Сто­лиці Сло­бо­жан­щи­ни над­зви­чай­но ща­с­тить на та­лан­ти. Харків має та­кож влас­ну оригіна­ль­ну те­а­т­раль­ну і ре­жи­серсь­ку шко­лу – зна­ну не тільки в Ук­раїні, а й да­ле­ко за її ме­жа­ми. Про­фесійна підго­тов­ка май­бутніх митців у творчих ву­зах міста має най­шир­ший спектр. Се­ред сту­дентсь­ких твор­чих ко­лек­тивів ви­со­ким ху­дожнім рівнем ви­с­тав та ре­жи­серсь­кою май­стерністю вирізняється ес­т­рад­ний те­атр «Ака­демія» Харківської дер­жав­ної ака­демії куль­ту­ри, яко­му не­що­дав­но ви­пов­ни­ло­ся десять років.

Своїм на­ро­д­жен­ням він зо­бов’яза­ний міжна­род­но­му те­а­т­раль­но­му фе­с­ти­ва­лю «Зем­ля. Те­атр. Діти» (Євпа­торія). Са­ме тут 1999 р. на сцені міжна­род­но­го цен­т­ру-ком­плек­су «Зо­ло­тий клю­чик» він упер­ше брав участь як са­мостійний ху­дожній ко­лек­тив – сту­дентсь­кий ес­т­рад­ний те­атр Хар­ків­ської дер­жав­ної ака­демії куль­ту­ри.

До те­а­т­ру вхо­дять ви­хо­ванці ре­жи­серсь­кої май­­стерні ла­у­ре­а­та міжна­род­них те­а­т­раль­них фе­с­ти­валів і твор­чих премій, за­слу­же­но­го дія­ча ми­с­тецтв Ук­раїни, про­фе­со­ра Сергія Іва­но­ви­ча Гордєєва, який є його за­снов­ни­ком і ху­дож­нім керівни­ком, а також ав­тором усіх твор­чих про­ектів. Це своєрідна ла­бо­ра­торія по­шу­ку но­вих форм і ме­тодів сце­нічно­го втілен­ня дра­ма­тургічно­го ма­теріалу, син­те­зу різних жанрів ес­т­рад­но­го ми­с­тецтва.

Після за­вер­шен­ня на­вчан­ня сту­ден­ти пе­ре­да­ють ре­пер­ту­ар те­а­т­ру но­во­му по­колінню ви­хо­ванців май­ст­ра. Та­ку «ес­та­фе­ту» по­колінь С. Гордєєв за­про­ва­див не­ви­пад­ко­во. У про­цесі взаємодії ви­пу­ск­ни­ки до­по­ма­га­ють «но­во­бран­цям» на­бли­зи­ти­ся до прак­тич­но­го вті­лен­ня ре­жи­серсь­ко­го за­ду­му, зро­би­ти перші кро­ки в про­фесії, за­по­зи­чити досвід ко­лек­тив­ної студійної ро­бо­ти над ви­с­та­вою.

«Ака­демія» стає для май­бутніх ре­жи­серів не ли­ше го­ло­вною ба­зою прак­ти­ки, а й, пе­ре­довсім, сти­лем жит­тя, ко­лом од­но­думців, сім’єю.

Те­атр відкрив­ся ес­т­рад­ною ви­с­та­вою-кон­цер­том «Шо-у-год­но!» (яс­к­раві кон­цертні но­ме­ри і па­родії на відо­мих ес­т­рад­них ви­ко­навців).

Після неї бу­ла «Ши­нель» за мо­ти­ва­ми од­ной­мен­ної повісті М. Го­го­ля. Гро­те­с­ковість ха­рак­терів, си­ту­ацій, навіть фан­та­с­ма­го­ричність зму­шу­ва­ли гля­да­ча на півто­ри го­ди­ни за­та­му­ва­ти по­дих. Ось як на цю подію відгук­ну­ла­ся хар­ків­ська пре­са: «Сміливі варіації на вічну те­му “ма­лень­кої лю­ди­ни” не за­ли­ша­ють гля­дачів бай­ду­жи­ми, оскільки ак­то­ри руй­ну­ють стіну ча­су. Во­ни гра­ють не стільки сцен­ки з кон­крет­ної епо­хи, скільки пси­хо­логічні си­ту­ації, знай­омі кож­но­му, хто сти­кав­ся з про­ява­ми бю­ро­кра­тиз­му. В об­разі Акакія Баш­мачкіна ми впізнаємо са­мих се­бе. Так ви­ни­кає сміх крізь сльо­зи, комічне поєднан­ня з тра­гіч­ним…» (Ми­ро­нен­ко Ю. «Ши­нель» сту­дентсь­ко­го по­крою// Сло­бід­ський край. – 2001. – 19 черв.).

