене зігрівала Миколина ніжність і любов. Споріднені душі, ми ніколи надовго не розлучались, поділяли і радощі і прикрощі.

Нелегко розповідати про найближчу людину, яка пішла дочасно. Багато чого Микола не встиг зробити. Не здійснились, на жаль, його сподівання опублікувати власні прозові та поетичні твори, побачити фільми, зняті за власними сценаріями.

Вірю, що світле ім’я мого чоловіка назавжди залишиться в пам’яті всіх людей, які його знали.

Ніна Максимова.