Галина Лазарева. «Княжна Мери». Творческий выкидыш. – Одесса, 2010. – 400 с.

У грудні минулого року в Одесі було презентовано четверту(1) на пострадянському просторі роботу, присвячену творчості всесвітньо відомої української режисерки Кіри Муратової. Її авторка Галина Лазарева працювала на Одеській кіностудії понад 10 років, спочатку секретарем парткому, пізніше головним редактором та заступником директора кіностудії. Знання роботи студії зсередини дало їй змогу заснувати в 2000-х роках серію книг «Імена Одеської кіностудії». В рамках цієї серії в 2004 році Лазарева спільно з Володимиром Міненком випустила монографію «Кіра Муратова», де було докладно проаналізовано повну фільмографію та біографію режисерки. Через шість років після цього дослідження авторка звернулася до історії одного не-створеного фільму Муратової, – екранізації повісті Михайла Лермонтова «Княжна Мері», – сценарій якого було завершено в 1975 році.

У книзі опубліковано корпус архівних матеріалів, серед яких літературний та режисерський сценарії; малюнки костюмів до фільму, зроблені відомим художником та режисером Рустамом Хамдамовим; протоколи обговорень фільму на засіданнях Одеської кіностудії; портрети акторів, які брали участь у пробах до фільму; повна фільмографія Муратової, ілюстрована кадрами з кінофільмів; розшифровка персоналій, що згадуються в опублікованих документах, та коментарі. Такий підхід близький до позитивістського напряму в історіографії, для якого характерні відмова від метафізичного тлумачення історії, літературності та пріоритет джерелознавчих досліджень. Тому закономірною є відсутність авторської передмови до книги: автор самоусувається з монографії, дозволяючи читачеві самостійно ознайомитися з процесами радянського кіновиробництва, аргументацією партійних чиновників, через заборони яких зупинялися зйомки, були порізані та покладені «на полицю» фільми не лише Кіри Муратової, а й інших талановитих режисерів того часу. Авторська точка зору присутня лише у вигляді метафоричних назв розділів, що перетворюють сукупність документів на своєрідний наратив: спершу зацікавлення Муратової твором Лермонтова, що вилилося в першу версію сценарію (розділ «Схвилювало»); далі обнадійливий режисерський сценарій (високо оцінений радою студії), про нереалізованість якого залишається тільки пожалкувати (розділ «Горювати-співчувати»); далі тривала критика режисерського бачення повісті, кульмінацією якої стало засідання художньо-економічної ради студії, де Муратову було звинувачено у формалізмі, недостатній партійності, відсутності громадянської позиції героїв її фільму та ігноруванні соціального значення твору Лермонтова, що зрештою призвело до наказу Держкіно УРСР про припинення роботи над фільмом (розділ «Людину вбито»). Не зрозуміло, хто мається на увазі під «вбитою людиною», – чи то «Княжна Мері», ненароджена дитина, чи то сама Кіра Муратова, оскільки наступний розділ під назвою «Кінг-Конг живий» складається з повної фільмографії Кіри Муратової, яка слугує підтвердженням стійкості та волі режисерки, яка пережила часи комуністично-вірних дорадників і стала постаттю світового рівня. Останній розділ «Одна з багатьох» містить доповіді про роботу Одеської кіностудії в 1971–1975 роках, вводячи таким чином «Княжну Мері» в широкий контекст студійних проектів. Іронія цієї історії в тому, що на вищезгаданій художньо-економічній раді, яка остаточно зупинила роботу над фільмом, одним з палких обвинувачів Муратової, що закидав їй неповагу до студійного колективу (малося на увазі несприйняття утилітаристського підходу до кіно як до партійної агітки, а не мистецтва, висловлене Муратовою на початку обговорення), ігнорування виробничого боку справи, намагання знімати фільми «для себе», а не для (радянських) людей, виявилася… Галина Лазарева. На жаль, подано лише початок та кінець її виступу, оскільки «в архіві» сором’язливо «відсутня сторінка протоколу».

Отже, сценарій «Княжни Мері» виступає призмою, через яку загальні місця сучасної історії радянського кіно (ідеологічні утиски режисерів, партійні обговорення та культивування посередності) наповнюються конкретним історичним змістом, а також дає змогу пов’язати цю історію з нашим часом, коли колишні партійні функціонери від кіно реабілітуються виданням таких-от монографій. Книгу написано за безпосередньої участі самої Кіри Муратової та художника Євгенія Голубенка. Вона безперечно зацікавить як кінознавців, так і широке коло шанувальників творчості Кіри Муратової.

1 Див.: Кира Муратова. Серия «Имена Одесской киностудии» / Сост.: Г. Лазарева, В. Миненко. – Одесса: Астропринт, 2004. – 72 с.; Кира Муратова. Кадр за кадром. Фотоальбом «Два в одном» / Сост.: К. А. Донин. – К.: Атлант-ЮЭиСи, 2007 – 119 с.; Абдуллаева Зара. Кира Муратова: Искусство кино. – Москва: НЛО, 2008. – 424 с.