Барокова драма

Відомо, що сучасний театр і українські барокові драми – поняття майже не поєднувані. Постановка чотири роки тому Львівським Молодіжним театром «Благодарного Еродія» за Г.Сковородою – один із небагатьох винятків. Але якщо «Благодарний Еродій» – це діалог-притча, перенесена на сцену, то «Воскресеніє мертвих» Г.Кониського – справжнісінька драма, що передбачає театральну постановку. Втілив її у театрі ім. І.Франка молодий режисер Андрій Приходько.

Драма «Воскресеніє мертвих», написана ієромонахом і викладачем Києво-Могилянської академії Георгієм Кониським для шкільного театру Києво-Могилянської академії у 1747 році, належить до жанру мораліте — алегоричних п’єс, персонажі яких – «схематизоване» уособлення добра і зла. Назва «мораліте» говорить сама за себе — драми цього жанру мали бути втіленням християнської моралі, і первісна (середньовічна) функція мораліте — це стримування карнавального розгулу перед Великоднем.

Для сучасного читача і глядача барокова драматургія складна не лише через призабуту церковнослов’янську, а й через відмінне від барокового розуміння таких основних культурних універсалій, як «образ», «текст», «мораль» тощо. Але найбільш незбагненною сьогодні є та строга антитетика, та чітка межа між праведним і грішним, яку витворює література бароко, а п’єси-мораліте — у всій повноті. Тому неймовірно, що сучасний режисер вдається саме до мораліте (навіть не до барокових історичних драм чи принаймні містерій) — такого «чужого» сьогоднішньому світові жанру.

Приходькове «Воскресеніє мертвих» — це текст у тексті, гра у грі: актори грають студентів-ченців Києво-Могилянської академії 1700-их років, які грають у своєму театрі п’єсу Кониського. Актори — це Б.Бенюк та сам режисер А.Приходько, дириґент і п’ятеро виконавців співів-кантів, що за традиціями барокового театру доповнюють-коментують хід сюжету. Постановка драми з XVIII ст. стає «матеріалом», до якого режисер застосовує свій «прийом» і формує новий текст. Завдяки цій двошаровості зміщується акцент — барокова антитетика вже сприймається не етично, а естетично: контрастні костюми, дворівневі декорації, спів, дикція впливають на глядача радше красою, ніж дидактичним змістом. Герої драми Кониського, означеної «трагікомедією», — це праведник Гіпомен, з якого знущається грішник Діоктит; обоє помирають і потрапляють відповідно у рай і пекло. Герої Приходька — це студенти-актори з XVIII ст., старший з яких виправляє гру молодшого; це по-своєму комічні алегорії «Терпініє» і «Отрада», що плачуть в хустинку і пускають мильні бульбашки. І ніякої трагікомедії — ХХІ ж бо століття.

Дуже показово, що моральний порядок XVIII ст. у поєднанні з анархією ХХІ, а також прекрасні декорації, вправна церковнослов’янська, чудесний спів і вишукана акторська гра дають такий успішний результат. Не кажучи вже про воскресеніє рідних культурних традицій. На жаль, майже мертвих.