Проведення XVI Міжнародного театрального фестивалю «Мельпомена Таврії», що традиційно триває 24–31 травня, до останнього залишалося під питанням (чи безпечно? чи зможемо «потягнути» фінансово? чи достатньо театрів відважиться приїхати на неспокійну українську землю?).

Та, незважаючи на екстремальні обставини, організатори зайняли позицію справжніх творців, що завжди реагували на пекучі проблеми. Фестиваль відгукнувся на гостроактуальні події в країні й доклав чимало зусиль для її єднання, узявши своїм гаслом: «За єдину Україну!». Крім того, саме у важкий час людям як ніколи потрібні позитивні емоції.

Феєричне відкриття стало потужним, дуже важливим для громадянського духу українців лейтмотивом гарячої сучасності. «Синьо-жовта» історія двох кольорів. Трагедія їх розриву. Драма розбіжності. І незмінний тріумф гармонії. Усе це – в обрамленні музично-циркового шоу, наповненого філософськими смислами. І відвертими емоціями тисяч глядачів, що завмерли під час виконання вже сакральної для України пісні «Плине кача по тисині»…

Організатори зробили все можливе для залучення до театрального форуму максимальної кількості областей України та іноземних театрів. З Росії – в тому числі... Дістатися до Херсона ризикнули не всі. З Росії взагалі нікого не було. Але повсякчас знаходилися безстрашні, тож формат міжнародного «Мельпомена» втримала: крім театрів із Португалії та Латвії, її відвідали почесні гості з Угорщини та Білорусі. Завдяки відданості своїх творців і вірних друзів «Мельпомена Таврії» увійшла в історію Іншої, «постмайданівської», України як доказ патріотичного, мирного українського півдня і європейського курсу розвитку фестивального руху нашої країни.

Уперше за 16 років на Фестивалі запрацювала «Ґрін-зона», відкрита для всіх охочих, де читали п’єси сучасних драматургів Андрія Курейчика, Анатолія Крима і Тетяни Іващенко, відбувалися творчі зустрічі з провідними акторами та режисерами, флешмоби, концерти; проектувалися «Щоденники Фестивалю».

Запам’яталися й креативні умови показу вистав. «Переїхала» в ліс херсонська постановка «Понтій Пілат», що викликала чимало шуму, а португальську виставу «Малюнок Пікассо» показали в підвалі під сценою театру. Фестиваль вийшов далеко за рамки рідного Херсонського театру ім. Куліша: це були благодійні вуличні дитячі акції, «польовий» патріотичний концерт на кордоні на честь Дня прикордонника, «балконний» концерт у День миротворця, який викликав чималий інтерес у перехожих центральної вулиці Суворова, а оркестр театру «проник» навіть у найбільший міський торговельний центр... А ще «Мельпомена-2014» – це найпатріотичніша «перепустка» для учасників: організатори закупили кілометр жовто-блакитної стрічки, яка прикрасила кожного причетного до фестивалю. Знахідкою стала й ідея вручити 16-річній «Мельпомені Таврії»... паспорт, що й зробив Президент і головний ідейний натхненник фестивалю Олександр Книга.

Щороку на «Мельпомені» засідає Рада директорів українських театрів, а цього разу – у двох форматах (закритому і відкритому) і за активної участі заступника Міністра культури Олеся Журавчака та начальника відділу театрального мистецтва Департаменту формування державної політики у сфері культури, мистецтва та освіти Олени Воронько. До директорів театрів приєдналися також колеги з Угорщини, Португалії та Білорусі.

Безумовно, театральний фестиваль – це насамперед вистави. Фестивальна афіша зі зрозумілих причин цього року дещо скоротилась, але не втратила насиченості й концентрації різних форм, пошуків і течій сучасного театру. Було про що сперечатися, над чим сміятися, плакати, мовчати...

Криворізький театр музично-пластичних мистецтв «Академія Руху» запропонував відчути поезію Шевченка серцем, відкривши фестиваль виставою «І мертвим, і живим, і ненарожденним…» (режисер Олександр Бєльський) за творами «Катерина» та «Гайдамаки». І без жодного слова, тільки мова пластики… Так само й ібсенівський «Пер Гюнт» цього ж режисера – вистава з Кривого Рогу вилилась у танець по замкнутому колу життя головного героя – безглуздий і нещадний.

Херсонський театр ім. М. Куліша показав три постановки. Спочатку – екзотичний спектакль «Ідзанамі» за п’єсою Тетяни Іващенко – результат роботи творчої лабораторії режисера Сергія Павлюка на «Сцені під дахом». З ім’ям цього режисера на фестивалі пов’язана не тільки спроба осмислити світогляд і гаму почуттів та чуттєвості Країни сонця, що сходить, а й «адаптація» до лісового пленеру вистави «Понтій Пілат», що йде зазвичай на великій сцені. Й нарешті вистава «Свіччине весілля» (режисер Влада Бєлозоренко), що стала, мабуть, однією з найбільш обговорюваних – адже, крім справді потужного, стильного режисерського вирішення (визнаного за підсумками форуму кращим), нікого не залишили байдужими події, змальовані Іваном Кочергою, що так глибоко, гостро, жорстоко і... просвітлено перегукуються з сучасністю.

