Лариса Брюховецька
Минулорічний (шостий) українсько-російський фестиваль продюсерського кіно «Кіно-Ялта» залишив по собі гіркий осад: серед чотирьох українських фільмів – «Штольня», «Оранж лав», «Хеппі піпл» та «Помаранчеве небо» – тільки останній (хоча й не повною мірою) претендував на професійний розгляд, і саме акторові «Помаранчевого неба» Лимарєву й дістався приз за кращу чоловічу роль, тобто російський актор відстояв честь українського кіно.
Бесіду веде Лариса Брюховецьк
– У вас величезний досвід організації та проведення міжнародних кінофестивалів. І вже вдруге ви підготували і провели «Кіно-Ялту». В чому своєрідність цього фестивалю?
– По-перше, незвичний формат. Уже восьмий рік поспіль проходить фестиваль двох країн – України та Росії. Аналогічного в пострадянському просторі немає...
Юрій Шевчук
Первинний задум кінофестивалю полягав у тому, щоб за допомогою фільмів обох країн розпочати дискусію навколо суспільних проблем України та Польщі. Обидві країни пережили щось на зразок революцій: Польща – період руxу «Солідарности», Україна – Помаранчеві події 2004 року. Обидві пов’язували зі своїми революціями нереалістично великі надії, обидві пройшли період розчарування і суспільної апатії, обидві продовжують страждати від гострих проблем, вирішити які їхні революції виявилися нездатними. Цей контекст подій і визначив назву фестивалю «Пореволюційний блюз».
Шановний читачу!
Ми проводимо невелике опитування, що має на меті визначити преференції наших читачів. Ваші відповіді допоможуть нам зробити журнал “Кіно-Театр” ще цікавішим для Вас.
