кадр з фільму Вишивальниця в сутінках

Українські фільми останніх років, на жаль, не відзначаються світоглядним багатством. Проблеми психологічні, моральні також залишаються поза увагою. Простір фільмів дедалі більше відчужується від реальності.

Тим більше вражає, коли трапляється спроба розкрити щось суттєве для розуміння сьогоднішньої людини, намагання осмислити якусь важливу проблему.

Схоже, що герої фільму Миколи Седнєва – чоловік середніх років (Володимир Гетьманський), його донька Мілена (Тамара Борбот) та його подруга Світлана (Тамара Комарова) — задоволені своїм життям і собою. Вони відпочивають на морському узбережжі, а у вільний від пляжу час вештаються по місту, і їхніми очима ми спостерігаємо дотепні «замальовки з натури» (одна з них: рекламна акція презервативів біля рекламного щита з написом «За безпечний секс», на звороті якого – «Слава КПРС!» з частиною портрета орденоносного партійного вождя, — так у фільмі перетинаються справа Маркса і справа Фрейда). За цими замальовками вгадуються «Маски-шоу», хіба що менш шаржовані. Потрапляє в поле зору героїв і вишивальниця (Катерина Кондратьєва), що дала назву фільмові. Це жінка середніх років, яка безперестанку вишиває, сидячи на стільчику біля свого будинку. В інтерв’ю тележурналістам вона пояснює, чому це робить. Річ у тім, що її почали переслідувати власні гріхи, і коли вона звернулася до священика, він порадив їй вишити 33 ікони Богоматері. Вона вже вишила сім... Є ще епізод з продавщицею компакт-дисків, яка вступає в діалог з юнаком-покупцем англійською («прикол» в тому, що продавщиця зав’язана хусткою і нагадує сільську жінку, тож досить смішно чути з її вуст в англійській транскрипції назви популярних зарубіжних груп та імена виконавців).

Час від часу режисер повертається до цих епізодичних персонажів, не просто нагадуючи про їхнє існування, а й пересвідчитися, що вони перебувають в розвитку: вишивальниця продовжує вишивати, діалог англійською триває вже за чашкою кави і т. д.

А що ж наші герої? У їхнє збалансоване й безжурне життя волею випадку входить колишня однокласниця героя (Наталя Сумська). Чемний чоловік, який в ранній юності був у неї закоханий, запропонував їй жити разом з ними, адже в них досить простора будівля з палісадником на узбережжі. Та виявилося, що, запросивши цю жінку, він зруйнував усю ідилію — вона з характером і бореться за здоровий спосіб життя — без цигарок, горілки і т. ін. Врешті він освідчується їй, а Світлана змушена покинути своє зручне для неї місце. Виникає колізія драматична (хоча подається, як і весь фільм, в гумористичному ключі). І ось тут вступає в дію Мілена, вона хоче повернути Світлану, бо звикла до неї, а батькову нову любов не визнає, адже та робить їй зауваження, намагаючись прищепити правила хорошого тону.

Без особливих зусиль Мілена вертає все на круги своя. Щоправда, ціною людського життя. Героїня Наталі Сумської, заставши свого новознайденого коханого знову із Світланою, кидається з кручі в море на каміння. Вона жила за правилами, коли, повіривши людині, пережити зраду не можна.

Несподіваний фінал у комедійному фільмі. Тим більше, що автор робить все, щоб подати і життя персонажів, і події якомога смішніше. Начебто несерйозно. Персонажі досить пізнавані — в реальній дійсності зустрічаються часто. І тут варто детальніше сказати про 17-річну Мілену, тому що, як тільки вона вступає в дію, інші починають відігравати службову роль, вони стають слухняними виконавцями її волі. Іншими словами — вона ними маніпулює, і це їй дуже подобається, на наших очах дівчина входить в роль режисера подій, з’являється азарт, нові варіанти вирішень сцени імітації сексу, а пізніше — сцени спокушання...

Власне, все обертається довкола цих сцен — тут уже автор фільму виявляє розкутість і творчу свободу в актуалізації сексу й оргазму, зображення яких у нашому кіно стало чи не єдиною ознакою тої самої творчої свободи. Сучасні кінокритики нерідко трактують захоплення таким виявом любові як протистояння жорстокості й насильству, вбивствам і війнам. Особливість «Вишивальниці в сутінках» полягає в тому, що тут секс стає знаряддям убивства (можливо, як знаряддя не до кінця усвідомлене, але суті це не міняє).

Суть у тому, що Мілена бачить життя, як суцільне свято й насолоду, а це можливе тоді, коли всі – і Світлана, і закоханий у Мілену хлопчик (Валерій Крупенін) будуть слухняно виконувати її команди. Маніпулюючи іншими, дівчина не думає про далекосяжні наслідки, для неї важливий сам процес. Тут автор фільму виходить на проблему гри як насильства однієї людини над волею іншої.

Режисер запросив на роль Мілени студентку-другокурсницю: вона органічна, оскільки не має потреби перевтілюватись, здається, це той випадок, коли людина є сама собою. Слід зауважити, що виконавиця надзвичайно схожа на дівчинку, яка знялася в головній ролі попереднього фільму Миколи Седнєва «Прокинутись в Шанхаї», тим самим наголошується, що «Вишивальниця» — це його продовження. Герої виросли і зникла безневинність, чистота, дівчина має досвід, якому позаздрить і значно старша людина. Недаремно старша за неї Світлана так її слухається.

Психологічну проблему маніпулювання режисер розв’язує начебто у спосіб несерйозний, не без гумору стежачи за своїми персонажами. Він дає їм повну волю в заданій ситуації і не береться ні виправдовувати, ні засуджувати їх. Те, що остаточної істини не існує, він підкреслює у фіналі — засмучені загибеллю жінки, батько і донька у дивному, неприродному русі демонструють чи то каяття, чи то насміхання з правила, які сповідувала покійниця. Каяття, тому що мимовільний злочин також карається муками совісті. Але чи мучить совість Мілену та її батечка — цей ігровий етюд відповіді не дає.

І хоча фільм вибудуваний в анекдотичній манері, він спонукає задуматись над проблемою деморалізації, безвідповідальності людини за свої вчинки.