Марія Капніст у виставі«За двома зайцями»

У 1961 році до театру кіноактора при Київській кіностудії імені Олександра Довженка прийняли Марію Ростиславівну Капніст, яка повернулася з заслання.

Марія Капніст не нехтувала ніякою роботою, вона знімалась у масовках, епізодах, у лахмітті і у пишному одязі, на морозі і в спеку. Вона завжди сяяла усмішкою і добротою до людей.

Ще з юності Марія мріяла стати артисткою. Намагалася вступити до театрального інституту. Та дворян не приймали у вищі навчальні заклади.

Витримавши всі випробування долі, Марія Капніст у 44 роки знайшла в собі сили здійснити мрію юності — стати артисткою. Кінематограф давав можливість жити у світі уяви.

Марія Капніст народилася 1914 року в Петербурзі, у дворянській родині. Батько, Ростислав Капніст, був нащадком славетного поета ХVIII ст. В.В.Капніста.

Світова війна, революція 1917 року, громадянська війна. Розруха, голод. У роки революції розстріляли Маріїного батька.

Невдовзі почалися репресії.

У 1934 році вбили С.М.Кірова, секретаря парторганізації Ленінграда. Марію арештували. Дворяни були під підозрою. Невдовзі її випустили. Але то був тільки початок. 1941 року Марію знову заарештували і вивезли у табори. Тайшет, Джезказган, Караганда — виправно-трудові табори (дармова робоча сила). Марія була горда, непокірна. Ще у шкільні роки на завдання вчительки знайти риму на слово «комуніст» вона відповіла: «Комуністами ніколи не будуть Капністи». Її виключили зі школи.

З таких в’язнів тюремники знущалися особливо люто. Марію били, не давали їжі, обстригли її розкішне волосся, вибили зуби — об стіл обличчям. Кинули у барак до карних злочинців. Та знайшовся захисник, якому свого часу вона допомогла. Він врятував її.

Багато невинно засуджених людей — освічених, обдарованих — відбували ув’язнення. У таборі був створений театр. Марія грала у невеличких п’єсах, читала вірші, які пам’ятала з вільного життя.

Сталося так, що вона завагітніла. Її вивезли до Караганди, на найтяжчі роботи у шахтах. Можна лише дивуватися, як у таких умовах вона змогла народити дитину.

Пізніше, на волі, вона ніколи не користувалась метро і підземними переходами — вони нагадували їй шахти Казахстану.

Марії дали другий термін, 10 років, за те, що вона захищала свою дитину, — табірна вихователька била її. З дочкою бачитися більше не дозволили, вивезли невідомо куди. Але Марії вдалося переправити доньку на волю. Її подруга-ув’язнена відбула строк і поверталася на Україну. Марія умовила її знайти Раду і забрати з собою. Так для маленької Радислави Валентина Іванівна Базавлук стала другою матір’ю.

Після смерті Сталіна з таборів, у першу чергу, випустили карних злочинців. По країні покотилася хвиля грабунків, насильства, вбивств.

Марію звільнили 1958 року. Справа Марії Ростиславівни Капніст була припинена «за відсутністю складу злочину».

Тяжким було вороття Марії на волю. Грошей не було, на роботу не брали — «зековка», майже жебракувала, спала на вокзалах, у підворіттях, працювала двірником.

Та найтяжчим випробуванням в її житті була зустріч з донькою у Харківському дитячому будинку. Рада відмовилася визнати Марію своєю матір’ю. Вона звинувачувала її у всіх нещастях, яких зазнала за своє коротке життя.

Згодом Радислава повернулася до матері.

Понад 30 років працювала Марія Капніст у кінематографі. Вона з успіхом грала ролі у фільмах: «Руслан і Людмила» — Наїна, «Бронзовий птах» — Софія Павлівна, «Віра, Надія, Любов» — мадам Дуаль, «Відьма», «Нові пригоди янкі при дворі короля Артура» — Фатум, «Притча про світлицю» та багатьох інших.

Актор В. Федоров згадував: «Марія Ростиславівна була найдобрішою людиною, ніжною і наївною, як дитя. Вона дуже допомогла мені, «найкраща справа на землі — творити добро», — говорила вона».

В останні роки свого життя Марія Капніст багато зусиль доклала, щоб ушанувати пам’ять своїх предків. Рід Капністів, Капніссос, відзначився ще у 1702 році героїчною боротьбою за незалежність грецьких островів проти турецького поневолення. Пізніше воювали проти турків під російською короною. За це були нагороджені землями на полтавщині, де й народився Василь Васильович Капніст (1757-1823) — поет, сатирик, автор славнозвісного твору «Ябеда», його вивчали у школі. Він був громадським діячем, виступав проти кріпацтва. Багато років жив в Україні. Похований в селі Обухівка в родовому маєтку Капністів. Завдяки зусиллям Марії Капніст відбулися вечори, присвячені Василю Васильовичу Капністу, — відзначено 230 років з дня народження поета. Вийшли друком його твори.

В.В. Капніст (1757-1823) — поет, сатирик, автор славнозвісного твору «Ябеда», його вивчали у школі. Він був громадським діячем, виступав проти кріпацтва. Багато років жив в Україні. Похований у с. Обухівка в родовому маєтку Капністів.

Плинув час.

Я зайшла до Володимирського собору в Києві. Мою увагу привернула худенька жінка похилого віку. Біля вікна вона дістала карамельку, розрізала на дві частини, одну загорнула і сховала. Це була Марія Капніст. Вона майже не змінилася, тільки великі очі стали сумні, скорботні. Я підійшла до неї. Ми згадали Київську кіностудію. Вона розповіла мені, що подарувала дорогоцінну ікону Володимирському собору. Це була старовинна ікона Богородиці, що належала родині Капністів. З нею Марія Ростиславівна ніколи не розлучалася, вона допомагала і оберігала її все життя.

Марія Капніст загинула у 1993 році під колесами автомашини.

В останній час вона майже не знімалася, жила злиденно. А я не можу забути маленьку карамельку, розрізану навпіл. І в моїй пам’яті виникають розповіді в’язнів таборів: сховати кожну крихітку їжі, щоб вижити. До кінця життя пам’ять Марії Капніст, її єство були в полоні сталінських таборів.