На­ступ­ний крок у роз­вит­ку те­а­т­ру – ес­т­рад­на ви­с­та­ва «Дзер­ка­ло», яку на пер­шо­му Харківсько­му фе­с­ти­валі сту­де­н­тсь­ких те­атрів «На кри­лах ко­хан­ня» бу­ло відзна­че­но по­че­сним дип­ло­мом за сміливі по­шу­ки ігро­вих і роз­ва­жаль­них форм.

У ви­с­таві «Хол­стомір», по­став­леній 2003 року за мо­ти­ва­ми повісті Льва Тол­сто­го «Історія ко­ня», є еле­мен­ти і чи­с­тої дра­ми, і пан­томіми, і мю­зик­лу. Про­ста життєва логіка, що відо­б­ра­жає прав­ду жит­тя, – ос­но­ва ак­торсь­кої гри. Не по­мил­ко­вий па­фос, а гул тра­гедії відчу­вав­ся у цій ви­с­таві – най­серй­ознішій ро­боті сту­дентів, ство­реній за всіма за­ко­на­ми кла­сич­но­го дра­ма­тич­но­го те­а­т­ру. Це бу­ла ви­с­та­ва-роз­дум про сенс ду­хов­но­го і без­глуз­дя тва­рин­но­го існу­ван­ня, своєрідна сповідь людсь­ко­го єства. В ес­т­рад­но-цир­ковій дійстві «Місто “Ч”, або Там, де збу­ва­ють­ся мрії», ство­реному 2004 ро­ку за мо­ти­ва­ми цир­ко­вої ви­с­та­ви «Куї­дам» відо­мо­го фран­цузь­ко­го «Цир­ку Сон­ця», бу­ло ба­га­то яс­к­ра­вих ес­т­рад­них но­мерів з еле­мен­та­ми ак­ро­ба­ти­ки, жон­г­ля­жу, трю­ка­ми, фо­ку­са­ми. Ак­то­ри змог­ли у цій не­сподіваній для гля­дачів ро­боті вих­люп­ну­ти свою мо­ло­ду твор­чу енергію, а С.Гордєєв зро­бив вда­лу спро­бу ра­зом зі своїми уч­ня­ми звер­ну­ти­ся до син­те­зу різно­манітних цир­ко­вих і сценічних жанрів.

2005-го вий­ш­ла ви­с­та­ва «Че­хов пла­че і сміється» за опо­відан­ня­ми А.Че­хо­ва. Яс­к­раві та не­за­бутні ха­рак­те­ри че­ховсь­ких ге­роїв на­да­ли мож­ливість виріши­ти склад­не, але ціка­ве за­вдан­ня, пов’яза­не з ак­торсь­ким пе­ревтілен­ням: син­те­зу­ва­ти у своїй твор­чості гли­бо­кий пси­хо­логізм та са­ти­ричність, ха­рак­терність, при­та­ман­ну ба­га­ть­ом че­ховсь­ким ге­ро­ям.

На­весні 2006 ро­ку – «За­ча­ро­ва­на Дес­на» за ав­тобіо­гра­фічною кіно­повістю О.До­вжен­ка. Фор­мою і спря­мо­ва­ністю во­на бу­ла ек­с­пе­ри­мен­таль­ною. Роль ав­то­ра ви­ко­ну­ва­ли троє ак­торів. У ви­с­таві ви­ко­ри­с­то­ву­вав­ся мов­ний хор і пла­с­тич­но-му­зичні ком­по­зиції, в яких бу­ли зай­няті не ли­ше го­ловні ге­рої, а й усі учас­ни­ки. Ці еле­мен­ти до­по­ма­га­ли ство­ри­ти по­етич­ну ат­мо­сфе­ру, відтво­ри­ти події прий­о­ма­ми по­ети­ко-ме­та­фо­рич­но­го те­а­т­ру.

Га­зе­та «Сло­бо­да» (27 жовт­ня 2007 р.) пи­са­ла: «Ця ви­с­та­ва-ан­самбль бла­го­род­но про­ста, світла, чи­с­та, життєрадісна, по­етич­на. Ро­ман­тич­на повість О. До­вжен­ка знай­ш­ла у ній адек­ват­не вирішен­ня».

2007 ро­ку – «П.Р.К., або Ті, ко­го вид­но в те­м­ряві» – ча­рівний світ те­а­т­раль­ної транс­фор­мації, який пе­ре­но­сить гля­дачів зі світу ре­аль­ності у світ ілюзії. Не­мов у ка­лей­до­скопі, «ожи­ва­ли» людські ру­ки, му­зичні інстру­мен­ти, різні пред­ме­ти, тва­ри­ни та пта­хи, меш­канці підвод­но­го цар­ст­ва. І цьо­му до­по­ма­га­ла магія уль­т­рафіоле­ту… Пла­с­ти­ка ви­с­та­ви бу­ла мак­си­маль­но на­бли­же­ною до пан­томіми.

