 |
|
|
| Зміст номера 2006:#1 |
|
|
|
|
Сторiнки: 1
|
|
|
|
Roskolyana Svyato
Z 18 po 20 zhovtnya v Budinku ki~no prohodiv shchori~chnij festival' argentins'kih fi~l'mi~v, organi~zovanij za pi~dtrimki Posol'stva Argentins'koyi respubli~ki v Ukrayini~ ta NSKU. Za ci~ dni~ glyadachi~ mali zmogu pereglyanuti najpomi~tni~shi~, na dumku organi~zatori~v, stri~chki ki~l'koh ostanni~h roki~v. Popri fabul'nu nepodi~bni~st' i~ navi~t' ri~znozhanrovi~st', fi~l'mi viyavilisya v chomus' sugolosnimi. I~ te, shcho yih ob'iednuie, - ce posilena uvaga do fabuli ta yakas' majzhe epi~chna rozlogi~st'. Tri i~stori~yi pro poshuki vlasnih koreni~v i~ sensu zhittya, dolannya trudnoshchi~v i~ samostverdzhennya na ulamkah minulogo. Daleki~ vi~d <>, voni radshe vpisuyut'sya v tradici~yu argentins'kih teleseri~ali~v, de nespodi~vani~ povoroti doli~ znovu j znovu rujnuyut' zvichnij uklad zhittya geroyiv i~ zmushuyut' yih pereosmisliti ves' poperedni~j dosvi~d.
 |
|
|
 |
|
Петро Борисів
Кіномитці і публіка на Заході і в Україні запитують: «Що відбувається з кіноіндустрією в Україні? Чи виживе вона, і якщо так, то в якій формі?»
У плані бізнесу це питання пов’язане з очікуванням кроків уряду, які привернуть бізнесменів до співробітництва. У культурному плані: керівники кіно— та телевиробництва в Україні мають зберегти українську ідентичність, культуру і мову. У політичному плані фільми визначатимуть обличчя української ідентичності у світі, її імідж, мислення і світовідчуття українців.
Перше, і найголовніше: українська кіноіндустрія може і має набути фінансового наголосу — це є самопідтримка.
Друге: слід визначити роль кіно і телебачення у відбудові нації (чи то внутрішні, чи міжнародні аспекти).
Більшість людей у світі не матимуть нагоди відвідати Україну. Знатимуть вони про неї з фільмів і телепрограм. Той імідж і та мова, якою вони підуть до глядача, визначатимуть можливості україн-ської нації. Якщо мова буде російською, Україна й надалі сприйматиметься просто як частина Росії, і це вплине на всі аспекти українських міжнародних відносин — як у бізнесі, так і в дипломатії.
|
|
|
|
|
Бесіду вела Олена Левченко
Марк Нестантінер, театральний режисер. Народився у Києві. Закінчив режисерський факультет Київського театрального інституту ім. Карпенка-Карого (майстерня М.М. Рудіна). Поставив вистави «Схожий на лева» за Р. Ібрагімбековим (театр-судія на Ярославовому валу); «Сподіватися» за Ю. Щербаком (Ворошиловградський обласний музично-драматичний театр), «Отчий світильник» за Р. Федорівим, «Сорочинський ярмарок» за М. Гоголем (Львівський ТЮГ); «Пам’ять» за творами Б. Олійника (Національний театр ім. І Франка); «Шабашечка» за В. Тимченком, «Дах» за А. Галіним (Київський Театр кіноактора); «Ідея пана Дома» за Ф. Кроммелінком (Київський театр російської драми ім. Л. Українки) та ін., а також 1981 р. виставу «Стійкий принц» за П. Кальдероном у Київському Молодіжному театрі, яку так і не побачив широкий глядач внаслідок офіційної заборони.
З 1994 р. живе в Мюнхені. Ставить вистави у Німеччині та Голландії. У листопаді 2005 р. закінчив роботу над виставою «Нотатки божевільного» за М. Гоголем у Державному центрі театрального мистецтва ім. Леся Курбаса.
|
|
|
|
|
Безп'ятчук Жанна
Юрій Іллєнко: «Місце пророка вакантне... Україні, як ніколи, потрібен пророк...»
Кожне слово, як виклик. Кожне слово, як постріл, що своїм метафоричним свинцем влучає в самісіньку серцевину давніх-предавніх звалищ, непрорубаних, непройдених хащів колективної свідомості нації в «епіцентрі європейської цивілізації». Якщо до цього додати епатажність, філігранний ідеалізм, мистецький ірраціоналізм та рафіновану провокативність, то можна отримати те емотивно-енергетичне та ідейне тло, яке витворювалося під час публічної лекції видатного українського кінорежисера Юрія Іллєнка під промовистою назвою «Місце пророка вакантне (проблеми української культури, зокрема кіно)» в Києво-Могилянській академії 1 листопада 2005 року.
|
|
|
|
|
Ольга Папаш
Нинішнього року Україна була представлена на «Молодості» п’ятьма студентськими роботами: «Подорожні» (реж. Ігор Стрембіцький), «Ведмежа послуга» (реж. Євген Альохін), «Приймак» (реж. Тарас Кушнір), «Ліфт» (реж. Євген Тимохін), «Гніздо» (реж. Євген Хворостянко). Журі не відзначило жодного фільму, навіть десятихвилинну документальну стрічку Стрембіцького, що отримала «Золоту пальмову гілку» на Каннському МКФ. Поза тим, і цієї мізерної кількості не завжди якісних робіт достатньо, щоб побачити, які орієнтири обирають молоді українські режисери в кінематографічному полі.
|
|
|
|
|
Ганна Косенко
35-та «Молодість» залишила присмак солодко-гіркого коктейлю, в який потрапили переважно сімейні драми й мелодрами, трохи комедій і багато стрічок про війну. Гіркуватості напою додав вибір журі, який здивував усіх. Журналісти, які бачили стрічку «Звинувачуваний» (реж. Якоб Тюзен), що отримала Ґран-прі фестивалю, заходилися працювати детективами, шукаючи відповідь на запитання: «Хто проплатив уже другий рік підряд перемогу дуже посереднього данського фільму?». Адже важко зрозуміти, що мистецького і нового вдалося знайти членам журі в картині цього режисера, яка паразитує на тематиці догмівських фільмів і вкотре розкручує тему інцесту. Директор фестивалю Андрій Халпахчі передбачив подібні запитання і закликав не підозрювати ні в якому тиску на журі спонсорів і організаторів фестивалю. Залишається повірити, що на Заході таке кіно зараз в ціні і це свідомий вибір журі.
|
|
|
|
|
|
Гарячі новини на Facebook
|
|
|
|
|
|
|