Херсонський театр ляльок виставою «Ястребок» режисера Бориса Чуприни розповів історію про трепетний паперовий літачок, який летів крізь бурю, дощ і артилерійський обстріл, щоб допомогти фронтовому товаришеві. Тим самим, на жаль, актуальна тема війни пролунала і для дитячої аудиторії, а вона сприйняла виставу неочікувано по-дорослому: стримано і з поважною тишею.

Дніпропетровський театр «Віримо!» спробував здивувати нетривіальним баченням п’єси Марії Ладо «Дуже проста історія», «прочитавши» цю притчу як трагікомедію за абсолютно мінімалістичної форми й відсутності у героїв-тварин бодай гриму.

16-та «Мельпомена Таврії» задіяла новий театральний простір – підвал. Освоювати цей крихітний простір випало португальському театру «CTB Teatro de Braga». Гостроти випробуванню майстерності додало те, що п’єса Дж. Хетчера про допит великого Пабло в застінках гестапо йшла без перекладу. Глядачеві допомогли стислим переказом основних колізій, але зрозуміло: годину двадцять сценічного часу «віч-на-віч» із глядачем (а на додачу – ще й аскетизм формального вирішення) – завдання не з простих. Артисти Анна Бусторфф і Руї Мадейра іспит склали, протримавши увагу публіки завдяки своїй чіткій взаємодії і чутливому нерву. Бразильський режисер Едуардо Толедо вибудував філігранний дієво-емоційний малюнок. Ні, не такий, як у геніального Пікассо. Але в згаданому випадку – це комплімент. Адже у світі психологічного театру «чистої води», свідками якого ми стали, немає місця для абстракції.

Іншого разу сцена херсонського театру перетворилася на борт літака. Фестиваль моновистав ZVAIZGNE (м. Рига, Латвія) виставою «Політ» (режисер Галина Поліщук) запросив глядачів стати пасажирами захопливої подорожі в дитинство. На борту уявного літака глядачі встигли зануритися у світлі спогади, на які їх надихнув своєю майстерністю та світлою відвертістю актор Андрес Буліс, і посміятися за склянкою кави, якою люб’язно частували стюардеси.

Миколаївський український театр драми та музичної комедії привіз «Мертві душі», поставлені київським режисером Ігорем Славінським. Глядачі з ентузіазмом сприйняли «непохмурого» Гоголя в іскрометному, буфонадному виконанні миколаївських акторів, що активно, хвацько комунікували з глядачами, розчиняючи флер гоголівської містики.

Дещо затягнута та абстрактна вистава «Земля» (режисер Дмитро Чиборак) Коломийського обласного українського драматичного театру ім. Озаркевича очевидною подією фестивалю не стала, але в темі стала його головною метафорою. Адже Земля стає першим і останнім мірилом сенсу буття, бажаним щастям, метою, врешті – тим, заради чого людина йде на вбивство. Проте земля, зароблена батьками, не дістається жодному з синів. Один лежить у ній, іншого, братовбивцю, її позбавили батьки... Нічого не нагадує?

Одна з найочікуваніших вистав – «Загадкові варіації» Київського Молодого театру (режисер Андрій Білоус) – сподівання виправдала, зануривши в мереживо винятково цікавої інтриги, злиття двох акторських обдаровань, світоглядів і особистостей Станіслава Боклана і Олексія Вертинського та делікатної, зрілої, врівноваженої, надзвичайно тонкої майстерності режисера.

Контрастом до постановки А. Білоуса прозвучала робота Дніпродзержинського музично-драматичного театру за п’єсою Ніла Саймона «Білоксі Блюз». Режисер Олександр Варун «карабасівськими» методами не просто пограв зі своїми акторами «в солдатиків», з муштрою він вийшов і до глядача. У підсумку похвальна для цього міста спроба осучаснення театральних прийомів залишила схвалення прагнень і... відчуття фізичної втоми. Як після уроку фізкультури. Тож про суперечливий експеримент хочеться сперечатися. І це добре для провінційного театру.

Вистава Київського театру ім. Івана Франка «Скляний звіринець» (режисер Тетяна Аркушенко) стала потужним завершальним акордом програми, а для флагманів української сцени – першим звертанням до творчості Теннесі Вільямса. І, треба сказати, прочитання виявилося вельми цікавим своїм гостро відчутним «жіночим началом» – чуттєвістю режисера-жінки і потужними, багатогранними акторськими роботами Ірини Дорошенко (Аманда) і Тетяни Шляхової (Лаура).

…Свято театру зберегло у важку хвилину ланцюжок щорічних херсонських форумів. Гості та учасники нікуди не ховалися від драматичних «запропонованих обставин»: фестиваль «Мельпомена Таврії» героїчно, знаково, патріотично засвідчив відданість Україні.