Ви­с­та­ва «Karnaval de la Korso, або Витівки шар­ла­та­на», по­став­ле­на 2008 р. за мо­ти­ва­ми ка­п­ри­чо Е. Т. А. Гоф­ма­на «Прин­це­са Брамбіла», – ще один крок ху­дож­нь­о­го ко­лек­ти­ву до опа­ну­ван­ня ви­раз­них за­собів син­те­тич­но­го те­а­т­ру. Ця ро­бо­та – сплав смішно­го та серй­оз­но­го, каз­ки й ре­аль­ності. Во­на на­вчає гля­да­ча розрізня­ти справжні та фаль­шиві цінності. Учас­ни­кам вда­ло­ся пе­ре­да­ти ат­мо­сфе­ру таємни­чості, за­гад­ко­вості гоф­манівсько­го ка­п­ри­чо, ор­ганічно поєдна­ти сло­во та пла­с­ти­ку. Док­тор ми­с­тецтвоз­нав­ст­ва І. Збо­ро­вець пи­сав: «Ви­ко­навці, сце­но­графія, му­зи­ка ви­с­ту­па­ють як єди­не ціле, і цей ан­самбль, ство­ре­ний С.І. Гордєєвим, – жи­ве свідчен­ня йо­го пе­да­го­гічної та твор­чої праці. Він зумів об’єдна­ти дра­ма­тич­не дійство наскрізним об­ра­зом кар­на­ва­лу, який виз­во­ляє в лю­дині стихію ек­с­пре­сив­них, не­пе­ред­ба­чу­ва­них вчин­ків, про­бу­д­жує при­род­не на­ча­ло. Са­ма ідея кар­на­валізації жит­тя близь­ка С. І. Гордєєву, який зміцнює оп­тимізм і віру в лю­ди­ну». (Збо­ро­вец И.В. Три­умф эс­т­рад­но­го те­а­т­ра С.И. Гор­де­е­ва // Ве­ст­ник Харь­ков­ской го­су­дар. ака­де­мии ди­зай­на и ис­кусств. Сб. на­уч. р. – Х. : ХГА­ДИ, 2009. – С. 40–49).

2009 ро­ку те­атр «Ака­демія» по­ка­зав ви­с­та­ву «Ди­ва у ве­ли­ко­му місті», про­дов­жи­вши по­шу­ки в ос­воєнні ви­раз­них за­собів ак­торсь­кої транс­фор­мації та тво­рен­ня те­а­т­раль­ної дійсності за до­по­мо­гою уль­т­рафіоле­то­во­го світла. Са­ме за­вдя­ки цьо­му і відтво­рю­ва­ли­ся фан­та­с­тичні події. Ко­жен гля­дач змо­же по­чу­ти го­лос ве­ли­ко­го міста, по­бу­ва­ти у світі, де ди­ва очіку­ють йо­го на кожній ву­лиці. У каз­ко­во­му сю­жеті, зви­чай­но, па­нує стихія мо­ло­дості, лю­бові та натх­нен­ня, яка за­круж­ляє гля­дачів у вальсі під зву­ки сим­фонії ве­ли­ко­го міста. На цьо­му мож­на бу­ло б по­ста­ви­ти крап­ку в літо­писі те­а­т­ру «Ака­демія». Але йо­му ви­пов­ни­ло­ся тільки 10 років, і в ньо­го чи­ма­ло ціка­вих твор­чих за­думів. Сту­ден­ти пла­ну­ють ство­ри­ти Асоціацію сту­дентсь­ких те­атрів Хар­ко­ва.

«Ака­демія» вже ба­га­то років бе­ре ак­тив­ну участь у підго­товці за­галь­номіських свят і кон­цертів, се­ред яких: «Сло­бо­жансь­ке ро­дин­не свя­то», «Ви­ща шко­ла Харківщи­ни – кращі іме­на», «Спорт про­тя­гом жит­тя», «Учи­тель ро­ку», «Та­то, ма­ма, я – ук­раїнська сім’я» та ін.

Своїми до­сяг­нен­ня­ми те­атр зо­бов’яза­ний за­снов­ни­ку і на­став­ни­ку – Сергію Іва­но­ви­чу Гордєєву, який не тільки ви­кла­дає і займається наукою, а й є чле­ном правління Хар­ківсько­го міжоб­лас­но­го відділен­ня Національ­ної спілки те­а­т­раль­них діячів Ук­раїни Сергію Іва­но­ви­чу Гордєєву. Він пра­цює в ХДАК уже по­над 30 років. За йо­го без­по­се­ред­ньої участі у виші бу­ло відкри­то ка­фе­д­ри хо­рео­графії, те­ле­ба­чен­ня, ак­торсь­кої май­стер­ності, магістра­ту­ра та аспіран­ту­ра з те­а­т­раль­но­го ми­с­тецтва, на­вчаль­ний те­атр. По­са­да завіду­ва­ча ка­фе­д­ри ре­жи­су­ри за­би­рає в ньо­го ба­га­то ча­су, але на пер­шо­му місці, звісно ж, студенти і твор­чість.

Зірка Учи­те­ля го­рить де­далі яс­к­равіше, зігріва­ю­чи своїм теп­лом сер­ця учнів.