Лариса Брюховецька Перейти до переліку статей номеру 2004:#4
Мертвий сезон


Лист без відповіді

Майже рік тому журнал опублікував два листи: один, підписаний Володимиром Савельєвим, був адресований Голові Верховної Ради України В.Литвину і спрямований проти тодішнього заступника Міністра культури і мистецтв Ганни Павлівни Чміль. Другий, адресований Президенту України Л.Кучмі, — на її захист. Другий лист підписало 60 кінематографістів. Які ж результати цієї епістолярії? Тоді ж, влітку, кваліфікованого та енергійного керівника, кінопродюсера Ганну Чміль звільнили з посади. Колективний лист кінематографічної громадськості на її захист залишився без відповіді, волю більшості було зігноровано. Майже одночасно з посади директора Київської кіностудії ім. О.Довженка пішов Микола Мащенко. І що ж маємо в результаті цих кадрових змін? Може, збільшилось число фільмів? Чи може пішли косяком шедеври? Питання риторичні...

Життя триває, і на початку квітня цього року Міністерство культури і мистецтв уперше після 1991 року провело безпрецедентну акцію — Дні українського кіно, показавши в Будинку кіно продукцію останніх п’яти років і пообіцявши, що такі огляди будуть регулярними. Як виявилось, показати було що: 50 ігрових, документальних, науково-популярних та анімаційних фільмів. Все це — результат діяльності Ганни Павлівни як керівника відомства в умовах хронічного безгрошів’я й недостатнього фінансування нашим урядом українського кіно. А що ж нам покажуть на чергових Днях українського кіно?

«Занепад «одного з найважливіших мистецтв» можна спостерігати на прикладі Національної кіностудії ім.О.Довженка. Як відомо, її генеральним директором минулої осені замість професійного кінорежисера Миколи Мащенка призначили Віктора Приходька — автора «Довгоносиків» та інших телешоу. Ми, кінематографісти, з нетерпінням чекали на його перші кроки. Але його перші ж публічні «революційні» заяви нас просто шокували. Чого варта тільки така: на кошти телекомпаній «1+1», «СТС», «Інтер» та інших я перетворю кіностудію ім.О.Довженка на кінофабрику з надання послуг названим телекомпаніям й іноземним фірмам, взявши в них на переобладнання довготермінові кредити... Тобто існуючі нині творчі об’єднання хочуть виставити за межі кіностудії і тим самим ліквідувати столітній досвід національної кіногалузі. А бібліотеку (її в роки Великої Вітчизняної тодішній уряд навіть розпорядився евакуювати в Ашхабад) роздати, щоб звільнити приміщення. Це чекає і на фотоархів, до якого протягом 75 років надходили негативи рідкісних знімків! Ніхто не заперечує, що кіномистецтво потребує комерційного підживлення, але воно не повинно перекреслювати саме кіномистецтво».

З відкритого листа народного артиста України Володимира Савельєва до прем’єр-міністра В.Януковича. («Хрещатик», 12.03.2004)

«Стурбованість критичним станом нашого кінематографа висловлюють й інші вітчизняні митці: заслужені діячі мистецтв Михайло Іллєнко та Олесь Янчук, народний артист Борис Савченко, сценаристи Владлен Кузнецов і Леонід Мужук, головний редактор студії «Укркінохроніка» Олена Завгородня. Вони надіслали лист Міністру культури і мистецтв України Юрію Богуцькому, де наголосили, що за останні місяці руйнація українського кінематографа набрала обвального характеру. На погляд авторів звернення, це зумовлено перш за все кадровими рішеннями, які, на жаль, перетворюються на акцію, спрямовану проти української культури. Оскільки всі останні кадрові призначення не були (що передбачено законодавством) узгоджені з Національною спілкою кінематографістів України, автори цього листа чекають на негайне реагування, яке припинить чиновницьке свавілля і ліквідує професійну некомпетентність державного менеджменту. Вкрай негативна ситуація склалася на Київській кіностудії ім.О.Довженка, відколи її очолив Віктор Приходько. Факти показують, що планується реорганізувати студію на створення телевізійного продукту, що не матиме жодного стосунку до розвитку вітчизняної культури».

(«Хрещатик», 12.03, 2004).

Аналізуючи нинішню ситуацію, історик кіно легко помітить аналогію з іншими періодами. Як правило, щойно в українському кіно з'являлися помітні успіхи, одразу ж адміністративним втручанням здійснювали його погром. Згадаймо початок 30-х: після того, як світ облетіла Довженкова «Земля», керівників ВУФКУ звільнили з роботи. Згадаймо 1973-й: після міжнародного успіху «Білого птаха з чорною ознакою» поплатилися посадами керівник Держкіно і директор кіностудії ім.О.Довженка, а В.Щербицький заявив: «З українським поетичним кіно покінчено». Сьогодні міжнародний резонанс фільмів «Молитва за гетьмана Мазепу», «Мамай», «Йшов трамвай №9» та інших став сигналом вже нашій рідній владі: змінити керівництво! І тривожні несподіванки в кадровій політиці не припиняються...


Корисні статті для Вас:
 
Протистояти Голлівудському більшовизму2004-02-11
 
Париж-Монреаль-Торонто2004-02-11
 
Алла Бабенко: «Там багато позитивної енергетики»2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2004:#4

                        © copyright 2022