Iнiцiаторами створення стрiчки з такою назвою стали українцi з Канади та США, а їхні партнери – українськi науковцi, зокрема, працівники музеїв. Авторам вдалося передати iсторiю Галичини мовою вишуканого показу прекрасних мистецьких творiв та архiтектури. В цiлому створюється дуже позитивний образ нашого краю, його людей i багатої культури.

– Що ви хотiли сказати цим фiльмом?

– Перш за все, що Галичина – це частина України, а не велике село. Що тут – не тiльки етнографiя та фольклор, хоч би якими хорошими вони були. Тут є, була i буде велика культура. Ми прагнули розповiсти про те, що в Українi, попри всi проблеми, триває вiдродження. Ми хотiли показати нашiй молодi, що вона може пишатися українською iсторiєю. Що, хоча iсторiя України жорстока, вона має дуже багато позитивних речей.

Власне, про це я хотiла розповiсти глядачам у Канадi, США та в iнших країнах свiту. Мою iдею пiдтримали молодi українцi, якi представляють третє й четверте поколiння емiґрацiї. Режисером i продюсером є канадiйка Данiель Стодiлка. Автор сценарiю – професiйний телевiзiйний сценарист Петро Бейгер, американець українського походження. А оператор Олег Возний – з України. Український текст читає львiвська актриса Леся Бонковська. У фiльмi використано як давню українську музику, так i твори сучасних українських композиторiв.

– Чи багато фільмів про Україну створюють у діаспорі?

– Чимало. Але вони, як правило, розповідають про ту чи iншу трагедiю – Голодомор, Другу свiтову вiйну, Чорнобиль тощо. Ми ж хотiли представити Галичину як потужний культурний центр, який перебував пiд впливом i схiдних традицій, i захiдноєвропейських. Вважали за потрiбне сказати, що Галичина боронила Європу вiд набiгiв схiдних нападникiв. I ще важливий момент – у Галичинi сьогоднi є багато молодi, яка розвиває цi культурнi традицiї.

– Ваш фiльм триває годину, в ньому використано величезну кiлькiсть творiв мистецтва, щедро показано наші архiтектурні перлини. Як вам вдалося це все повизбирувати?

– Фiльм не мiг би вiдбутися, якби не велика допомога українських науковцiв. Ми не мали намiру просто приїхати i, як кажуть, «накрутити фiльм». Ми прагнули навчитися, отримати знання від високо освічених українських істориків, мистецтвознавців. Ранiше то поляки писали iсторiю Галичини, то росiяни. Ми, власне, хотiли передати думки й позицiї саме українських науковцiв, а вони щиро дiлилися з нами, вiдкривали всi музейнi фонди, архiви.

– На яку аудиторiю ви розраховуєте?

–На свiтову. Оригiнальний сценарiй написано англiйською мовою, а український варiант – це вже переклад. Ми ще плануємо перекласти супроводжувальний текст фiльму на французьку, нiмецьку, італійську, зробити росiйськi субтитри.

– Як ви збираєтеся розповсюджувати фiльм?

– Спершу плануємо показати безкоштовно в українських та канадських школах і вишах, дати в бiблiотеки. Але фiльм також продаватимуть у рiзних країнах.

– Маєте новi плани?

– Так. Хочемо розповiсти про те, як пiдтримував людей мистецтва митрополит Андрей Шептицький.