Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2004:#4
Письменник, актор, кінорежисер


Покинув цей світ чудовий письменник, актор, режисер Микола Вінграновський. Жив він гідно, його лірична поезія в авторському виконанні захоплювала численних шанувальників його таланту. Вплинув на нього в юні роки велетень нашого кіно й літератури Олександр Довженко, загартували і вселили вільний дух степові вітри (родом він з Миколаївщини), щоб творити й радіти життю. Закінчивши школу, вступив до Київського інституту театрального мистецтва ім. Карпенка-Карого. Та навідався до Києва Довженко, побачив юнака, купив йому черевики і забрав до Москви — саме тоді майстер став керівником режисерського курсу у ВДІКу.

1961 року після навчання Микола Вінграновський приїхав до Києва, вже маючи за плечима акторський доробок — зіграв Івана Орлюка у фільмі Юлії Солнцевої «Повість полум’яних літ» за твором О.Довженка. Він продовжував зніматись і в Києві. Як режисер почався з фільму «Ескадра повертає на захід», який знімав в Одесі разом з режисером М.Білинським, і розповідалось у ньому про часи громадянської війни, коли біля Одеси стояли французькі військові кораблі, та про боротьбу, яка точилася серед французів: воювати з більшовиками чи ні. Наступний фільм – «Берег надії» (1967) — також пов’язаний із зарубіжжям, у ньому йшлося про атомну загрозу, а головними персонажами були фізики — американець Шервуд і росіянин Макаров, розкривався їхній морально-філософський двобій: постановник викривав буржуазне суспільство й головним в арсеналі була зброя публіцистики. Через два роки ставить «Думу про Британку» за Юрієм Яновським, письменником-романтиком. Вінграновського також залічували до романтиків, його поезія, іноді пафосна, це підтверджувала. Здавалося, цього разу мав бути беззастережний успіх, але фільм вийшов не зовсім переконливий. Після кримінальної стрічки «Тихі береги» він на 10 років залишає кіно й вертається до нього тільки у 80-х, поставивши ігрові фільми «Климко» за мотивами творів Григора Тютюнника «Климко», «Дід Северин», «Вогник в степу», а згодом «Сіроманець» за власною повістю. Успішно працював у документальному кіно: «Голубі сестри людей» (1966), де порушив проблему чистоти довкілля, «Слово про Андрія Малишка», «Довженко. Щоденник. 1941 — 1945», «Чигирин — столиця гетьмана Богдана Хмельницького», «Батурин — столиця гетьмана Івана Мазепи», «Галич — столиця князя Данила Галицького», «Гетьман Сагайдачний». Фільми Миколи Вінграновського треба показати по телебаченню як пам’ять про нього і як зустріч з молодим і натхненним актором, бо він знімався майже у всіх своїх фільмах.

Лариса Брюховецька


Корисні статті для Вас:
 
Протистояти Голлівудському більшовизму2004-02-11
 
Париж-Монреаль-Торонто2004-02-11
 
Алла Бабенко: «Там багато позитивної енергетики»2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2004:#4

                        © copyright 2022