Ганна Крук Перейти до переліку статей номеру 2004:#4
Евентуально, Фройд...


Стосовно психоаналізу українська інтелектуальна сцена має вигляд цілини, щедро порослої різноманітними упередженнями як радянськими, так і новонабутими. У той час як в Європі Фройд посідає чільне місце серед мислителів, що визначили інтелектуальне обличчя ХХ століття, у нас заведено звинувачувати його в усіх гріхах людства, — за інфантильною логікою вину переносять на гінця, який приніс погану звістку.

Однак, «Істерія», вільна адаптація спеціально перекладеної п’єси Террі Джонсона, уникає будь-якої «партійності»: вона не має ні просвітницько-апологетичного, ні розвінчувального пафосу. Це сюрреалістичний експеримент, який намагається відтворити фактуру первинного процесу, з його специфічним механізмом комбінування означників. Досить влучно цей принцип працює на рівні окремих образів: монотонні рухи ступок в мідних тазах, які виконують скульптурно застиглі жінки в чорному; чудернацько обряджені (червоні шкіряні ковпаки і білі хустки в роті) гноми, що обертаються, немов годинниковий механізм; оголена людиноподібна істота (Сергій Марченко) з величезною фалічною трубою, що з неї раз по раз видобуваються утробні звуки – чудові персоніфікації лібідо. До того ж увесь цей численний бестіарій несвідомого, що безмовно населяє сцену, має екстрадієгетичний статус пластичної проекції психічної реальності. Він є немов невидимим для дійових осіб — втомленого від людей і життя, хворого на рак Фройда, його товариша і лікаря, втілення обмеженості здорового глузду Єгуди (Лесь Задніпровський), нав’язливого молодика, що займається активною саморекламою Сальвадора Далі (Остап Ступка), наймолодшої доньки Фройда Анни (Лариса Руснак, Людмила Смородіна), яку обрав батько своєю інтелектуальною спадкоємицею, та істеричної доньки колишньої пацієнтки Фройда, Ребекки С. (Оксана Батько, Поліна Лазова), яка проникає до метра, щоб, евентуально, кинути йому в обличчя звинувачення. Останній жіночий образ роздвоюється, що не може не нагадувати відомий фільм Бунюеля «Цей темний об’єкт жадання», і не менш відомий вислів Лакана про те, що жінки не існує — вона є екраном, на який проектуються чоловічі фантазії.

Істерія — ідеальний театральний об’єкт, оскільки за визначенням — це мова тіла. І Гладій змушує говорити жіноче тіло — на межі крюотичного театру, — вкладаючи пацієнтку Ребекку С. на щось середнє між психоаналітичною кушеткою і гінекологічним кріслом. Однак репрезентація психоаналізу, хоча й перетворюється на виграшне видовище, зводиться до вкрай спрощеної і наївної його ранньої і фактично допсихоаналітичної форми — катартичного методу і теорії спокушення, від яких Фройд відмовився ще в 1897 році. Фактично і сам Фройд (у виконанні Богдана Ступки) з історичної постаті перетворюється на риторичну фігуру, плаваючий означник, який своєю манірністю більше нагадує гротескний образ доктора Каліґарі з відомого експресіоністичного фільму.

Отож театральна зустріч з Фройдом мала евентуальний характер – частка ймовірності того, що комунікація відбулася пропорційна до обізнаності глядача, на яку розраховувати не доводиться. Можна говорити хіба що про ін’єкцію.


Корисні статті для Вас:
 
Протистояти Голлівудському більшовизму2004-02-11
 
Париж-Монреаль-Торонто2004-02-11
 
Алла Бабенко: «Там багато позитивної енергетики»2004-02-11
 

 

 

Перейти до переліку статей номеру 2004:#4

                        © copyright 2022